Пасербиця. Я й сама те знаю, дідусю. Та дітися мені нікуди. Ну, спасибі вам за тепло та за ласку. (Бере свій кошик, і поволі йде до дерев.)
Квітень. Зажди, дівчино, не поспішай! (Підходить до Січня і кланяється йому.) Братику Січню, відступи мені на годину своє місце.
Січень. Я відступив би, та не бувати Квітню раніше Березня місяця.
Березень. Ну, за мною діло не стане. Що ти скажеш, братику Лютий?
Лютий. Та вже добре, і я відступлю, сперечатись не буду.
Січень. Будь по-вашому! (Вдаряє об землю льодовою патерицею.)
Не тріщіть ви, морози,
У дрімучім бору,
На сосні, верболозах
Не гризіть ви кору!
Годі вам пташенят
Заморожувать,
У барлогах звірят
Вихолоджувать!
У лісі стає тихо. Метелиця вщухає. Небо вкривається зорями.
Ну, тепер твоя черга, братику Лютий! (Передає свою патерицю Лютому.)
Лютий (вдаряє патерицею об землю).
Вітри, бурі, урагани,
Дмухайте щосили.
Хуги, вихори, бурани,
Розгуляйтесь сміло!
Ви женіть над нашим краєм
Хмар пухнастих зграю!
Хай над полем та над гаєм
Віхола гуляє!
У вітах гуде вітер. Галявиною кружить віхола, підіймає снігові вихори.
Тепер твоя черга, братику Березню!
Березень бере патерицю, і вона перетворюється у гілку, вкриту бруньками.
Березень.
Сніг тепер уже поблід,
Потемнішав в полі.
На озерах тріснув лід,
Наче розкололи.
Линуть хмарки навпростець,
Веселіше в лісі.
Зацвірінькав горобець
У селі на стрісі.
Сніг темніє й осідає. Починається капіж. На деревах з’являються бруньки.
Ну, тепер ти бери патерицю, братику Квітню!
Квітень бере патерицю, каже дзвінко, на весь хлоп’ячий голос.
Розбігайтеся, струмки,
Дзюркотіть по полю.
Виповзайте, комашки,
Із щілин на волю!
Темний лісе, пробудись,
Слухай пісню Квітня!
Розцвітайте всюди й скрізь
Проліски блакитні!
У лісі й на галяві все змінюється. Тане останній сніг. На горбочках під деревами з’являються блакитні й білі квіти. Пасербиця стоїть, занімівши від подиву.
Квітень. Чого ж ти стоїш? Поспішай. Нам з тобою тільки одну годинку брати мої подарували.
Пасербиця. Та як же все це сталося? Невже ж заради мене весна серед зими настала? Очам своїм повірити не смію!
Квітень. Вір не вір, а біжи швидше проліски збирати! Бо зима повернеться, а в тебе ще кошик порожній.
Пасербиця. Біжу, біжу! (Зникає між дерев.)
Січень (напівголосно). Я її зразу впізнав, як тільки побачив. І хусточка на ній та сама дірява, й чобітки плохенькі. Ми, зимові місяці, її добре знаємо. Чи то біля ополонки її зустрінеш з відрами, чи то в лісі з оберемком хмизу, і завжди вона весела, привітна, іде собі — співає. А нині засумувала.
Червень. Та й ми, літні місяці, її знаємо не менше. Ще й сонце не встане, а вона вже коло грядки — поле, підв’язує, гусінь оббирає. У ліс прийде — гілки даремно не зламає. Стиглу ягоду бере, а зелену на кущі залишає!
Листопад. Я її не раз дощем поливав. Жаль бере, та нічого не зробиш!
Лютий. Ох, і від мене вона мало добра бачила! Я її вітром проймав, холодом морозив. Знає вона Лютий-місяць, та зате ж і Лютий її знає. Такій, як вона, не шкода серед зими весну на годинку подарувати.
Квітень. Чого ж тільки на годинку? Я б з нею цілий вік не розлучався!
Вересень. Так, хороша дівчина. Кращої хазяйки ніде не знайдеш.
Квітень. Ну, якщо вона усім вам до вподоби, так подарую я їй свою весільну каблучку!
З-за дерев виходить пасербиця. В руках у неї повен кошик пролісків.
Січень. Вже повен кошик зібрала? Моторні в тебе руки.
Пасербиця. Та їх там сила-силенна! Ніколи я стільки пролісків не бачила. Та все такі великі. Спасибі вам, господарі, за ласку. Якби не ви, не бачити б мені більш ні сонечка, ані пролісків! (Уклоняється Січневі.)
Січень. Не мені вклоняйся, а братові моєму меншому, Квітневі-місяцю. Він за тебе просив, він і квіти для тебе з-під снігу вивів.
Пасербиця (обертається до Квітня-місяця). Спасибі тобі, Квітню-місяцю! Завжди я тобі раділа, а тепер — як у вічі побачила, повік не забуду.
Квітень. А щоб і справді не забула, ось тобі каблучка на спогад. Дивись на неї та згадуй мене. Якщо трапиться з тобою лихо, кинь її і прокажи:
Ти котись, каблучко,
На весняну лучку,
У літнії сіни,
В теремок осінній,
По зимовому вбранню
До новорічного вогню!
Ми й прийдемо тобі на допомогу. Всі дванадцятеро прийдемо, як один, — з грозою, з віхолою, з весняною втіхою! Ну, прощавай, та каблучку мою бережи. Загубиш її — мене загубиш.
Пасербиця. Не загублю. Я з цією каблучкою нізащо не розлучусь. Вона мені над усе на світі дорожча буде.
Січень. А тепер послухай, що я скажу! Довелось тобі нині, в останню ніч старого року, зустрітися з усіма дванадцятьма місяцями разом. Ти до нас найкоротшою стежкою прийшла, а інші йдуть довгою дорогою — день за днем, година за годиною, хвилина за хвилиною. Так воно й годиться. Ти цієї короткої стежки нікому не відкривай, нікому не показуй.
Лютий. І про те, хто тобі проліски дав, не кажи. Адже й нам це не личить — порядок порушувати. Дружбою з нами не хвались!
Пасербиця. Помру, а нікому нічого не скажу!
Січень. Ото ж то. Та пора тобі додому, поки я метелицю не випустив.
Пасербиця. Прощавайте, брати-місяці!
Усі місяці. Прощавай, сестрице!
Пасербиця біжить геть.