Вибирайте собі на здоров'я.
ДОРОГО ЦЕ ВСЕ КОШТУЄ
Мало не щомісяця обов'язково весь культурний Захід "обеззброюється"…
І обов'язково в справі кожного чергового "обеззброєння" скликається конференція…
Починає перша Велика Антанта, а за нею Мала Антанта.
Посередині Ліга Націй, і ЛлойдДжордж, і БонарЛоу, і Болдуїн, і Макдональд…
І Пуанкаре… І Ерріо… І Муссоліні…
І обов'язково кожний, як їде "обеззброюватись", сідає на нового ним збудованого дредноута й смалить на "беззбройну" конференцію.
Перед конференцією відбуваються обов'язково військові маневри, робиться огляд повітряному флоту, видається наказ про новий призов й голосується військовий бюджет.
Коли це все зроблено, прем'єр з військовим міністром сідають на авто:
— Гуди на пристань. Уже можна.
На пристані вже красується морська "забавка" з жерлами у кількадесят сантиметрів, круг тої забавки гідроплани кружляють, а під нею човни підводні…
Багнети на команді сріблом одлискують, на офіцерах найновішої системи револьвери.
— Обеззброюватись їдемо! І їдуть. І балакають.
Говорять обов'язково про гуманізм і про відновлення зруйнованого господарства.
А потім уже, після конференції, невеличкі інформаційні в газетах заміточки друкуються, на скільки кілометрів убиває англійський газ, на скільки французький і яке проміння скільки може повалити люду…
А потім знову конференція…
І нові бюджети… І нові призови… І нові гідроплани… І нові дредноути… і т. д., і т. ін.
Оце знов щось забалакали про обеззброєння… Наслідки поки що такі:
1) Великі маневри англійського флоту в Середземному морі.
2) Парад флоту під час Лондонської конференції.
3) Карна експедиція до Судану й до Південної Америки.
4) Збільшення війська в Індії. Це — англійське "обеззброєння".
5) В Італії — морські маневри.
6) Франція будує в Шербурзі два нові підводні човни і теж готує маневри.
Краще не обеззброюватись. Дешевше.
АГА, БУДЕШ?!
— І не пив, і не наїдався багато, тільки ваганку затірки й із'їв, а отаке наснилося… Що вже попокричав, що попостогнав уві сні, так бодай і не згадувати…
— А що скоїлось, Кіндрате Йвановичу?
— Та таке скоїлося, таке зчинилося, що як ізгадаю, так млію… Під серцем тільки — тріп! тріп! тріп! У голові туманіє, й за одвірок, щоб не впасти, хапаюсь. Помолився богу та й ліг… У коморі на кожушині… Недовго й ворочавсь… І от, хай бог простить, сниться мені, ніби я — моя ж таки Мура… корова, не до себе рівняючи, ніби я… А моя Мура так ніби не Мура, а ніби я, Кіндрат Стерня… Йде до хліва, бере налигача, налигує мене й веде напувати. А воно січень, холодище — так птиця падає.
Іду я до колодязя, реву… Змерз, як березова брунька… Реву:
— Не напувай мене холодною водою, бо заклякну… А вона не розуміє… Тика мордою моєю в корито, а там не вода, а крига…
Напивсь, реву, бо, чую, замерзаю, зовсім замерзаю…
Веде вона мене до хліва… прив'язала до ясел, кинула січки, дала коліном у черево:
— їж, чорти б тебе були взяли…
А в хліві вітер аж гуде… Як дуне, так ніби в тебе яка чортяка сто голок устромила… Тупцююсь я на місці та:
— Ататата! Ататата! А потім як зареву:
— Ой рятуйте! Ой хто в бога вірує!
Іде моя Мура у моїй кожушині, у повстяках та в кролячій капелюсі:
— Чого ревеш?
— Та помилуйте, — кажу, — хіба ж можна скотину в такім хліві в такі люті морози держати? Пропаду! їйбо, пропаду!
— А я, — каже, — пропала? Я три роки, бодай тебе були вовки з'їли, мучусь у цім хліві! Я три роки дрижу, як у пропасниці! Приймись! Бариня яка…
Та по клубах держалном трісь!
— Стій, стерво! Змерзла? А закалялась… Йии! Неоковирна.
Та по жижках держалном трісь! Та матюком мене, матюком…
Зирк. А жінка вже й доїти мене йде. Хочу сказати: — Палазю! Це я! Що ти робиш? А вона вже сідає…
Тільки хотіла за дійку вхопитися, я й прокинувсь. Так, повірите, мокрий увесь". І дрижу… Перехрестивсь, та оце тільки вам і розказав.
Обмажу на зиму хлів, обкладу соломою, прироблю двері… А то хай йому абищо. Трохи не здурів.
Ага?!
ДИТЯЧИЙ ТИЖДЕНЬ
Провадиться оце якраз Тиждень міжнародного дитячого руху.
За дітей подбати треба, щоб свідомими громадянами були, та краще за нас на майбутнє працювали, та до пуття справу, що її оце ми розпочали, довели…
Що ж з тими дітьми робити, щоб вони такими, як ото написано, поробилися?
Що робити? Хіба не знаєте?!
Ось що.
— Тату, я сьогодні до клубу піду! Там з города приїхали з картинами. Показуватимуть, звідки земля взялася.
— Під шум, сукин ти сину, та під лотоки ти підеш, а не до клубу! До церкви так лютнею тебе не заженеш, а як до клубу, так на стосі не вдержиш?! Поза Уманню ходили б ви з вашими картинами!
— Та!..
— На кого ото ти такаєш?! Я тебе такну!
— Іван пішов, а я сиди та й сиди!
— І сиди! І сидітимеш! Каменем би ви посідали. Розпатякався! Дивись! Ноги з сідала повисмикую! Я тебе навчу, звідки земля взялася! "Земля"! А "оченашу" знаєш?
— Навіщо мені ваше "оченашу"?
…Далі вже витримати не можна. Ви підскакуєте, хапаєте його, сукиного сина, за ошийок і голову (його голову) між ноги (між ваші ноги)…
І давайте йому "дитячого руху"…
— Од батька розумнішим хочеш бути?! …Рррраз! Рррраз! Рррраз!
Оце й називається: "Звернути пильну увагу на дитину…" Тобто те, що в цей Тиждень од вас і вимагається…
Після такої "уваги" дитячий рух на селі безперечно пожвавішає…
Такі рухливі будуть діти, що чортового батька їх і наздоженеш.
Не встигнете й дубця вхопити, як воно вже, лиха дитина, аж на підметі. Тоді можна буде й вихвалятись:
— От у нас на селі рух серед дітей! От рух, так рух!
Далі програма ваша, щоб наблизити дітей до світлого майбутнього, така.
— Хай сукин син пасе!
— Ти мені не вигадуй отих клубів! Без клубів жили, й ти без них проживеш.
— Уже за ложку?! А морду перехрестив?! Молись, бузувіре, богу, бо, хай мене хрест уб'є, шкуру спущу.
— Знову за книжку?! А в лошака на ріпиці реп'яхи! У ріпицю дивись мені, а не в книжку… Без книжки живі будемо, а як мені лошак хвоста вичухає, вб'ю! Як собаку, вб'ю!
Оце й програма…
Через неї тільки й можна виховати вільного громадянина вільної землі…
І будуть діти розумні, розумні… Та поштиві, та ґречні…
Як виросте, що вже знає, де солдатка Горпина живе, так самі руки й шукають, де в "папаші" петельки, бо в бога кріпко вірує.