— Ні ж бо дасть! — гаряче вступився за зневажену честь своєї вихованки дід Сайко.— Що хочете, дасть!..
Ну, коли Хлоя дасть тридцять пудів, то я вам дам тридцять карбованців,— зневажливо сказав зоотехнік. Йому
це були жарти, бо він певен, що Хлою не можна вгодувати до тридцяти пудів, і сказав він про тридцять карбованців з цілковитою певністю, що йому ніколи їх не доведеться платити.
Схвильований одійшов дід Сайко, але раптом повернувся назад і сказав серйозно, немов свідок після присяги.
— Запам'ятайте ж, що Хлоя восени важитиме тридцять пудів!
— Ну, то заплачу тридцять карбованців,— холодно відказав зоотехнік, якого, видимо, дратував цей настирливий дід.
Присутні при цій балачці учителі й учні жартували з зоотехніка:
— Ой, доведеться вам платити дідові тридцять карбованців! Коли Сайко каже, то знає, що каже!
Дід Сайко того ж дня почав відгодовувати Хлою. Він перегнав її у віддалений саж у кінці коридора і тримав на замку, щоб ніхто не міг турбувати його вихованку. Він сам годував льоху найліпшими кормами, не покладаючись на вартових учнів, двічі на день носив їй свіжу підстилку, а Хлоя за таке раювання віддячувала дідові тим, що жиріла щодня, ширшала в спині, а ноги їй щодалі все коротшали, запливаючи салом од живота.
Хлоя тепер стала героїнею шкільної ферми. Вираз "жирний, як Хлоя" став загальновживаний в шкільному побуті, і ім'ям Хлої встигли назвати і шкільну куховарку, і вчительку природознавства за їхню непомірну огрядність. Перша була Хлоя Біла, а друга Хлоя Рижа...
Для діда Сайка настали тепер тривожні дні. Серце його щеміло, коли йому здавалося, що Хлоя не так, як треба, хрюкнула або не їла принесених кормів. Він, як чарівник, цілими годинами придумував для Хлої смачні страви, розколочуючи їх у своєму відерці. У шкільного кухаря він вимагав то гречаного борошна, то конопляної макухи і дуже сердився, коли той пропонував йому житнє борошно і соняшникову макуху.
— Ще школа, а путніх харчів свиням немає! — ремствував він і, коли щастило, купував на свої гроші.
— Ну, як? Скоро тридцять? — питали в діда учні та вчителі.
— Восени буде... восени...— неохоче відказував Сайко і швидше проходив своєю дорогою.
Одного разу навратились вартові учні на діда:
— Треба зважити Хлою!
__От незабаром колоти будемо, тоді зважимо,— одмаху-
вався ДІД Сайко. Справді, лишилося два тижні до призначеного дня, і дідові хотілося несподівано вразити всіх своєю перемогою над ученим "огрономом".
— Ні, то коли буде, а зважити можна й зараз! Швидко принесли учні терези з клуні, поклали на них
дошки і соломою притрусили, це вже щоб дідові догодити.
Гуртом зсаджували Хлою на поміст, а вона, не розуміючи, чого це її турбують, лежала, спираючись на передні ноги, і тупо дивилася на людей.
Дід Сайко нервувався, як учень на іспиті. Він перебігав з одного боку терезів на другий, придивлявся, чи не заважає що стотно виважувати, і доки учень урівноважував важелі терезів, неспокійно запитував:
— Ну що там? Скільки?
І нарешті одержав відповідь:
— Двадцять дев'ять пудів тридцять шість фунтів. Вагу перевірили двічі, але помилки не було.
— Ну й свинка! — казали учні, зсаджуючи Хлою з помосту.
— Що свинка?! От дід Сайко,— це, брат, майстер!
— Качати діда Сайка! — вигукнуло кілька голосів, і через хвилину Хлоя з відчиненого станка тупо споглядала, як з десяток хлопців, весело вигукуючи, підкидали її вихователя.
З свининця виходив дід Сайко, гордовито піднявши голову, як полководець, що прапори його вже мають на баштах ворожої фортеці. Так, певне, почували себе великі майстри античних часів та переможці на Олімпійських грищах, коли стотисячні натовпи вітали їх, устеляючи дорогу квітами.
Але це було тільки на одну мить. Дід згадав, що Хлою не замкнено, і повернувся до свининця.
Чутка про наслідки зважування Хлої швидко поширилась по школі. Сумніву не було,— дід Сайко за два тижні нажене тридцять пудів і "втре носа" молодому зоотехнікові.
Ще частіше тепер забігав дід до льохи, а виходячи, Насвистував щось веселе й радісне.
Зате іншими настроями жив зоотехнік. Він не минав випадку, щоб не причепитись до Сайка за якісь непорядки в свининці, але дід не зважав на ті чіпляння. Вислухавши Догану, він виходив, весело наспівуючи:
А я собі, молоденька, Розвеселая!
Наближався день тріумфу, і завідувач школи наказав Сайкові приготувати свиню до зарізу.
— А зважити неодмінно треба, бо то ж наука учням,— хитро прискалюючи око, казав завідувачеві Сайко.
Напередодні дід Сайко дав Хлої тільки молочних помий і пішов собі на село, наспівуючи: "А я собі, молоденька".
— І чого б я ото мугикав, як бузівок? — нагримала на нього стара.
Дід тільки головою помотав од задоволення.
— Ой же утру носа! Ой же ж і утру!
— Гляди, щоб тобі не втерли. Дуже вже ти заїдаєшся! Опівночі, як всі уже спали, несподіваний дзвін на сполох
збудив село. Люди повискакували на вулицю і злякано оглядалися, шукаючи, де горить. Час був осінній, година суха, та й горіти було чому.
Заграва вилискувала над фермою, і з села видно було язики полум'я.
Стислося серце дідові Сайкові, і він прожогом помчав на ферму. Вже з пригірка коло річки він побачив, що горить свининець, і схопився за голову.
Він же замкнув Хлою, взявши ключа з собою!
Дорогою в діда спала шапка, але він не звернув на це уваги і мчав до школи, вимахуючи в повітрі своєю короткою ногою.
З ключем у руці дід побіг до натовпу, що метушився коло пожежі, і, побачивши вигнаних свиней, вигукнув задихаючись:
— Де Хлоя?!
Йому ніхто нічого не відповів, і тільки один учень, про-бігаючи мимо, махнув рукою в бік пожежі.
[Діда Сайка як жаром обдало. Зціпивши зуби, він кинувся в охоплений полум'ям свининець.
Дим виїдав очі, відкілясь жарко пашіло полум'ям. УЇД-ливо-гострий біль мацнув діда за плече, і він знепритомнів...
Він не чув вже, як чиїсь дужі руки вхопили його і понесли геть з цього пекла, а учень, що врятував діда од загибелі, поклав його, зомлілого, на землю коло свининця і вилаявся:
— Чортів шкарбан, згорів би...
Шкілький фельдшер привів діда до пам'яті. Він заворушився і підвів голову. Перше, що спало йому на очі, була пожежа, що вже згасала.