Несвятипаска. Стійте, громадяни! Нічого не второпаю. Це про якого Середенка мова? Про Гната?
Рудий. Про нього, ідола..;
Несвятипаска. Хіба він не з нами?
М а м а й, Був з нами. Та зрадив...
Несвятипаска. Слава тобі боже!.. А я думав, що він з нами! Я його колись водою облив... І досі ображається, бо діло було на снігу та на морозі...
М а м а й. Иомовч. (Пауза.) Товаришу Коваль; проведіть операцію... Без галасу...
Коваль. Єсть!
Рудий. Дайте мені хоч слово...
М а м а й. Романе, покажи хату товаришу Ковалю... Та сам, гляди, близько не підходь.,. Тобі ще довго жити треба... Чуєш?
Роман (як Коваль). Єсть!
М а м а й (Рудому). Стривай, Панасе! Говори, що в тебе.
Р у д и й. Я можу й помовчати... Мені що?..
М а м а й (кричить). Говори, коли почав!
Рудий (швидко). Середенко сюди зайде... На власні вуха чув. Каже, хочу його живого взяти, всім народом судити... Там мої вартові стоять, каже... А Лавро, каже, мене боїться, я в нього, каже, жінку одбив...
М а м а й. Годі!
Рудий. Він у мене поскаче, каже...
Мамай (устає). Що тут — штаб чи ярмарок? Питаю!! (Тиша одразу.) Товаришу Коваль, скажи вартовим на дверях, що Середенкові вхід вільний...
Коваль (стиха). Лавро Устиновичу, це — необережність.
Мамай. Я ніколи не берігся! (Сміється.) А ви його вправтеся перейняти...
, Всі вибігають, крім Мамая й Несвятипаски.
Несвятипаска (в'їдливо). Сам не йдеш, на когось звіряєшся? Чи, може, з престолу боїшся? Га? З престолу?
Мамай. А ти питав, чи ноги мої ходять?! Про контузію ти питав? Коли б я міг ходити! Чи я б журився!
Несвятипаска (одразу розгубився). Брате!.. За що ж тобі така кара? (Витирає кулаком дурну сльозу.) Та ти ж за всіх мусиш ходити, за всіх говорити... За всіх... (Та й спинився.)
Мамай (осміхається). Тільки людям не кажи! Про ноги потім колись поговоримо. Після танцю, чи що...
Н.е святипаска (одвернувся). Чорт тебе ліпив та й мірку закинув... Ну, слухай... (Скидає, кидає на лаву рясу.) Присягаюсь, сто чортів його матері! (Хреститься, цілує револьвер.) Руками голови одриватиму... Ану, підходь — паски святити!! (Виходить.)
Мамай (сидить мовчки, потім, тримаючись за стіл, пробує пересувати ноги). Хоч бери та руками переставляй... Чортової душі ноги!.. В голові наче кузня!... (Пауза.) Хто це плаче? (Сідає.) Хто плаче?
Варка (виходить з-за колони). Я плачу, Лаврику...
М а м а й. Ну, от. А чого? Рук залізних треба, серця кам'яного, а ти знов?
Варка. А сам сидиш, і зійти не можеш, і встати не подужаєш. І круки над тобою в'ються, та хто ж тебе й оборонить, Лаврику мій, голубчику мій...
Мамай. Темно стало й не видко, хмара котить, світ закрила... Послав людей, а в самого серце болить... Ну що, як у пастку?
Вартовий (заглядає). Лавро Устиновичу, Середенка наказано пускати, як прийде?
М а м а й. Сказано ж — пускати!
Вартовий. Обеззброїти?
Мама й. Так пускай! Я його зброї не боюся!
Вартовий. Вам себе доглядати треба... Вас народ поставив. (Зникає.)
Середенко (видніється темним силуетом). Не стріляй, Лавро... Я прийшов із словом...
Мамай. Заходь, Середенко. Я тебе чекав... Середенко. Ти сам-один, Лавро? Мама й. Сам. Середенко. Добре.
Мамай. Дак ти, кажуть, мене живого хочеш узяти?!
Середенко. Давай краще добром та миром. У мене теж наган готовий. Ще невідомо, хто раніш встигне вистрілити...
Чути далекі постріли.
Мамаїха (вносить запалену свічку). Хто це там бахкає? В голові б йому бахкало! (Світить свічки на ставниках.) Світло запалиш, а воро й веселіше на душі... Темінь на степах, громовиця... (Виходить.)
Варка. Прийшов лякати?
Середенко. Гей, тут і Варка моя притулилася, до чужого дерева прирости хоче. А ти зо мною шлюб брала?
Варка (підносить руку). Проклинаю церкву, що нас вінчала... Проклинаю свічки, що нам світили... Проклинаю тебе, і рід твій, і кров твою...
Середенко. Мені для Лавра не жалко... Тулись...
М а м а й. А Лавро Мамай, кажеш, боїться тебе?
Вчитель (входить). Так і знав, що Несвятипаска на місці не всидить... Отаку бучу на дворі зняв!.. Як сказати в декреті?.. (Закашлявся.) Народна Радянська чи навпаки,— Радянська народна? Може, думаєш... (кашляє), що для історії це однаково?..
Мамай. Пишіть, Матвіє Степановичу, Радянська міжнародна і так далі...
Вчитель. Отож і я кажу... (Йде до стола, бере свічку, проходить повз Середенка, зупиняється.) Слухай, як тебе... "Анархія — мати порядку". (Закашлявся.) Ти багато самогону п'єш... Дух од тебе поганий... (Пішов.) у
Середенко (кричить). Єгора Івановича в душу пустив, комуністів! А вони продадуть, і не зоглянешся! Вони свою республіку роблять! Інтернаціонал в степу розводять! Комуну!
Мамай (спокійно). Народом судитимеш, кажеш? Самогону для хоробрості випив?
Середенко. Питаю тебе, як у смертний час,— з ким ти йдеш?!
Мамай. З місця не сходь! Людей і зброю викажеш? Тоді республіка, може, помилує.
Середенко. Республіки твоєї вже немає! Генералів твоїх порубали. Або з нами підеш, або вмреш... Жаліючи тебе... Люблячи тебе... Життя чи смерть — вибирай!
Мамай. А може, пустиш на волю?
Середеико. Ще й глузуєш?
Мамай (ударив кулаком по столу). Годі! Розбазікався, як п'яний! А я слухаю... А в мене справ без тебе хватить... Ти — що?., Ти тільки опудало, що на городі ставлять... Клеопатриие опудало, чуєш?! Несвятипаску й Коваля бачив?..
Середеико. Всіх знайдемо! Всі поруч висітимете!
Мамай. Ех ти, дурень... Самогону більше пий... Прийшов з гонором, а полізеш черевом? Я тебе наскрізь бачу...
Середеико. Не слухаю твоїх теревенів! Іменем батька Махна востаннє питаю — з нами чи проти нас?!
М £ м а й. От ти стоїш і кричиш... А того й не знаєш, що коней твоїх вже нема... А про те й не здогадуєшся, що в клуні Свиридовій — кулемети забрано, людей порубано. І вартові отут коло дверей вже не твої стоять... Дак із чим же ти зостався? Замовк? Хміль проходить?
Середеико. На бога береш?!
Мама й. Кинь револьвер!! Раз! Два!
Середеико кидає револьвера.
Лягай!!
Середеико лягає. По смерть свою прийшов?
Чути пісню — "Прошай, милка, прощай, любка, я поїду із даль морей". Заходить Несвятипаска.
Несвятипаска. А це хто дуба дав? Варка. Він живий... Середеико...
Несвятипаска (бере з підлоги Середенків револьвер, встромляє його за пояс, нахиляється до Середенка). Ми тебе як путнього шукали, а ти сам голову приніс?.. (До Мамая.) Ну, брат, упорались... А по роботі — хай не сохне в роті...