Варка. Зловили?
Несвятипаска (бере рясу, одягає її, ховає до кишені хліб і пляшку). Порубали. Ми як крикнули та як стукнули — от і все. Раз тільки й стрельнула Клеопатра... Хлопця поранила... Дак ми ж їм і дали!
Мамай. Якого хлопця?
Несвятипаска. Та Романа.
Мамай. Романа хто не вберіг?
Несвятипаска. Воно таке скажене, як зінське щеня! Так і лізе поперед усіх... Куля плече зачепила... Коваль зайде, розповість. От де вояка, я тобі скажу... Не знаю, чи обнесе він жорно круг хати, а що скажений та дружний — кращого не треба... Підходящий більшовик. Ми з ним удвох таку війну зробимо, хай Денїкін умиється...
Середенко (леоюить). Пусти мене, Лавро... Несвятипаска. Лякже... Клеопатру випустили, дак і тебе слідом?!
Варка. Випустили?! Клеопатру?!
Несвятипаска. Дожени чорного кота вночі! Димом узялась та й розтала...
Мама й. Доженемо, коли треба.
Несвятипаска. Я готовий... Ось тільки виведу Се-реденка — та й готовий... Мій тезис — наповал... Ходімо. Середенко, я тебе довго не мучитиму.
Середенко (підвівся). Пусти мене, Лавро...
Несвятипаска. Ходім, ходім... Ніколи... Доки рука в мене не захолола.
Середенко, (падає на коліна). Пусти мене, Лавро!
Мама й. Устань!!
Середенко (кричить). Пусти мене... Землю їстиму... Навіки з села піду... А4и ж із тобою до школи разом ходили... Ради Варки пусти...
Варка. Хоч умри по-людському!
Середенко (голосить). Ой, дайте ж мені нажитися, на світ надивитися...
Несвятипаска. Дивишся вподовж, а живеш упоперек?!
Середенко. Братики мої, пустіть! Навіки в ченці піду... Я ще на світі не — нажився... Зброю віддам, людей викажу...
Несвятипаска. Ходім, божий мопаше! Уставай! У п'ятах смерть лоскоче? Ходім, бо битиму!
М а-м а й. Стій, Петро. А ти, Середенко, устань на ноги..,
Середенко підводиться.
Кажеш, іще зброя є?
Середенко. Є зброя.
М а м а й. Можеш повести?
Середенко. Можу, Лавро...
М.а м а й. Петро, поклич двох людей...
Несвятипаска. Та покличу... (Виходить.)
М а м а й. Не забудь всі кулемети показати... і той,'що в поповій соломі...
Середенко. Покажу. (Хапається револьвера — його нема.)
Входить Несвятипаска з двома вартовими.
Мама й. Ти, Петро, зостанешся зі мною... А ви, хлоп* ці, ведіть Середенка — він покаже, де зброя... Та глядіть! Він уже раз тікав.
Вартові. Знаємо, аякже! (Виходять, Варка за ними.) Несвятипаска. Я б, мабуть, і вдруге тікав... Га-га-га!
Вчитель (входить). Несвятипаска!
Несвятипаска (підводиться). Га!
Вчитель. Хіба я можу писати, коли ти в ¡iene попід вікнами тільки те й робиш, що стріляєш?!
Несвятипаска. їй-богу, Матвіє Степановичу, то не я!
'Вчитель. Не ти?! А хто ж тоді? У школі чорнило розлив теж не ти? Дайте мені хоч поганеньку пухкалку... Хтось до вікон заглядає... (Кашляє.) Побачить пухкалку і втече...
Мамай. Для вас, Матвіє Степановичу, свою віддам... (Дає револьвер.)
Вчитель. А ти ж як? Мамай. Я собі знайду...
Вчитель. Ну, добре... Як хочеш. Тоді на мене гукнеш... (Виходить, гидливо тримаючи револьвер за дуло.)
Чути постріл за коном.
Несвятипаска. Бач, як пахкають! А Матвій Степанович знову на мене скажуть!
Мамай. Слухай, Петро, ти зміг би пройти крізь дені-кінський фронт?
Несвятипаска. З боєм? Пройду.
Мамай. Та ні, потихеньку...
Несвятипаска. Потихеньку? Та хто й знає. От ніяк тихо жити не можу! Було, мати мене богу поставить молитись, а я так голосно проказую, що на другому кутку села чути!
Мамай. Треба пролізти крізь денікінське кільце і привести на ранок до цвинтаря підмогу... Хоч небагато чоловік... Та щоб люті...
Несвятипаска. І гармату захопити? Вона в мене недалеко стоїть... Прикочу гармату!
Коваль (входить). Я вартових додав, Лавро Усти-новичу. Надворі ніч, а штаб, як серце в людини...
Несвятипаска. Знайшов собі побратима, не Семена й не Юхима... Га-га-га!.. Двоє братів — двоє чортів! (Обіймає Коваля.)
Мамай. Людей нагодовано? Сплять?
Коваль. Стоїмо, Лавро Устиновичу... Кулемети, гармати, колючий дріт — все, як воєнна наука вчить. Тривога скрізь... Околишні села горять...
Мама й. Музик треба покликати... По окопах пустити... Щоб людям чекати було охотніше... На перемогу йти... Удосвіта сам об'їду.
Несвятипаска. Без ніг, лиха година?!'
Мамай. Мене на тачанку винесуть!.. Коні в небо рвуться. Автомат — справний... За мрію!.. За Леніна!.. За майбутнє! Тільки людям не кажіть, що я без ніг...
Несвятипаска. Чорти тебе хрестили! (Підвівся.) Музик я сам прижену... Бігатимуть, як хорти...
Коваль. Може, загін візьмеш? Шабель хоч кілька?
Несвятипаска. Мені він без діла... Не люблю, коли мною хтось командує... Я — більшовик, чуєш? (Та й пішов співаючи.) Прощай, милка, прощай, люб'ка, я поїду в даль морей...
Мамай. Слухай, Петро, на ранок жду! Несвятипаска. У мене своя програма... Я сам! (Пішов.)
Мамай. Нічого, ми тебе перемелемо. Що б ми за люди були, коли б не знали, чим тебе молоти...
Коваль (сміється). Він жартує, Лавро Устиновичу. Чоловік надійний.
хМ а м а й. Ось тобі, друже, карта — бач, і карти знайшлись, коли треба.
Коваль (роздивляється). Балка петляє, як проклята...
Мама й. Нам це на руку... Єгор Іванович з батьком цим шляхом вертатимуть, може б, зустріти годилося?
Коваль. Якби знаття, що прийде підмога, можна було б тут прорватися. Це найслабше місце.
Мамай. Єгор Іванович що скаже?
Прибіг Р о м а н з перев'язаною рукою, за ним Єгор Іванович.
Роман (радісно). Дядьку Лавро, дядьку Лавро, а я ранений!
Мамай. Знаю, Романе, знаю.
Єгор Іванович. Все в порядку, діти мої... Як твоя контузія, Лавро?
Мамай. Єгоре Івановичу, підмоги не буде?
Єгор Іванович. Невчасна підмога, Лавро Устиновичу, не зветься підмогою... Тому я вирішив повернутися... Романе, причини двері й постережи коло них...
-Роман йде до дверей і там стоїть.
Сам перевірив — оточені з усіх боків... Денікінці готуються до штурму... Кінна група петлюрівців теж разом з ними... Єдине слабке місце — оця ось балка... (Показує.)
Коваль. Балка гарна, товаришу Єгор.
Єгор Іванович. Села навколо горять... Організувати серйозну підмогу годі й думати... Та й прийшла б вона в свинячий голос... А білі от-от ударять, може, і ранку не чекаючи...
Мамай. Нам є за що вмирати, Єгоре. Тільки скажи нам — як?