Роман. От ви кажете — ідею... А що воно таке є?
Вчитель (береться до гармати). Ідея, Романе, це така річ...
Хлопець йому допомагає.
Ідея — це така річ, як би тобі сказати... Роман. Важка?
Вчитель. Як би тобі сказати... Вона не важка... Тільки, скажу тобі, й не легка... Он як... Хто піднесе, а хто падає... Ідея — це значить, так... Ховайся, Романе!..
Варка (вбігає). Матвіє Степановичу,.. Лавра в хаті запалили... Ой, горенько,— тільки дим!.. Поміж кулями побігла... До. дітей біжу... Ховайся, Романе, до ляльки в погріб, а я вас соломою закладу, земельки притрушу, щоб ніхто й не знайшов...
Роман. Які хитрі! Кривопатру дядько Коваль устрелив! Кого ж мені боятися?
Варка. Ховайся, кажу. Бачиш — уже близько підходять! Стріляйте, Матвіє Степановичу, стріляйте... Що там таке, хай бог милує?
Вчитель (поранений, прихилився до гармати). Куля, мабуть... Не знаю... Я на війні вперше...
Варка. Стріляйте! Стріляйте!
Вчитель. Не перебивайте... хай вони... ближче...
Вбігають Несвятипаска й Коваль.
Несвятипаска. Стріляйте, Матвіє Степановичу! Вчитель. Не перебивайте... (Шарпає ремінець, з гармати тільки дим.) Не перебивать... (Падає до колеса.) Варка (заломила руки). Петре!.. Коваль. Спокійно, Петре.
Заплакало немовля.
Варко, до дитини. Швидше.
Несвятипаска (до Варки). До дитини, кажу!
Варка покірно пішла до погреба.
Р о м а н. За тою лялькою й війни не побачиш!.. (Лізе до погреба за Варкою.)
Несвятипаска (закриває ляду погреба). І пить будем, і гулять будем, а як прийде смерть — помирать будем. Мій тезис — не здавайсь!
З двох боків посунули де ні кінці й петлюрівці. Повне подвір'я. Рушили вперед, як череда.
Чубатий. Живих беріть!.. Мамай згорів! Не бійся! Петлюрівець. Бий!.. Топчи!.. Д е н і к і и е ц ь. За руки!.. За руки тримай! Другий. Не втримаєш!.. І кулаки, як довбні! Несвятипаска. І пить будем, і гулять будем!! Фельдфебель. Під ноги бий! Так! Так!
Натовп лютує. У повітря летить якась одежа, чиясь шапка. Наче зграя вовків рве здобич. Тоді з'являється Мамай. Він страшний. Обсмалена одежа й волосся, ручний кулемет на плечі, подертий і обгорілий червоний прапор на ручному кулеметі.
Мамай. Стій!
Ніхто не чує. Мамай стріляє в повітря — ніхто не зважає. Мама" іде в натовп, розсуваючи його руками. Видко, як нахиляється й піднімається прапор, рухаючись до середини натовпу. Мамай доходить до своїх.
Однорукий (відступає). Мамай! Чубатий. Мамай! З вогню воскрес! Голоси. Мамай! Мамай!
Денікіиці й петлюрівці відсахнулися назад. Коло гармати стоїть Мамай з кулеметом на плечі, з обох боків його підводяться на ноги обідрані Несвятипаска й Коваль.
Варка (вийшла з погреба). Голубчику мій! Живий! Несвятипаска (важко дихаючи). Бий, Лавро!.. Коваль. Спокійно, Петре. Мамай береться до кулемета, натовп одразу звільняє подвір'я..
Несвятипаска. Бий кадетів! Заходь, хлопці! З того боку заходь! (Вибігає.)
Коваль. Відступайте, товаришу Мамай. А ми ще затримаємо... (Вибіг.)
Мамай (ставить кулемет на землю, посміхнувся). Останній патрон в небо пустив... *
Роман (з погреба). Дядьку Лавро, є патрон! (Підходить, дістає з кишені, дає.) Ось він. Це нічого, що він без кулі?
Мамай (бере). Патрон без кулі не стріляє, Романе, От, Матвіє Степановичу! Було б вам — з Єгором Івановичем! Він пробився, Червону Армію стріне, почне все спочатку... Значить, умираємо нездолані, це. не страшно... (Кричить.) Матвіє Степановичу!!!
Варка (кинулась-до вчителя). Холодний! (Накрила свитою.)
Мамай (похилив голову). Народний учитель буй з народом. Хай історія знає!
Р о м а н. Я, дядьку Лавро, комуніст, — казали Єгор Іванович... А мене в погріб ховають... Я без вас не можу, та й годі... Прапора давайте подержу, поки ви битиметесь..,. (Плаче.)
М а м а й (дає прапор). Хіба ж комуністи плачуть? Входить Несвяти паска, несучи Коваля.
Несвятипаска. Кадетів без щоту клав! А тепер і не озвешся! (Кладе Коваля.) Лавро, убили мого побратима. За слізьми світу не бачу! Уставай! Уставай, бо й я коло тебе ляжу!!
Коваль. Хіба без цього не обійдемось? Тримайтесь... Червона Армія прийде... (Вмирає.)
Несвятипаска. Убили мого побратима! (Припадає до Коваля.)
Вар к а. йдуть, Лавро! Смерть наша йде!
Мама й. Ну, прощай, Романе... (Цілує хлопця.) І ти. Петро... (Цілується з Несвятипаскою.) Багато Мамаїв отут умирало. А ще більше житиме! Ще й як житиме! З любов'ю, з хлібом, з піснею!
Варка. І я вірю, Лаврику..: І кругом цвіте весна... І все-все бачу... (Обіймає Лавра.)
М а м а ї х а (входить). Тут жили, тут і вмремо...
М а м а й. Благословіть, бабо, як звичай велить.
М а м а ї х а. Благословляю тебе, Лавро. Добрий був батькові син, а мені онук, а людям — оборона. Тебе, Варко, хазяйська дочко, щира душе... Тебе, Несвятипаска, божа дитино... І тебе, воїне Романе...
Роман. І ляльку нашу, що в погребі?
М а м а ї х а. Ми чесно пройшли життя. Ми заробили світлу пам'ять у людей...
Роман. Дядьку Лавро, я прапор вище триматиму, еге ж!
Варка. Яка я щаслива з тобою, Лавро! М а ма й. Згадайте нас, потбмки!
Несвятипаска (виламує горілу крокву). Ану, підходь паски святити!!
За коном галас зростає й наближається,— от-от ускочать вороги. Темно.
Пауза.
З темряви: під стіною хати стоять — М а м а й, Варка, М а м а ї х а, Несвятипаска, Роман з прапором. Перед ними вороги з наставленими гвинтівками. Офіцер махнув револьвером, подаючи сигнал до
розстрілу. Темрява впала, як залп. Тиша. Пауза., Потроху, разом з поступовим поверненням світла, здалеку раптом починає звучати троїста музика. Голосніше й голосніше. Ось музиканти підходять, граючи, до хати, стоять на причілку, не бачачи розстріляних.
Дід. Як вискочать з-за могили! Та по конях! Оце вже справжня перемога! Хай тепер Несвятипаска не вередує! Рудий. Знамено червоне! Миршавий. Знамено, як вогонь!
Заплакало в погребі немовля. Роман вилазить з-під Несвятипаски, тихо йде до погреба, піднімає'ляду, лізе туди.
Дід (побачив розстріляних, зняв шапку). Перемога... Для кого та перемога? Хіба ж так можна?.. (Навшпиньках виходить, несучи скрипку перед себе.)
Рудий. Нас послав на вітряк перемогу виглядати, а сам, боже ж ти "мій!.. (Некрасиво плаче, взявши під пахву бубон, виходить теж.)