Дума про Британку

Сторінка 14 з 16

Яновський Юрій

Клеопатра замахнулась шаблею на Варку. І в цей час —на дверях партизани з Ковалем.

Коваль. Мадам, руки вгору!

Шабля падає у Клеопатри з руки.

Завіса

ЧЕТВЕРТА ДІЯ

Подвір'я Мамаїв з першого акту. Сонце, порожньо. З погреба виходить Роман з немовлям.

Роман (співає). Ай, ну, коте, котино,засни, мала дитино! А-а... (Сердито.) Хіба ж така засне? Кругом війна, не до сну!.. Та не бійсь, вже кінчається, наспимося тоді... Бачиш, усе село під деніками... Сидять і стріляють, а ближче бояться, бо посередині ми... А дядька Лавра в хаті заперли, не знаю, як і буде!.. Тільки Єгор Іванович у степ вибився з військом,— мабуть, оту ідею повіз... А ти й не знала? (Співає.) Засни, засни, задрімай та нічого не думай! А-а... (Таємниче.) Тихо скрізь, тільки степ шумить... А нашої мами вже нема... Ти вже на тітку Варку мама казатимеш... Бо вони тепер наша мама... У погріб посадили, сказали тихенько сидіти... Папки дали такого багато... Води в глечику, огірочок... Щоб ми сиділи й не виходили... А деніки всіх поб'ють, а нас не знайдуть... Тоді ми потихеньку вночі виліземо та степом, степом до діда в друге село... А тут геть чисто всіх поб'ють... Чуєш, яка наша нова мама хитра? (Співає.) Ай, ну, люлі, люлі, налетіли гулі, а-а... (Зверхньо.) Зараз, мабуть, знову почнуть... Чутимеш, як кулі сюрчать... А я не боюсь,— я ранений... (Замислився.) Дядько Лавро сказали — ідею... А що воно таке — й сам не знаю... (Співає.) Налетіли гулі та й сіли на люлі, а-а.., (Весело.) Засинає, засинає! От коли б швидше заснула... Тоді на соломку в погребі покладу, а сам на війну дивитимусь... Спи, спи... Зроблю собі крила, як у чорногуза, та й полечу... Низом війна, а я лечу, а я лечу!.. (Зникає в погребі.)

Несучи в'язки бур'яну, обтикавшись соломою, заходять крадькома д і д" Миршавий і Рудий.

Рудий. Ось тут і пересидимо, а ви, діду, хотіли тікати. Який же це буде оркестр без скрипки?

Миршавий. Не оркестр, а троїста музика! , Д і д. Чорти нас тягають по всіх бур'янах та по ровах, гляди — свої підстрелять, погнав Несвятипаска, ми й послухали!..

Миршавий. Казав Несвятипаска на перемогу грати, каже — де перемога, там і грайте.

Д і д. Ганяємо за тою перемогою — аж пристали!.. На весіллі нам боярин одразу все каже, а тут — ні боярина* ні свата... Було б зброї не віддавати, то хоч війну б одбули!

Рудий. Мабуть, такого бою ще зроду не було. Германці вже як одбивалися, краще од греків та гетьманців, а проти нас хука дадуть.

М и р ш а в и й. Несвятипаска поміч приведе...

Д і д. Яку поміч? Випив чарку та й спати пішов у скелі!.>

Роман (несподівано). Деніки!.. Ховайтеся!

М и р ш а в и й. Що воно крикнуло?

Рудий. Ховаймося!..

Д і д. Тьху, чортова війна: інструмент поб'єш і одежу порвеш!

Всі троє швидко, роблячи це, певно, не вперше, прихилилися до стіни, замаскувалися бур'яном, завмерли. На подвір'я вбігає група д е н і-

кінців.

Чубатий. Як зайці, бігаємо! Оце їхній штаб? Н и з е н ь к й. Шукай, не бійся — патрони всі вистріляли, голіруч одбиваються!

Чубатий. Лазарет перекидаємо!.. Поранених — до ноги! За вітром пустимо! Підпалюй!..

Наштовхуються на музик. Галас ущух. Музики підводяться, з них осипається поволі все їхнє маскування. Стоять, тримаючи інструменти. І раптом — як заграють!

Низенький. Ходу. Чубатий. Тікай!

Однорукий. Мамай! (Тікає, за ним денікіпці —-в повній паніці.)

Музики грають. З-за рогу хати на подвір'я викочується гармата. За нею, штовхаючи її, Несвятипаска.

Несвятипаска (страшним голосом). Ану, підходь паски святити!!

Музики завмирають.

Передні колеса кінь везе, а задні самі котяться. Ху! (Сідає, витирає піт.)

Музики несміливо починають знову грати.

Тихо! Ще не перемога!

Рудий. Дядьку Петро, уже дід хотіли й тікати! Який же це буде оркестр без скрипки?

Д і д. Ганяємо за тою перемогою по бур'янах, хіба її вловиш?

Несвятипаска. А ви не ганяйте. Миршавий. Бо ви ж договорили нас на перемогу грати!

Дід. Ото ми ганяємо, ганяємо за перемогою... Несвятипаска. Та що це вам — перепелиця чи курка? Треба на висоті стояти, увесь степ озирати! . Роман (з погреба). Дядьку Петро, вони кулі бояться, я знаю...

Миршавий. Та хіба ж за себе, за струмент боїмося, щоб ти знав!

Несвятипаска. З вами зачепись — ціла свайба буде! Бачили он вітряк? Отам перемогу виглядайте. Кроком руш!

Дід (діловим тоном). А яку ти музику замовляєш? Можемо польку-циганку, польку-пташку...

Миршавий. Обратно ж — польку-кокетку, польку-бджілку...

Рудий. Ще й польку-смєх можемо...

Несвятипаска (відбирає у Рудого й Миршавого гранати). Гранати вам без діла. Марш!

Музики поспішно виходять.

Вчитель (вносить один снаряд). Наше становище нагадує мені один історичний факт... Пригадуєш, Несвятипаска, Фермояільську битву з грецької історії?

Несвятипаска (підвівся, з відчаєм). Матвіє Степановичу, їй-богу, ви нам цього не задавали!

Вчитель. І греків забув?

Несвятипаска (обмотує снаряд ганчіркою). Ма-твсіє Степановичу! їй-богу, не греки в голові! Дивіться, як хати палахкотять! До неба вогонь! А греків ми під Херсоном і де хочете били... По історії і по географії...

Вчитель. Що це ти робиш?

Несвятипаска. Калібр не той, Матвіє Степановичу. Менший калібр. (Закладає снаряд до гармати.)

Коваль (виглянув з-за рогу, забігає). Петре! Пізнав тебе по рясі! За мною! Мамая визволяти! В хаті оточили, гранатд кидають!

Несвятипаска. Патронів треба! Де патрони?

Роман. Уже всі в мене забрали.

Коваль. Швидше, поки шлях вільний! Наших бачив? Єгор як? Червона Армія далеко?

Несвятипаска. Полетіли наші, як соколи по степу! Роман. Стріляйте! Стріляйте, бо підходять! Вчитель. Став на картеч!

Несвятипаска. Одрізали! Вибігай назустріч! На — гранату! (Побіг.)

Коваль (обсмикнув одежу, поправив халяви). Ну, пішли! (Вибігає.)

Вчитель (ходить круг гармати). Комік Єгор Іванович. Груші "вікторії", каже, не жалко? З дому рушив, дак хоробрий був, із жінкою, як донський козак, прощався... Не вмирати страшно, ні,— треба якихось слів перед цим сказати... А в мене от, їй-богу, і слів немає... Не перебивайте! Це я до себе кажу... Тут, брат, сльози не годяться... Ідею підмочиш...

Роман. Матвіє Степановичу...

Вчитель (ховає сльози). Чого тобі?