Дух наших традицій

Сторінка 10 з 18

Донцов Дмитро

В ті часи не "толерація" була законом, а відплата. Князь Володимир казав (1152): "оже буду жив, то любо свою голову сложю, любо себе мщю". Засадою Сірка у боротьбі проти татарів було – "вет за вет". За кривди, заподіяні ординцями Україні, ніс "огнем і мечем" – "отмщениє хану і цілому Криму за турбації, зневаги і шкоди". А взявши в полон "тумів", потатарчених українців, наказав, як верталися до Криму, "всіх без жадного пощадения на голову вибити й вирубати", уважаючи, що так було б і для них краще, "нежелибисте міли в Криму между басурманами розмножатися на наши христіянскіи молодецкіи голови".50)

Взагалі в ті часи інакше, ніж в XIX віці вірили .в справедливість Божу. Тепер, слова "Мні отмщениє і аз воздам", толкуються в тім сенсі, що не людська це справа, а Божа, а як Він зробить – Його справа. Тоді думали інакше. Тоді вірили свято, що ніякий гріх не мине насильника, що "аз воздам" це не пусті слова, що вони колись таки здійсняться і то, як наприклад думав Мономах, руками людей, яким "поможе Бог і пресвятая Богородиця". Розповідаючи про катування українців москалями після Полтави, в Лебедині, автор "Історіи Русов" пише: "єжели по словам самого Спасителя... всякая кров, пролитая на землі взищеться от рода сього", то "якіж взискания належаться за кров народу руського, пролитую... до сього дня", до часів Меншикова і Петра (ст. 213). Коли той самий кат його народу, підніжок Петра, Меншиков, попавши в неласку і на заслання, автор "Історіи" каже, що це "помянена бисть перед престолом Всевишнього кров многих мертвеців, неповиннo пролитая на Руси", це "изли Бог чашу гніва свойого на главу убійци і на дом його" (стор. 232). Величко уважає, що коли в Україні з'явився великий муж, що карав насильство і кривди, і несправедливості, то це "милосердиє Божие", побачивши "свише на такії невиннії терпінія", того мужа "во отмщениє оних всіх бідствій опреділило".51) Мученики тих часів це не були мученики теперішніх прихильників Тагора і Толстого – паралітики на роздоріжжю. Це були мученики, які "невинно пострадавшії, воліють... із гробів своїх, жадаючи за кров їх отмщеяия".52)

Як різнилася від них ментальність тих толстовців з-під знаку соціалізму чи радикалізму, які проповідували не свободу Сірка, Мономаха, Величка, автора "Історії Русів", а тільки свободу індуського святого, "правдиву свободу без ніякого ворогування, яке доводить до війни"; свободу, оздоблену "пробудженою свідомістю, яка ставить народ понад усякі обіди і знущання", змушує його не звертати на них уваги. А коли й бути патріотом, то того "шляхетного" патріотизму, якому не можна "переходити у войовничий" патріотизм 53) і який "виявляється в тихому стражданні".

Взагалі сучасні проповідники "гуманності", "людяності" проклинають "завойовницький дух" і "отмщениє". Бо й що з нього вийде? "Чи справді завойовницький дух є необхідний, щоби націю удержати в стані Свіжості, гарту і здоров'я?" Зовсім ні! Народи, перейняті таким духом – погано закінчили, або закінчать (автор того певний).54)

Бо культ "завойовницького духа", культ "сильної еліти", повчали вони, – лише "тим самим скріплюють ту силу, що наступає на наше ж народне життя".55) Отже – удаваймо мертвих, втягнімо в себе пазурі, або ще краще даймо обстригти їх і аж тоді все буде в порядку! Не викликаймо вовка з лісу. "Наше народне життя", на їх думку, потече тоді молоком і медом!

"Реальних питань життя не дасться вирішити самою фразою про "національну етику", або "інтерес нації". Співжиття людей і цілих народів мусить отже регулюватися якимись іншими засадами, які й звемо "етикою"... Правда, деякі етичні кодекси мали на думці лише громадян свого племені, а відносно інших, "варварів"... радили використовувати засади "національного" чи конфесійного егоїзму. Але нема ніякого сумніву, що нині це вже пройдений шлях, до якого немає повороту і що навіть у сферу міжнаціональних відносин... вкочуються нові етичні норми, загальнолюдські".56)

Конкретно? Конкретно, наприклад, – не можна ніяким чином – проти Леніних і Постишевих користуватися якоюсь окремою "національною етикою", або – ще гірше – "національним егоїзмом" 40-мільйонного тиранізованого народу, неначе проти якихось "варварів"! Це було б негуманно і не по-людськи. Треба знайти спільні з ними етичні засади – і на їх підставі вже з ними порозумітися.

Хто ж несе ті "нові етичні норми"? Їх носієм є, по-перше, соціалізм. Очевидно, він "ще кволий, в устах членів пануючих націй, він часто-густо "обтяжений ще імперіалістичними навичками попередніх поколінь", але це нічого, він вже "викристалізовує свою ідеологію щораз більше і є на добрій дорозі до того, щоб вибороти авторитет засадам загальнолюдської етики в практичнім житті".57) Отже, не спішимо, допоможемо Сталіну, Блюму, Адлеру викристалізувати в собі "засади загальнолюдської етики", навчимо їх, переконаймо їх, але, заради Бога, не засвоюймо й собі ту "етику людоїдів", яка лише компрометує нас перед "культурним світом"!...

Це може видатися перебором? Але так не є. Цей мотив повторюється регулярно в "новітнім" українстві – від Драгоманова через С.Єфремова і українську пресу часів між першою (1905) і другою (1917) революціями в цараті, через "Украинскую Жизнь", аж до останніх писань на еміграції Винниченка, Шаповала, або – тих радикалів, з яких найодіознішого я оце цитував... Це люди, яким не допоможе ніщо; це люди, у яких мозок наскрізь з'їдений хворобами "людяності" і "гуманності"; це люди, яких "наука" своїм трупним смородом затруїла наше духове життя в минулому віці, отруює його ще й нині, яка в'ялить в нашім оточенні все пишне, здорове, гарне, що стріляє високо в небо.

Все в них просто – в людей з цією заячою психологією. У них все залежить від того, щоб зробити людей (і ворогів) "делікатнішими, добрішими, справедливішими, примусити їх думати не тільки про себе самих". Про це дбає – чудесна фея-чарівниця – наука. Вона ж – "доводить до поступу в відносинах поміж народами та в порядках громадських і державних". Коли є на світі насильники, Аттіли, Тамерлани, Петри і Катерини, Сталіни, – це нічого, це минеться, бо "науковий поступ... змінює на ліпше і духовну природу людську" і підносить людей "понад старе життя, близьке до звірячого".58) Лише без "національного егоїзму", бо сполохаєте непотрібно чулі серця новітніх Петрів і Катерин, які під впливом науки і соціалізму вже "на добрій дорозі" визнати над собою авторитет загальнолюдських етичних норм! Їх "духовна природа" переміниться "на ліпше", і так – повільно, але певно – ми дійдемо "до поступу в відносинах між народами та в порядках громадських"...