"Отримаєш тисячу франків ренти, моя люба, якщо зумієш шепнути Горанфло, щоб він залишив унизу щілину.— Потім спокійно промовила на повен голос:— Іди-но поможи йому!"
Подружжя де Мерре просиділи мовчки весь той час, поки Горанфло замуровував двері. З боку чоловіка ця мовчанка була умисною: він не хотів дати дружині нагоду кинути якусь фразу з подвійним змістом. А пані де Мерре мовчала з обачності, а може, з гордості. Коли стіна піднялася до половини, хитрий муляр скористався миттю, коли пан де Мерре обернувся до нього спиною і розбив киркою скло в одній стулці дверей — з цього пані де Мерре зрозуміла, що Розалі переказала її слова Горанфло. І тоді всі троє побачили похмуре смагляве обличчя чорноволосого незнайомця з палахкотючим поглядом. Перш ніж її чоловік обернув голову, бідолашна жінка встигла кивнути ув'язненому, ніби кажучи: "Надійтеся!"
О четвертій годині, щойно почало розвиднятися (а був вересень), муляр закінчив роботу. Він залишився під наглядом Жана, а пан де Мерре ліг спати у кімнаті дружини. Встаючи вранці з постелі, він безтурботно вигукнув:
"А чорт! Мені ж треба сходити в мерію взяти паспорт".
Він надів капелюха, ступив три кроки до дверей, але вернувся й узяв розп'яття. Дружина затремтіла від радості. "Він піде до Дювів'є",— подумала вона. Тільки-но граф вийшов, графиня подзвонила Розалі.
"Кирку! Скоріше кирку! І до роботи! — вигукнула вона.— Я бачила вчора, як Горанфло припасовував цеглини. Ми встигнемо пробити отвір і замурувати його".
Розалі вмить принесла якийсь молот, і її пані з нестямним азартом, який годі було запідозрити в ній, заходилася руйнувати стіну. Їй уже пощастило вибити кілька цеглин, та коли вона замахнулась, щоб ударити ще сильніше, до кімнати раптом увійшов пан де Мерре. Нещасна жінка знепритомніла.
"Покладіть графиню в постіль",— холодно звелів чоловік.
Передбачаючи, що має статися, він налаштував дружині пастку. В мерію він просто написав записку, а по ювеліра послав. Коли Дювів'є прийшов, у кімнаті вже навели лад.
"Дювів'є,— звернувся до нього граф,— ви купували розп'яття у якогось іспанця, з тих, що проходили тут торік?"
"Ні, пане, не купував".
"Гаразд, дякую вам,— мовив пан де Мерре, кинувши на дружину погляд, сповнений ненависті.— Жане,— звернувся він до свого довіреного слуги,— ви подаватимете мені їсти в кімнату пані де Мерре. Вона хвора, і я залишуся при ній, поки вона одужає".
Невблаганний вельможа цілих двадцять днів не виходив із дружининої спальні.
В перший час, коли в замурованій комірчині ще чулося шарудіння, Жозефіна не раз поривалася кинутись до чоловіка і благати, щоб він зглянувся на нещасного, але граф щоразу казав, не даючи їй розкрити рота:
"Ви присяглися на розп'ятті, що там нікого нема".
Коли Б'яншон замовк, усі жінки підвелися з-за столу, і це розвіяло чари моторошного жаху, в якому тримав їх оповідач. І все ж не одну з них пройняло крижаним холодом від його останніх слів.
Париж, червень 1839-1842 рр.
=============================
Примітки
склала Олена Алексєєнко
Оповідання "Другий силует жінки" вперше опубліковано 1842 р. в другому томі першого видання "Людської комедії". До нього ввійшли фрагменти з ранніх творів Бальзака, які вже друкувались, але не були включені до "Людської комедії": уривок з оповідання "Бесіда між одинадцятою вечора і північчю" і початок нарису "Світська жінка". В 1845 р. оповідання вийшло окремим виданням під назвою "Перші пригоди світського лева".
Об'єднання в "Другому силуеті жінки" різних за часом написання текстів зумовило деяку еклектичність твору. За формою оповідання — невимушена бесіда кількох співрозмовників, які зібрались у салоні мадмуазель де Туш. Серед них чимало персонажів, знайомих читачеві з інших творів Бальзака: барон Нусінген, Фелікс де Ванденес та інші. Виникає те особливе відчуття обізнаності з тлом дії, яке надає творам Бальзака неповторної привабливості. Різні за стилем сюжетні мотиви, таким чином, вводяться в оповідання-обрамлення.
Характерне для оповідання і химерне поєднання романтичних та реалістичних мотивів. У традиціях романтичної естетики, вплив якої зберігається не лише в ранніх творах Бальзака, написано, наприклад, історію згубного кохання графині де Мерре. Це маленька драма, яка закінчується катастрофою, до якої героїв призводять їхні пристрасті.
Інший настрій притаманний розповіді про перше кохання де Марсе. Життєвий матеріал інтерпретується тут в дусі реалістичного мистецтва. Власне, тема приреченості кохання не змінюється. Але не шалені пристрасті, а неспроможність героїв до справжніх почуттів, їхній егоїзм та себелюбство ведуть до негативної розв'язки.
Сприйняття цього фрагмента буде неповним без знайомства з оповідачем де Марсе, образ якого подано в двох іпостасях — впливового міністра, який згадує про своє кохання до Шарлотти, і закоханого героя вставного оповідання. Граф Анрі де Марсе — один із постійних героїв Бальзака. В "Другому силуеті жінки" зображено лише становлення героя, його прощання з юнацькими ілюзіями, позбавлене, проте, надмірного драматизму. Більш докладно передісторію де Марсе зображено в "Дівчині з золотавими очима", де розповідається про кохання молодого денді до Пакіти Вальдес. Про те, як герой заклав фундамент своєї кар'єри, довідуємося з інших творів Бальзака. Поступово де Марсе перетворюється на безпринципного кар'єриста, який засвоїв буржуазну мораль принципу вигоди. Він стає коханцем герцогині де Мофрез ("Музей старожитностей") і Дельфіни Нусінген. В романі "Батько Горіо" героя вже називають впливовим міністром. Де Марсе — клієнт Сезара Біротто ("Сезар Біротто"), друг і покровитель шанолюбців Растіньяка і де Трая ("Комедіанти, які самі того не знають"). Це один із найвпливовіших політичних діячів Липневої монархії ("Секрети княгині де Кадіньян"). Свою блискучу кар'єру герой завершує президентом королівської Ради ("Темна справа").
1. Луї Філіпп (1773-1850) — французький король (1830-1848). Представник молодшої лінії династії Бурбонів. Проголошений королем після Липневої революції 1830 р. Скинутий революцією 1848 р.
2. А з липня 1830 року таких жінок у Парижі... — тобто з часів Липневої буржуазної революції.