— Ой, так, так… Немало грошей пріє там у землі, але що, коли то усьо заклєте, ніхто не годен узєти.
— Ає… У горах є сила грошей, шо Довбуш напрєтав, лиш то усьо замовлене. Є такі, що йкби си лиш доткнув, то більше і не жив би…
От хоч би й у тій Довбушенці, коло Зеленої. Відомо, що там є комора.
— Єкби там пішов на Великдень, то там є багато грошей і діаманту, то би міг набрати, кілько би хотів. Олекса Довбуш зносив до тої комори з усіх світів гроші. Цале житє зносив. Але йкби брати, то би кікати швидко, аби осинавец не замкнув тої комори, бо би сигів там цалий рік.
Зрештою, якби мати відповідне зілля, то можна й не чекати Великодня. Так що ж, як воно однаково трудно. Он один чоловік із Ясеня мав таке зілля, що міг туди доступити.
— Та й прийшов там, де уже було Олексове посидінє. Дивитси, а то заперта скала. То си відомкло перед ним, бо мав зело.
Прийшов там до тих склепів і дойшов аж до середини. А там… Одежа, зброя, кітли з грішми — усєчіна… Та видів він там штири бочки грошей, понакривані восковими кружками. І дванаціт рушниц на клинках ше висіло. Одежа ше йкас мудрецька — лиш шо усьо уже струпіхло. На то подуй — то й розлетитси.
Він набрав повен наголовник грошей самих золотих, а сам собі думає: "Господи… Піду д'хаті по товариша, та заберемо усе, що ту є".
Ого… Прийшов відтак, але пропало. Не міг уже потрапити на то місце.
А другі оповідають, що він не ходив за товаришами, а просто виніс гроші надвір, поклав.
— Вертатиси шє — так шо ж, як на другий раз уже не міг туди дійти.
Така ж пригода, повідають, трапилася ще й з одним стрільцем. Він зайшов був під Довбушенку, дивиться, а там плита в однім місці відтає. "Ано–ко я відваджу, — гадає. — Шо там є".
Дивитси, а то є печера. Увійшов він туда — а там повно збруї усєкої, одежі, грошей — усєкого багацтва.
Так роздививси він, є шо брати на дев'єтеро коней.
Він роздививси добре усюди, а видтак скєгнув із себе, не дивуйте, гатки і набрав грошей, шо лиш міг, та й пішов д'хаті.
На другий день вернувся той стрілец з дев'єтьма кіньми й з людьми, шукає тої комори — ого! Пропало! І сліду не було…
Як бачите, трудно використати оті багатства. Тим більше, що точно не відомо, де шукати, — гора велика.
Дехто точніше вказував місце, де треба шукати оту комору, а власне в Яршиці.
— Раз єкос ци би з Дилятина, ци звідки йшов Довбуш суди ґруньми і тут, на Яршиці, посів го день, так що не міг у село доступити уже.
То він казав на тім місці, таки на Яршиці, пробрати плити і висипав там дванаціт терхів, то є дваціт штири бербениці грошей… Та й потому загиб у Космачі, та й уже не знав ніхто, у котрім то місці ті маєтки.
Жінка Петра Онуфрака, потомна отого війта, що погнав на Довбуша волоську хоругов, твердо казала, що вона знає, що тут, у Яршиці, є Довбушеві скарби.
— Я ще гітваком туди скотарила та й вигіла раз знак, де ті гроші є. Був там камінь, оброслий дуже файним мохом. Я тот мох іздоймила — так гейби верету піднєти, так тот мох. І вигіла–сми хрест на тім камені вібитий… Та коли–бо то уже бирше не могла сходити на то місце і так обстало і понині.
Словом, гроші є, і багато. І не на самій Довбушенці, по всіх горах понакладав їх Довбуш.
— Люди знаходили там, лиш усе гасило шос світло. Або в Гадьовім лісі. Дед–де! Аж у Ліськім повіті. Аж туди прийшла слава про Довбуша, й там десь під бучком під кривим і під ялицею закопав він гроші. Пасли там пастухи, то знайшли і бучка, і ялицю, але не копав ніхто, бо боялися… І на полонині Мокрині в долинах є Довбушева комора. Там, у скелі, є кагла, закурена, почорніла. В ту каглу все кидають каміння й слухають, чи летить. То там, кажуть, зимував Олекса багато зим. Ніби навіть млин був. Між іншим, кажуть, що є там "цілі могили рогів", бо то опришки стругали собі з рогів порохівниці. І от саме коло тих рогів мають бути й двері десь.
— Так шо ж, коли годі відшукати. Тоті тріски з тих рогів уже позаростали мохом. А шкода. Бо там є на шо подивитиси.
— Там є на столі вироблений діамантовий змій. Жертва. І тота жертва світе там водно єк день, так ніч…
— Ой га! Коби хотів посписувати усьо, шо за Довбуша говіркуют люди, — велико паперу, відай, тра було на тото.
Примечания
1
Маржина — худоба.
2
Вориння — огорожа.
3
Грунь — хребет, гори.
4
Плебанія — садиба священика.
5
Кутюга — собака.
6
Вогорє — говорить.
7
Латинські єпископи і духовенство (латин.).
8
Латинського обряду (латин.).
9
Вільне виконання свого грецького обряду (латин.).
10
Не перешкоджало добру королівства і католицької церкви в Польщі (латин.).
11
Скасувати (латин.).
12
Єсьмо однакові діти одної матері — католицької церкви (латин.).
13
Даючи перевагу латинникам (латин.).
14
Грецько–уніатський обряд… утискувати…від Бога дану поразку… (латин.)
15
Нема Русі (України), тільки Польща і Москва (Росія) (пол.).
16
Зазнаємо утисків з боку католиків (латин.).
17
Допомоги від переслідування (латин.).
18
Апрегендованих — виправданих.
19
Віхтунок — частування.
20
Бербениця — діжечка.
21
…натерханий бесагами — навантажений дорожними мішками (саквами).
22
Якутки — наслідки (пол.).
23
Гідо — дід.
24
Гєдя — батько.
25
І так далі (латин.).
26
Знатна людина, королівська.
27
Вроджений, шляхетний (пол.).
28
Імпєт — натиск.
29
Куполами і куполочками (пол.).
30
Шпіхлір — амбар, комора.
31
Фестунок — замок, фортеця.
32
Порєкло — прізвище, ім'я.
33
Ровта — рота, ватага.
34
Сокотитися — стерегтися.
35
Рабувати — грабувати.
36
Обиздритися — озирнутися.
37
Угри — угорці.
38
Гляба — неможливо, даремно, важко.
39
Сигла — смерека; густий смерековий ліс.
40
Лудіння — одяг.
41
Гілевшина — розподіл.
42
Крискени — християни.
43
Кечіри (кичери) — гори.
44
44 Сировиця — солона вода.
45
Флоєра — сопілка.
46
Пизма — гнів.
47
Тимунь — тому.
48
Трафелоси — траплялося.
49
Тарниця — сідло.
50
Жєрєп — порода гірської сосни.
51
Курмей — мотузка.
52
Буччя — паліччя.
53
Головиця — джерело.
54
Відвічальний — відповідальний.
55
"Калєчают мрєчи" — стоять тумани.
56
Ботей — отара.
57
Мішєнник — ґазда, який віддає вівці на випас.
58
Домарєт — господарі, які живуть вдома.
59
Фол — опалі голки хвойних дерев.
60
Чєгір — чагарник, зрубаний ліс.