"Призвав їх до останньої гостини
і (наче постріл у садку пташини)
сполохав словом він своїм єдиним
їх руки із хлібів: з усіх сторін
до нього б'ються, тріпотять над столом
і виходу шукають. Але він
немов смеркання — всюди є, навколо",[6] —
прошепотіла Оттла пошерхлими, пекучими вустами, і — заснула? прокинулася?