За свій диригентський пульт Володимир став іще більше зденервований, аніж був, коли Ганна лишила його біля дверей убиральні. Він нервово перекидав ноти, одночасно кидаючи різкі розпорядження.
Баталова вийшла на сцену трошки пригнічена. Її чорні брови, завжди підняті чіткими дужками, сьогодні були приламані. В її очах блукало якесь роздратування.
Ганна добре розуміла Баталову, й від того їй хотілося пирскнути сміхом на всю сцену, але вона перемогла себе й уже з серйозним виразом стала до хору.
Дія розгорнулася повним темпом. Артисти зі співом перехрещували сцену вздовж і впоперек. Оркестр поривався кудись осатанілим престо. Хор напружено чекав вступу. Раптом усе десь провалюється в прірву, тільки різкий крик серед несподіваної тиші:
— Та киньте нарешті к чорту ви своє улюблене фермато. Хто з нас кінець кінцем керує?..
Від несподіванки у Ганни заворушилися коси на голові. Очі Володимирові випнулися, як два сині пухирці, а зблідлі губи випліскували лайку. На кону перед ним стояла Баталова, мов школярка, і знічено крутила в руках шовкового шнурка від своєї торбинки. Моментами вона підводила очі, маючи намір щось різко відповісти, то раптом ніяковіла й відводила очі десь убік. Нарешті Баталова так розгублено почувалася, що от-от, здавалося, шнурок випаде їй із рук. Ганні стало шкода її. Це вже занадто. Настрій Ганні зіпсувався. Вона відчула, що частина провини за цей Володимирів випад падає на неї. Вона робить Володимира хамуватим, а цим ні він, ні вона не виграють нічого в очах оперових робітників. Але в міру того, як кожний рух Володимирів Баталова виконувала з улесливою слухняністю, Ганна переймалася погордою.
Так і слід із нею поводитись. Надто вже зарозуміла.
Після репетиції Ганна підійшла до Володимира.
— Я вже готова. Ходім!
Володимир уклонився до гурту артистів і оркестрантів, що його оточували, і мовчки взяв Ганну під руку. Дорогою він теж мовчав.
"Він гнівається на мене, — думала Ганна, — не було б мене сьогодні в опері, він, напевне, поїхав би обідати з товариством. Можливо, там він помирився б із Баталовою, а так його мучать докори".
Ні, з сьогоднішнього дня Володимир ані слова не почує від неї про Баталову.
Вже другого дня Ганна пішла на репетицію раніш за Володимира під приводом того, що їй потрібно дещо закупити в місті. Після репетиції вона теж вийшла, не дожидаючись.
Це трохи його здивувало.
— Чому ж ти на мене не чекала?
— От, дуже потрібно. Мене Гдаль проводив.
Володимир із робленою похмурістю знизав плечима.
Його не дуже обходило те, що Ганну хтось проводив, але він хотів бути уважний до неї.
Ганну обійшла ця уважність із чемності, й тому вона зважила, що достойною відповіддю буде її байдужість до його особи. Впродовж цілого дня вона дотримувалася своєї тактики. А ввечері Володимир підкреслив, що його абсолютно не обходить Ганнина поведінка. Він зачинився в себе в кабінеті й працював там, аж поки вона заснула.
Другого дня настрій Ганні впав. У опері вона вже загубила свою задерикуватість. Їй уже прикрим здавалось мірятися звитягою з Баталовою. Тепер Ганна силкувалась уникати очей Баталової, щоб не видатись мізерною.
Ганна скорилась. Але якось, проходивши по сцені, вона почула, як до неї заговорила Баталова:
— Здрастуйте, Ганно Павлівно! Невже я така маленька, що ви ніколи мене не хочете помітити?
— Вибачте, Людмило Юріївно, їй-бо не запримітила. А взагалі я вас вважала за таку видатну постать, що не сміла надокучати вам своєю особою.
— Дякую за комплімент, але, як сказати правду, мені здавалося, що ви завжди ставились до мене чомусь упереджено.
— А мені здавалося, що ви до мене, — сміючись, додала Ганна.
За нею засміялась і Баталова. В її акторському сміхові Ганна відчула кілька щирих нот. Обидві жінки потисли одна одній приязно руки.
Ганна не могла опам'ятатися від такої несподіванки. А втім, це був приємний факт. Баталова капітулює. Їх приязну розмову чули багато хористів, і зараз Ганна почувалася між ними на цілу голову вищою.
Після цієї миролюбної зустрічі Ганна з Баталовою дуже часто зупинялися, щоб перекинутись кількома приязними словами. Власне, говорили ні про що, але кожна вважала за свій обов'язок сміятися чи захоплюватися з того, що оповідала друга.
Одного разу після репетиції Володимир зустрів їх у коридорі. Вони стояли обійнявшись. Він щиро розреготався з того, що здавалося йому парадоксальним явищем.
— З якого ж це часу між вами така приязнь?
— З того, як заговорили, — так само зі сміхом відповіла Баталова.
Усі троє якийсь час приязно розмовляли. Нарешті Ганна запропонувала провести Людмилу Юріївну до її готелю. Володимир залюбки погодився. Всю дорогу до готелю він смішив обох жінок своїми дотепами та анекдотами "найновішого видання".
Дійшовши до готелю, Баталова на прощання поцілувала Ганну і вдячно простягла обидві руки Володимирові.
Розсталися зі сміхом на вустах, обдаровуючи одне одного приязними поглядами.
— А я й не підозрював ваших симпатій, — зі здивуванням говорив Ганні Володимир.
— Вона таки справді дуже мила людина!
— Це приємно, що ти про неї такої думки.
І сьогодні Ганна була задоволена з себе. Він думав, що вона буде ревнувати його до кожної спідниці?! Чудний хлопчина!
Знову ранками відновилися "котячі концерти". Таля, що деякий час не мала розваги, тепер супроводила концерт найенергійнішою драматизацією. Вона часто обертала навколо себе червону ковдру, що мала бути за плащ тореадора, і тоді Володимир мусив хапатися за палицю, щоб від ролі бика перейти до ролі гладіатора. Іноді ж, коли Ганна наступала на обох, зі стільців утворювалися барикади і подушки, як важкі набої, літали по обидва боки барикад. У кімнаті робився содом, але ж хіба могла Ганна сердитись? Володимир іще ж таке дитя! Він не пограється день-два й уже починає капризувати. Ну як його не любити, такого пустуна! І Ганна кидається в наступ через барикади, хапає в обійми Володимира й, цілуючи зі сміхом, переможно тріумфує.
Ганнині дні так легко розліталися, як пір’їнки кульбаби на вітрі. Вдома вона розважалася хатніми витівками своїх дітей, а в опері кожної вільної хвилини просиджувала в убиральні з Баталовою. Тут вони перемивали кістки оперових робітників, примірювали бутафорський одяг… І це близьке знайомство з залаштунковим життям опери тішило Ганну, як безперечний доказ того, що вона посувається в своїй кар’єрі.