ОпанасАполлонович. Ні, громадянине прокурор!
Прокурор. Виходить, це трапилось тому, що папери прокурора Чуйка мали до вас причетність? Яку ж саме?
Опанас Аполлонович. Ви мене не зрозуміли! Ні до яких паперів Нила Микитовича я не торкався!
Прокурор. Припустімо. Чому ж під час обшуку у вас у кишені було знайдено виписки із цих самих паперів? Вам важко відповісти судові?
Опанас Аполлонович. Ні, відповім! Я мусив був звести прокурора із злочинними елементами, ще не притягненими до цієї справи...
Прокурор. Припустімо. З якою метою?
Опанас Аполлонович. Нил Микитович погоджувався вилучити із справи деякі прізвища... Тим більше, що серед них була і дочка його Ліля...
Пахом Микитович. Наклеп!
•Суддя. Продовжуйте, свідок. Ми вас із цікавістю слухаємо...
Опанас Аполлонович. Готовий заприсягтися! Супруга Нила Микитовича, яка присутня тут, на суді, може підтвердити правдивість моїх слів!
Кіра Карлівна. Опанасе Аполлоновичу! Ви — негідник!
Суддя. Продовжуйте, свідок. Коли готові були поєднати із злочинними елементами прокурора Чуйка/то чи не знайдете за можливе познайомити з ними й наш склад суду?
Опанас Аполлонович. Тут кругова порука!
Суддя. Я вас притягну до суворої відповідальності за образу суду, свідок!
Опанас Аполлонович. Дозвольте спитати, на якій підставі ви мене тримаєте під арештом?
Суддя. З охогою поясню. Не.за нами лічитесь, свідок. * Прокурор. Товаришу головуючий, дозвольте подати судові деякі дані про особу свідка Гера?
Суддя. Давайте, товаришу прокурор/'
Прокурор (передає теку). Ви бачите. Три фотокартки в різних ракурсах. Відбитки пальців. Перерахування прізвищ, під якими свідок судився. І ще дещо, яке не підлягає розголосу...
Суддя й народні засідателі розглядають матеріали, порівнюють фото.
Суддя. Все збігається. Хоч зараз підписуй вирок!
Михайло Михайлович. Товаришу головуючий, дозвольте поставити запитання обвинуваченому? Роман, скажіть, ви не намагались залишити злочинну зграю?
Роман. Я намагався... Але вони сказали, що вб'ють... Лілю й мене...
Михайло Михайлович. Хто вас лякав?
Роман. Він.
Михайло Михайлович. Запитань більше не маю.
Прокурор. Ви продовжуєте, свідок, наполягати на версії, по якій прокурор Чуйко був злочинно пов'язаний із вами? Адже це брехня!
Опанас Аполлонович. Я свідчив, не подумавши...
Прокурор! Просто ви — злякалися! Забули народну мудрість: інших лякаєш,—сам не бійся! Школярів легко було залякувати!
Суддя. Коли школяр не забутий батьками,— йому не страшні ніякі залякування! Біда, коли дітей залишено напризволяще. У народних засідателів є запитання? Нема? Товаришу стрілець, свідка можна відвести.
Гер виходить у супроводі стрільця. Попросіть свідка Ларису Чуйко!
Кіра К аі р л і в н а. Лариса Чуйко! Адже це Ліля!
Міліціонер (йде до дверей, гукає). Свідок Чуйко! Входить Ліля, зупиняється перед столом суду.
Суддя. Прізвище, ім'я, по батькові? Ліля. Чуйко, Лариса Нилівна. Суддя. Років? Ліля. Сімнадцять.
Суддя. Роз'яснюю вам, свідок, що подання неправдивих свідчень карається за 89 статтею Карного кодексу. чВи повинні говорити тільки правду.
Ліля. Говоритиму правду.
Суддя. Розкажіть судові, що ви знаєте у цій справі. Не хвилюйтеся, не поспішайте. Пам'ятайте, що правда важливіша над усе.
Ліля. Я знаю. Мене не зупинять ніякі загрози.
Суддя. Вам загрожували?
Ліля. Так.
Суддя. Ось що, Лілю. Спробуйте розповідати по порядку.
Ліля. Звідки у Романа почалося нещастя? Від однієї випадкової зустрічі. До нього підійшов на стадіоні громадянин. Він бачив, як Роман брав участь у змаганнях з бігу. "Юначе, я зроблю з вас чемпіона світу!" Те да се, почав тренувати. Як Роман пишався! Чемпіон світу — про це тільки мріяти можна... І раптом у нього з'явилася шовкова сорочка... (Замовкає.)
Суддя. Продовжуйте, продовжуйте!
Ліля. Чому я кажу про сорочку? Перед ЦИМ у н,ас із Романом трапилося маленьке непорозуміння. Йому здалося, що я глумливо глянула на його стару полинялу сорочку... Коли у людини кілька сорочок, вона не ображається. А коли одна-однісінька, їй неприємно... З'явився Роман у шовковій сорочці, а я злякалась. Де взяв? Купив. За які гроші? Мама прислала, І знітився... Тут я з'ясувала, що він каже неправду: сорочку йому подарував тренер за одну послугу! Хто ж міг думати, що це недобре? Записку віднести за адресою — хіба це злочинно? Чемодана з носієм приставити? Що тут поганого?
Суддя. Ви знали, що містили в собі чемодани, які приставляв обвинувачений?
Ліля. Спочатку й сам Роман не знав! Потім ми здогадалися, та було вже пізно. Роман опинився в їхніх руках...
Суддя. Чому приставку доручали саме йому?
Ліля. Мені здається, у Романа така зовнішність, що люди вірять... КОЛИ він із носієм приставляв чемодан, господарі квартири відмовлялися його приймати: адреса була неточна. Роман просив дозволити залишити чемодан до ранку, доки він з'ясує. Обличчя у нього чесне, і господарі квартир вірили. Чемодан зоставався в передпокою, вночі з нього вилазив малолітній помічник злодіїв, одмикав двері, квартиру грабували...
Суддя. У вас в школі траплялися крадіжки останнього часу?
Ліля. Так.
Суддя. Чому ваша мама платила за пропалі речі? Ліля. Вона думала, що речі крала я. Суддя. Це було не так? Л і л я. Ні.
Суддя. Хто крав речі в школі — вам відомо? Ліля. Так.
Суддя. І ви мирилися з тим, що мама вважала вас злодійкою?
Ліля. Мама мирилась! Я хотіла розповісти татові, та злякалася поганих наслідків для Романа! Його могли вбити!
2-й нар. засідатель. Як були діти залякані!
Суддя. Розповідайте все, що знаєте. Не нервуйте.
Ліля. В школі я одного разу одержала записку від Романа. Ми часто так листувалися. Принесла записку чужа дівчина. Рома писав, щоб я їй допомогла. Як допомогла? • Вона розповіла мені, що її знайомий хлопець зустрічається з моєю співученицею,— їй треба було, так би мовити, спіймати їх на місці зустрічі. Я запитала, при чому тут я. Вона благала дати їй моє пальто і мою косинку на десять хвилин до моменту закінчення лекцій. Я погодилась. Через десять хвалин мені було повернуто моє пальто. Та коли я рушила додому, до мене кинулась прибиральниця й почала обвинувачувати в тому, що я щойно взяла з вішалки чиєсь пальто...