— Звичайно, так, — погодилася мамуся. — Тільки в нас немає восьми синів, щоб позичити їх вам.
— У вас є дещо краще, — сказав Єнсі. — Чорна, зла магія, ось що у вас є. Я не кажу ні так, ні ні. Справа ваша. Але, схоже на те, що ви вбили моїх ледарів-синів і я не можу зробити як планував. Тому ви мали б допомогти мені якимось іншим робом. Коли я знайду того хлопця й розрахуюся з ним — буду цілком задоволеним. Отож, хіба не свята правда, що ви можете перетворити мене в цілу купу моїх двійників?
— Та, напевно, що можемо, — сказала мамуся.
— А хіба не правда, що ви можете влаштувати, щоб кожен з цих двійників дуже швидко рухався, щоб побачив всіх людей в усьому світі?
— Це просто, — сказав я.
— Якби я міг це зробити, — сказав Єнсі, — я запросто знайшов би того хлопця й віддав би все, що йому належить. — Він шморгнув. — Я завжди був чесним. Мені страшно помирати, поки не розрахуюся зі всіма боргами. Чорта лисого я хочу горіти в пеклі, як ви, грішні Хогбени.
— Досить, — гримнула мамуся. — Мабуть, сусіде, ми вам допоможемо, — якщо ви приймаєте це так близько до серця. Так, сер, ми зробимо так, як ви бажаєте.
Єнсі помітно підбадьорився.
— Обіцяєте? — запитав він. Слово честі?
Мамуся якось дивно на нього подивилася, але Єнсі знову витяг хустинку, так що вона не витримала й дала урочисту обіцянку. Єнсі відразу ж повеселішав.
— Скільки часу піде на підготовку до чар? — запитав він.
— Немає ніяких чар, — відповів я. — Я ж пояснював, потрібен тільки металобрухт та вмивальник. Це недовго.
— Я швиденько повернуся. — Єнсі хихикнув і вибіг, регочучи що було сил. У дворі він захотів копнути курча, промазав і зареготав ще дужче. Думаю, він почувався дуже добре.
— Краще йди і змайструй йому той пристрій, нехай стоїть напоготові, — сказала мамуся. — Давай хутчіш.
— Добре, мамуся, — відповів я, а сам сидів секунду чи дві й думав. Мамуся взяла в руки мітлу.
— Знаєш, мамусю...
— Що?
— Та нічого. — сказав я ухиляючись від мітли. Я вийшов, а сам все намагався розібратися, що ж мене непокоїть. Щось мене гризло, але я ніяк не міг зрозуміти що. Мені чомусь не хотілося майструвати пристрій, хоча для того не було підстав, нічого поганого в ньому не було.
Я, все ж, пішов за дровітню і взявся за справу. Це зайняло в мене хвилин десять, щоправда, я не дуже поспішав. Потім повернувся додому з пристроєм і сказав, що він готовий. Татусь сказав мені заткнутися.
Що ж, я сів і почав роздивлятися пристрій, а на душі в мене було неспокійно. Так чи йнак, а справа була в Єнсі. Нарешті я помітив, що він забув свій старий журнал, тож я його взяв і став читати оповідання під картинкою, намагаючись щось зрозуміти. Та де там.
В оповіданні йшлося про якихось ненормальних горян, які вміли літати. Це був не фокус, але я не міг второпати жартує автор чи ні. По-моєму, люди й так достатньо кумедні, навіть якщо їх не показувати кумеднішими.
Крім того, до серйозних речей треба ставитися серйозно. За словами перфесора, дуже багато людей вірить в науку й серйозно її сприймає. Коли він говорить про науку, в нього завжди світяться очі. Єдине чим це оповідання було добрим — в ньому не було дівчат. Дівчата змушують мене почуватися якось дивно.
Користі від моїх думок однаково не було, тому я спустився в підвал погратися з малюком. Він вже завеликий для цієї цистерни. Мені він зрадів. Замигав на мене всіма чотирма очками по черзі. Справді гарненький.
Та було щось в тому журналі вичитав, що весь цей час не давало мені спокою. По тілу в мене бігали мурашки, як колись давно в Лондоні, перед тією великою пожежею. Тоді ще багато померло від страшної хвороби.
Це нагадало мені, як дідусь розповідав, що його так само трясло перед тим як затопило Атлантиду. Щоправда, дідусь може бачити майбутнє, хоча в цьому немає нічого доброго, тому що воно щоразу змінюється. Я ще не можу цього робити. Для цього я ще недостатньо дорослий. Але я нутром відчував щось недобре, навіть якщо ще нічого не трапилося.
Я так стривожився, що майже зважився розбудити дідуся. Та раптом я почув шум нагорі. Я піднявся в кухню, а там Єнсі дудлить кукурудзяний самогон, що йому дала мамуся. Лишень я побачив старого шкарбуна, як в мене знову з'явилося це погане передчуття.
Єнсі сказав: "ага", поставив глечик і запитав чи ми вже готові. Я показав на свій пристрій і відповів, що ось він, як він йому подобається?
— Ось це й все? — здивувався Єнсі. — А сатану ви не збиралися викликати?
— Немає потреби, — відрізав дядько Лес. — Лиш не для тебе, калоша ти нікчемна.
Єнсі був страшенно задоволений.
— Так, я такий, — відгукнувся він. — Слизький, як калоша, і наскрізь проспиртований. А як воно працює?
— Та просто робить із одного тебе багато Єнсі, ось і все, — відповів я.
Дотепер татусь сидів тихо, аж ось почав говорити якісь нісенітниці, мабуть вліз в голову до якогось прохвесора. Сам він таких довгих слів взагалі не знав.
Я б теж не хотів би їх знати, від них навіть найпростіші речі заплутуються.
— Кожен людський організм, — заговорив татусь набундючившись як ідіот, — це електромагнітний пристрій, що випромінює певний сигнал як мозком та тілом. Якщо змінити полярність на протилежну, то кожна ваша копія, Єнсі, автоматично буде притягуватися до кожного з існуючих людей, тому що протилежності притягуються. Але спершу вам потрібно буде ввійти в апарат Сонка й ваше тіло розіб'ють...
— Но-но! — завив Єнсі.
Гордий як павлін татусь продовжував,
— ...на базові електронні матриці, які потім можна нескінченно копіювати, точно так само як можна зробити мільйони ідентичних дзеркальних копій того самого відбитка — негативи замість позитивів. Оскільки для електромагнітних хвиль земні відстані незначні, кожну копію миттєво притягне кожен з жителів світу, — продовжував татусь як заведений. — Та оскільки два тіла не можуть бути в одному й тому ж місці простору-часу, то станеться автоматичний просторовий зсув і кожну Єнсі-копію відкине десь на півметра від кожної людини.
— Ви забули намалювати пентаграму, — сказав Єнсі тривожно озираючись навколо. — Це найжахливіше заклинання, яке я чув в своєму житті. Я думав, ви сказала, що не збираєтесь викликати сатану.