— Я вирішив, що йому там буде найкраще, ваша величносте, — мовив на своє виправдання солдат — він було злякався, що припустився помилки.
— Ти вирішив правильно, — сказав Страшило. — Кінь ситий?
— Атож! Я насипав повну годівницю стружки.
— Чудово! — вигукнув Страшило. — Мерщій веди його сюди.
Солдат поспішив виконати доручення. Незабаром долинуло цокотіння дерев'яних копит, і Кінь постав перед ним.
Його величність критично оглянув скакуна.
— Не можу сказати, що красень, — зауважив він задумливо, — але бігає, очевидно, незле.
— Відмінно бігає! — підтвердив Тіп, поглядаючи на Коня із захватом.
— Отже, ми зможемо прорватися на ньому крізь ворожі лави й дістатися до мого доброго друга Залізного Лісоруба, — заявив Страшило.
— Навряд чи він витримає чотирьох, — із сумнівом промовив Тіп.
— Але трьох витримає безперечно, — вирішив його величність. — Доведеться не брати із собою королівське військо. Тим більше, остання війна довела, що сподіватися на нього не варто.
— Але бігає воно також непогано, — розсміявся Тіп.
— Ну що ж, я чекав на це, — похмуро буркнув солдат, — і стійко витримаю удар. Доведеться, звісно, змінити зовнішній вигляд — зголити мої улюблені бакенбарди. А загалом, ще невідомо, що небезпечніше: лишитися тут поруч із цими розгнузданими панянками чи скакати невідомо-куди на необ'їждженому дерев'яному коні.
— Тут ти маєш рацію, — погодився його величність. — Але я не солдат і надаю перевагу не розрахунку, а ризику. Сідай на Коня, мій хлопчику, і, певно, ближче до шиї.
Тіп прудко скочив на Коня, потім солдат і Страшило із неабиякими зусиллями посадили на нього Гарбузову Голову. Для короля залишилося так мало місця, що він мусив неминуче впасти, тільки-но Кінь рушить.
— Принеси мотузку для білизни, — наказав король своєму війську, — і зв'яжи нас один із одним. Якщо вже падати, то всім разом. — Доки солдат виконував доручення, Страшило міркував далі: — Мені треба бути ДУЖЕ обережним, бо моє життя в небезпеці.
— А хіба мені треба бути обережним не ДУЖЕ? — образився Джек.
— Не настільки ДУЖЕ, як мені, — повчальним тоном промовив Страшило. — Якщо зі мною щось трапиться, то вже нічого не вдієш. А якщо так буде з тобою, то принаймні можна з голови виколупати насіння.
Тут повернувся солдат із довгою мотузкою і надійно зв'язав усіх трьох, ще й прив'язав їх до тулуба Коня: тепер можна було не боятися падіння.
— А тепер біжи відчини ворота, — скомандував Страшило. — Ми мчимо назустріч свободі або смерті.
У внутрішній дворик палацу можна було потрапити через невеликі ворота, які солдат нещодавно замкнув за наказом його величності. Він підвів до них Коня, відсунув засув, і стулки зі скрипом хитнулися в різні боки.
— Тепер твоя черга, — прошепотів Тіп Коневі, — ми на тебе сподіваємося! Ти мусиш нас врятувати. Мчи, скільки стане сили, до міських воріт, не зупиняйся ані на мить!
— Добре вже, — грубувато відповів Кінь і рушив уперед, ще й так несподівано, що в Тіпа забило дух і він обома руками вчепився в кілок, так завбачливо встромлений у шию дерев'яного скакуна.
Кілька дівчат, які стояли на варті біля зовнішньої стіни палацу, були знесені бравою кавалерійською атакою. Інші з вереском кинулися врозтіч, і тільки одна чи дві хоробріші встигли наосліп штрикнути шпицями у втікачів. Тіпа вкололи в ліву ногу, і вона боліла в нього потім цілу годину. А ось Джека і Страшила шпиці не здатні були налякати — втікачі навіть уколів не відчули.
Кінь проскакав вулицями, перекинув візок із фруктами, збив із ніг кількох поважних громадян і з розгону перестрибнув через метушливу пухкеньку панночку, призначену за наказом генерала Джинджер новим вартовим міської брами.
Однак і тут запальний Кінь не спинився. Вирвавшись зі стін Смарагдового Міста, він помчав дорогою на захід так стрімко і рвучко, що Тіп майже перестав дихати, а Страшило від подиву занімів.
Джекові ця шалена скачка вже була знайома, неймовірну тряску він переносив дуже спокійно, єдине, чим він переймався — чи не зіскочить голова-гарбуз зі свого дерев'яного стрижня.
— Притримайте його! Притримайте! — простогнав Страшило, коли до нього повернулася мова. — З мене так уся солома витруситься.
На жаль, Тіп не міг навіть зітхнути, не те щоб слово промовити, тому Кінь і далі скакав, не стишуючи кроку, — складалося враження, ніби він геть забув про своїх вершників.
Коли скакун опинився на березі широкої річки, він і не подумав зупинятися: відштовхнувся, скільки було сили, від землі й високо-високо підстрибнув у повітря. За якусь мить вони вже крутилися й бовталися, підхоплені стрімкою течією. Кінь, судячи з усього, досі не збагнув, куди потрапив, тому так само нестримно молотив ногами, а вершники, спочатку з головою поринувши в потік, одразу ж спливли й стирчали з води, схожі на поплавці.
10. До Залізного Лісоруба
Тіп, зрозуміло, змок до останнього рубчика, вода цебеніла з нього, але він оговтався і здогадався нахилитися вперед, щоб гаркнути Коневі в самісіньке вухо: "Вгамуйся, ти, дурню! Вгамуйся!".
Кінь одразу ж перестав бовтатися і спокійно поплив за течією, як невеликий, але надійний пліт.
— Що означає "дурень"? — поцікавився він.
— Це дуже неприємне слово, — відповів Тіп. Хлопцеві було соромно за свою грубість. — Я вживаю його, лише коли дуже розізлюся.
— Тоді і я, зі свого боку, міг би назвати тебе дурнем, — зауважив Кінь. — Хіба ж я придумав, щоб у цьому місці протікала річка? І хіба годиться злитися на мене за те, в чому я зовсім не винен?
— Ти маєш рацію, — погодився Тіп, — а я винен, тому прошу пробачення. — Потім він звернувся до Гарбузової Голови. — Як ти почуваєшся, Джеку?
Відповіді не було. Тоді хлопчик гукнув до Короля:
— Ваша величносте, з вами все гаразд? Страшило застогнав.
— Про яке гаразд ідеться? — просипів він слабким голосом. — Вода мокра до неймовірності!
Тіп був так міцно зв'язаний, що не міг навіть озирнутися, щоби подивитися на приятелів. Тоді він попрохав Коня:
— Греби, будь ласка, до берега.
Кінь трудився, як міг, і зрештою, хоча й не без зусиль, вони таки дісталися до протилежного берега річки й вибралися на суходіл.
Хлопчик вивернувся і зумів дістати кишенькового ножа, щоби перерізати мотузки, якими вершники були прив'язані один до одного й до дерев'яного скакуна. Він почув, як важко гепнувся додолу Страшило, потім швидко зістрибнув сам і лише тоді зумів роздивитися свого гарбузоголового друга.