Загадка
Двоскладове наше слово —
підприємство промислове,
а знак м'якшення додай —
буде вже частина річки
чи затока невеличка.
Що за слово? Відгадай.
Власне, два тут слова (з різним
наголосом навіть).
Хочеш — підкажу тобі я:
це —
(завод і заводь)
СІМ'Я
Ти чув таке: сім'я — держави ланка?
Я розкажу, яка в нас є сім'я:
Дід — українець, баба — росіянка,
онук — туркмен. (І їхній родич — я.)
Ніде не приймуть хлопця за чужого;
куди не киньте — скрізь його рідня.
І Київ свій для нього, і Чарджоу [6],
і він про всіх турбується щодня.
Чорнявий хлопчик: в маму а чи в тата?
Батьки ж бо — українка і туркмен.
Яка ця хата мовами багата,
ще й славна розмаїтістю імен.
Олекса — діда звали. Баба — Люся.
Батьки — Рахман і Ольга, син — Мурад.
І мови — тата, мами і бабусі —
звучать, як спів, і їм хлопчина рад.
А якщо мама хоче супу з гречки,
бабуся — щі, а татко любить плов?
Тоді пораду проти суперечки
дає їм Котляревський знов і знов:
"Де згода в сімействі,
де мир і тишина,
щасливі там люди,
блаженна сторона..."
Тоді всміхаються батьки і діти,
як всі щасливі люди на землі.
В оселі їх витають заповіти
Шевченка, Пушкіна й Махтумкулі.
СЛОВЕЧКО ПІДВЕЛО
Яка чудесна кожна мова!
Але слова мотай на вус.
Як не уважний ти до слова,
то може трапитись конфуз.
Бо є омоніми міжмовні,
відомі вченим з давнини:
слова однакові назовні,
та різні значенням вони.
І дуже легко помилиться —
суцільні рифи навкруги:
болгарське булка — молодиця,
вонявка в Чехії — духи,
а білоруське бульба — й зроду
картопля... Он які діла!
Та розкажу я вам пригоду,
яка в Молдавії була.
До піонерського будинку
край мальовничого села
у табір праці й відпочинку
юнь з України прибула.
Знайомляться загони, класи:
гука вожатий і своїм,
і гостям теж: — Интр-ац-ла-каса!
що значить: "Просим вас у дім!"
Наш хлопець, до дурнички ласий,
Не знав, що каса в них — це дім.
— Ще й не робив, а вже до каси! —
гукнув, пожвавившись: — Ходім!
Нічого дивного немає,
що збоку смішно всім було.
Подумати — і то ж буває:
отак словечко підвело!
ДО ПОЕЗІЇ ЛЮБОВ
Є на київській околиці
восьмирічка в Крюківщйні.
Знаєш, чим відома школа ця
всій великій Батьківщині?
Слідопитами завзятими
(йдуть на пошук знов і знов).
Їхні будні робить святами
до поезії любов.
А музей! Хлоп'я з указкою
вірш читає... Ряд портретів...
Гомонить живою казкою
біля школи Сад поетів.
Почуття ж бо стільки теплого
в них до воїна-співця!
В пам'ять кожного полеглого
посадили деревця.
У поезію закохана
дітвора розкаже радо
про Герасименка й Когана,
Чумаченка і Отраду.
Ось рядочки безіменнії —
ким написані? Коли?
Щоб узнать — в Москві, в Вірменії
слідопити побули.
Що читаємо, що бачимо,
затамовуючи подих, —
все зусиллями дитячими
в літніх зібрано походах.
Кожне з них душею чулою
як перлин, тих слів шука
до обірваного кулею
поетичного рядка.
Рюкзачок — їх амуніція,
більш нічого в них немає.
Але кажуть, що й міліція
на шляхах їм козиряє.
МАЛЕНЬКА, МЕНША ВІД МАЧИНИ
Загадка
Маленька, менша від мачини,
ні з ким не стану на борню.
А при читанні, коли треба,
й людини мову зупиню.
Що це таке?
(Крапка)
ВОНИ ДЛЯ РЕЧЕННЯ БАГАТО ВАЖАТЬ
Загадка
Вони для речення багато важать:
турботливо обнімуть, як дружки,
і вставлені слова й цитату вкажуть,
Давайте ж назовем їх. Це —
(Дужки)
ЧИ ВАЖКО РОЗГАДАТЬ?
Як розгадать, звідкіль походить слово,
що дивиться на тебе загадково?
Таких птахів стрічали-бо не раз ви,
що зробули звукоподібні назви:
у росіян кукушка, знана птиця
в болгар її сестриця – кукувіца.
А півень – кокот у слов’ян справіку
(бо й ко-ко-ко, —— не тільки ку-ку-рі-ку!)
В прадавній Індії: куккутас – когут,
а схоже у Литві: кукутіс – одуд!
А одуд у болгар за збігом дивним
зоветься жартома… циганським півнем…
А якщо назви не звукоподібні?
Зусилля додаткові тут потрібні.
Буває слово: вдаєтесь до нього —
не промовляє спершу вам нічого.
А назва не звичайна, не безлика, —
у ній прихована краса велика, —
над назви островів, архіпелагів, —
як місто-сад Алма-Ата в казахів.
Для них не тільки милі звуки в слові,
а Батько Яблук це в казахській мові.
А чом болгарське місто зветься Враца?
До нього вхід — між скель ворітця — вратца.
А в нас село — чом зветься Ніжиловичі?
Колись жили мисливці — мужі ловчі!
Та щоб збагнути слова суть чудесну,
теж треба вергати руду словесну.
Як роблять це невтомні і натхненні
талановиті мовознавці-вчені.
ЗЛИТА Х ХВОСТКОМ ЦЯ КРАПКА
Загадка
Злита з хвостиком ця крапка,
невелика, власне, лапка.
Робить паузу, всім знайома.
Як вона зоветься?
(Кома)
ШЕНІ ЧІРИМЕ [7]
Р. Чілачаві
Слів грузинських, де я виріс,
не учили ми.
Але чув я чудо-вираз —
шені чіриме.
Чий високий дух, як гори, —
тим відмірено
брать чуже на себе горе —
шені чіриме.
Лихо в друга чи в сусіди
висне гирями: —
"Най мені твої всі біди —
шені чіриме".
Чий широкий дух, як море, —
тим відмірено
брать чуже на себе горе —
шені чіриме.
Біль словами гасять люди
щемно-щирими.
Хай наш вік щасливим буде —
шені чіриме!
А ХТО Я?
Загадка
Я такий же, як знак розділовий,
і відомий шкільній дітворі.
Та в словах української мови
я пишусь не внизу, а вгорі.
Спробуй лиш написати ім'я —
зразу стану потрібним і я.
(Апостроф)
ВИПАДКОВА НАЗВА
— Ти знаєш, друже, що може слово
з напів'ясного нам джерела
предмету назву дать випадково,
і назва влипне, як там була!
Тарасик слухав мене, завмерши,
уже до бесід зі мною звик. —
Коли англійці ступили вперше
до австралійців на материк
і там уздріли якусь тварину —
сумчасте диво на двох ногах —
подивувались якусь хвилину,
аж гульк — тубілець іде на шлях.