Що це за префікс?
Напів… (напівправда – напівбрехня, напівсвітлий – напівтемний, напівсолодкий – напівгіркий і т.п.)
ВЕСЕЛЕ СЛОВО
Добре слово настрій, дух підносить;
забувати, друже мій, не варто,
що для настрою і жарту досить
просто теплого людського жарту.
Як народ веселе слово творить?
Ось по кризі йде дідок бровастий,
зустрічає дядька і говорить:
— Де б оце його отут упасти?
Дядько теж боїться посковзнутись,
але йти йому уже певніше.
Не минув нагоди усміхнутись:
— Та вже падайте, де вам зручніше...
І обидва розсміялись гучно:
ковзанку пройшли благополучно.
Ось улітку (квіти на газонах),
сміючись, біжать дівчата юні,
будівельниці в комбінезонах,
крейдою оббризкані красуні.
І за мить уже шпаркі дівчата
вносять козли крізь скляні дверини.
Й тут же Мотря, дівчина завзята,
блиснула очима в бік Марини:
— Як би це розбити шибок зо три?
Ти заходь, Марино, звідсіля ось... —
А Марина їй: — Та бачиш, Мотре,
я ж оце й сама вже націляюсь.
І обидві розсміялись гучно:
козли пронесли благополучно...
Ти звертав увагу, друже милий,
що таке в житті веселе слово?
Гумор надає людині сили,
коли в серці сяє веселкове.
СКОРО ВЖЕ КАНІКУЛИ
Нам гулять, звичайно, ніколи,
в школі все для нас цікаве.
Але скоро вже канікули —
нас нові чекають справи.
Жовтень каже: — Дощ я висію
й чисте небо вам готове!
Ми ж на свята у Киргизію
і — в похід на Алатоо...
Землю білою нам дратвою
Дід Мороз прошив на славу.
В ці ж канікули ми в Латвію
гайнемо на Даугаву!
Травень каже: — Повзеленюю
буйним зіллям кожну хату.
Ми ж на свята — у Вірменію,
до підніжжя Арарату!
По дощах земля стужавіє —
здійсним літні мри давні:
в червні їдемо в Молдавію,
до Дністра, в зелені плавні!
А з Молдавії у Грузію
нам дорога недалека.
З усіма своїми друзями
ми знайомі ще з Артека.
Про кіно, було, там споримо
чи про книжку, що читаєм.
Вам цікаво, як говоримо,
коли мов усіх не знаєм?
Хто грузинською, марійською...
Коли ж разом братнім клубом
всі говоримо російською,
бо її, як рідну, любим.
Нам гулять, звичайно, ніколи,
в школі все для нас цікаве.
Але скоро вже канікули —
нас нові чекають справи.
ДВІ КРАЇНИ
Шарада
До умови шаради простої
тут ми Африку мусимо вставити;
в ній до назви країни жаркої
Бо попереду мусим добавити —
й принесуть нам у кліматі зміну
дивовижні словесні химери ці,
і потрапим ми в іншу країну,
що вже буде в Південній Америці.
Які це країни?
(Лівія й Болівія)
ПРИЧАРОВАНА
Раїсі Карагезян [4]
Сквером жінка миловидна
йде зі школи з дітками:
східний тип (з обличчя видно),
порівнялись швидко ми.
Усміхається: — Так пряжить
тижнями останніми,
що мої малята кажуть —
наче в Єревані ми!
Взагалі ми з Зангезура
свій вірменський рід ведем.
В нас, як каже ваш Сосюра,
щастя зоряний едем.
Що не слово, то такою
мовою співучою!
Ідемо попід густою
липою квітучою.
— Як, — питаю, — ви, вірменка,
нашу мову вивчили?
— А читаючи Шевченка!
Мабуть, це пришвидшило!
"Кобзаря" читала в вузі,
час у ночі крадучи.
"Стажувалася" в бабусі
у селі Безрадичі.
Як співали молодички
"Продай, милий, сиві бички",
часом підпрягалася, —
від душі сміялася...
— Що ж найперше стало вабить?
б ж якась основина?
— Українська пісня, мабуть, —
нею причарована!
АББАС І МИКОЛА [5]
Два гарні поети відомі у нас —
киянин Микола й бакинець Аббас.
Як з'їдуться разом ці двоє братів,
подовгу смакують красу рідних слів.
Миколу хвилює розмова жива,
Аббаса питає про їхні слова:
— Чечек у вас — квітка, як чічка у нас.
— І кюль у нас — квітка, — говорить Аббас.
— То й наша кульбаба іде звідсіля?
— Так, — каже Аббас, — луки й вам звеселя.
Микола русалок згадав на Дніпрі.
— Цікаво: русалка у вас — су пері!
— Тут, бачиш, два слова, бо су — це. вода,
а з неї русалка — пері — вигляда.
Жартує Аббас, бо русалок не раз
стрічав у Шевченкових творах Аббас.
Смакують, до суті доходять самі.
Микола напам'ять чита Насімі.
Рядків переклали не сотню, не дві, —
це чічки духмяні, це квіти живі!
Киянин Микола й бакинець Аббас
прозорістю слів милувались не раз:
— Ах, чудо-слова: чи Десна, чи Басань!
— А ваші дива: Сумгаїт, Ленкорань!
Аббасові сниться безмежжя Дніпра,
Миколі завжди — білопінна Кура.
Тому про них друзі говорять у нас:
бакинець Микола-й киянин Аббас.
СТАЮТЬ У ПРИГОДІ
Загадка
Коли твір якийсь готую,
різні речення пишу,
щось, буває, я цитую,
мову вводячи чужу.
Але, любий мій читачу,
як для вас її позначу?
Тут уже не допоможуть
ані коми, ні крапки,
у пригоді стати можуть —
здогадались ви?
(Лапки)
МАЛЕНЬКІ ПОСЕСТРИ
Оляночка після школи
гостює в Литві у Агне.
І радісно, як ніколи,
зелена їм рута пахне.
Ось Агне біжить на ґанок
стрічати погожий ранок,
а там застає Олянку
і каже: — Доброго ранку!
— Лабас рітас! — Олянка їй.
Давай умиватись мерщій.
Воркують собі дівчатка,
завжди нерозлучні, в парі.
У Агне — сині очатка,
в Олянки — очиці карі.
Беруть газету в кіоску
(на вулиці повно люду):
— Я буду вивчать литовську!
— А я — українську буду!
Злетів шпачок на полянку,
примчав на траву, на попас.
— Он шпак! — зраділа Олянка.
І Агне зраділа: — Шпокас!
А ген ріка недалеко.
І Агне: — Он гандрас бродить!
Олянка: — А в нас — лелека!
Не схожі слова, виходить.
Олянка хотіла б нині
буть з Агне в Києві в парі.
У Агне — очата сині,
в Олянки — очиці карі.
Вже й вечір. А рута пахне.
Та ніч насуває з-над плес.
— Добраніч! — говорить Агне.
Олянка: — Лабос нактьєс!
ПІДПРИЄМСТВО І ЗАТОКА