КОЛИ Б МЕНІ!
Коли б мені іще одненьке літо,
тоді іще одненьке, ще одне,
то я б зуміла квіти полічити,
ну а вони — мене!
ГОСТИНА
Почалась, було, гостина:
слива сливками вгостила,
яблук яблунька дала,
груша — грушок простягла.
Лиш бурчав старезний пень:
— Ну й морока! Що не день —
хтось приходить гостювать:
і по двоє, і по п’ять.
Йдуть до мене, як до хати, —
чим усіх їх пригощати?!
ДЕНЬ ВЕЛИКИЙ, А ТИ МАЛИЙ!
— Гляньте, мамо,
еге який день:
од світання
до смеркання
золоту корону носить.
Як спатунечки лягає,
то корону золоту знімає,
у густому пралісі ховає.
І я знаю де!
— Не йди, хлопче,
корони шукати.
День великий,
а ти малий —
заблукаєш.
Я не знатиму й де!
УСІ ТРУДЯТЬСЯ
Дерево трудиться назеленітися.
Квіточка трудиться начервонітися.
Бджілка трудиться налітатися.
Метеличок трудиться нагойдатися.
Травичка — водички напитися,
росинка — на білий світ надивитися!
ДУЖЕ ГАРНИЙ ЛІТАЧОК
Прилетів на квітничок
дуже гарний літачок.
Подзижчав, погудів,
на найкращу квітку сів.
— По усім-усім ліску
я шукав тебе таку:
чи даси мені медку?
Квітка мовила по тому:
— Не простого — золотого
дам для тебе я медку.
Хочеш — понесеш додому,
хочеш — їж його в ліску.
МЕТЕЛИК І ЛІТАК
На конюшині задрімав метелик.
А поруч прилетів і сів літак:
— Чого це ти то синій, то рожевий?
Ти не такий, як я!
У тебе все не так!
НЕДІЛЯ
Хвалилась липа липі в понеділок:
— Я зроду ще такою не була!
Не день у мене, а свята неділя:
сьогодні я нарешті зацвіла!
ДУБОК НАВЕСНІ
Серед галяви між старими кленами
дубок мудрує думоньку свою:
— Тепер і я вберуся по-зеленому.
Чого це я і досі т а к стою?
ГРИБ
Пливіть, пливіть! Не зупиняйтесь, хмари!
А я постою й трохи роздивлюся.
Мені тут тепло, і мені тут гарно:
після дощів я тут рости учуся!
РОМАШКА
На цій галяві так, немов у раї:
літають тихо бджілка і оса.
А я котрусь гукну і поспитаю:
— Чи гарно на мені блищить роса?
СЛОН МАНДРУЄ ДО МАМИ
Що буде, коли в човна
посадити Слона?
Куди повезе
човен Слона:
до острова Ю,
чи до міста А?
Не знаю, як там човнами
дістаються до островів
із містами.
Слон туди не дуже і хоче:
ногами тупоче,
вухами лопоче,
ще й басом отак
гримоче:
— Краще до мами!
Краще до ма-ами!
ВІТЕР НА ДЕСНІ
Човни ходили по Десні.
Мене вони катали.
А вітер був такий, як всі:
наздожене... відстане...
А то помалу підштовхне
ті човники рукою:
ти, вітре, не чіпай мене,
пограйся із Десною!
КЛОПІТ
Про свій клопіт я частенько
та й кажу бабусі:
— Коли вже я так, як ви,
в’язати навчуся?
Коли будуть слухняними
і нитки, і спиці?
Коли вже я Дюймовочці
сплету рукавиці?
А тоді ще й голубеньку
шапочку весняну…
Коли вже я, бабусенько,
бабусею стану?!
КЛЮЧІ ОД ВЕСЕЛИХ СНІВ
Знає хата уночі
од веселих снів ключі.
Знає снів вона багато
і для мами, і для тата.
А для мене казку знає,
як засну — розповідає.
КРАМАРІ СНІГУРІ
Є на світі крамарі —
два хитрющі Снігурі,
що пекли торти медяні
на Медяній на Горі.
І пекли торти два дні —
білі-білі і смачні,
тільки клали в торт для сміху
Снігурі не меду — снігу!
БЕЗКІНЕЧНА ЖАБКА
Була собі в річці жабка,
а в жабки зелена шапка,
а в шапки підкладка зелена, —
така, як стрічка у мене.
І носить ту шапку жабка,
бо то їй найкраща шапка.
А може б, носила і білу,
якби захотіла.
Але…
Була собі в річці жабка…
ВІРШ ПРО КРУКА
Ішов Крук
через луг,
бачить — холодочок.
— Мо’, спочинеш,
Круче,
тут?
— Ні, — сказав, —
не хочу.
Я ще лап не находив
і не натрудився,
і на білий-білий світ
ще не надивився.
ЗАЙЧИК І ПЕРЕКОТИПОЛЕ
Перекотиполе
Зайчикові лапки
коле.
— Ой, спіймаю,
попадешся,
Перекотиполе!
Відкочу тебе
далеко —
за луги і доли.
Або й далі —
куди сонце
ночувати ходить.
А ще далі
нехай тебе
Вітрик
світом котить!
ОТАКА СИНИЧКА
В Такої Синички
немає спіднички,
нема черевичка
й одного
в Синички.
Черевички їй без діла:
як летіла — погубила,
а спідничку
Та Синичка
прати кинула
у річку.
ДІДОК ОГІРОК
Дідок Огірок
пішов у танок.
Він і вальси, і мазурки,
Певно, знає назубок.
Дідок Огірок
зелененький, мов стручок.
Такий самий брат у нього —
непосидько і в’юнок.
Дідок Огірок
пішов у танок:
і вальсує, й гопакує,
тільки — жаль! —
без чобіток!
КОЛИ Я БУВ…
Коли я був у Панамі, —
розгулював у піжамі,
й ніхто не дивувався.
А повернувся додому,
не розказав нікому,
щоб ніхто не сміявся.
Ну, а тепер я вчуся
гуляти у капелюсі
і мокнути під дощами.
А нагуляюсь до краю —
спати без ніг лягаю
так само, як без Панами.
ВІРШ ПРО ЧОРНОГО ШКРЕТА
Є птах нічний.
Зветься він Чорний Шкрет.
Прилетів раз до нас:
— Шкре-те-те! Шкре-те-те!
Ми із татком сиділи,
саме казку читали
і того Шкрететиська
аж ніяк не злякались.
Ми сказали: — Ану,
шкретететай нам тут!
Або спати лягай!
Бо як сплять — то ростуть!
Та нараз Чорний Шкрет
чорним оком нам — блись:
— Шкре-те-те! Шкре-те-те!
Я вже виспавсь колись!
Уявіть, якщо Шкрети
повкладаються спать?
Хто ж тоді буде вам
на вікні шкрететать?!
І сидів Чорний Шкрет,
і сидів — шкрететав,
поки тата й мене
на всю нічку приспав.
НА ГАЛЯВІ МУХОМОРСЬКІЙ
Мабуть, гарно дядьку Мухомору
на галяві Мухоморській жити.
Із усіх боків йому гукають:
— Дайте капелюшок поносити!