Полум'яно-блакитні істоти, схожі на граційні летючі квіти, покружляли над вежею, потім підхопили дітей гнучкими стеблами-руками й винесли їх з прірви.
— Хто це? — питала Марічка в Гриця.— Куди вони нас несуть? Може, хочуть нас убити?!
— Ми ваші друзі,— почувся несподівано голос у навушниках.— Ми господарі цієї планети. А ті, що полонили вас, то дуже хижі істоти. Вони вміють змінювати зовнішню подобу. Вони одурили вас. Ми знаємо, де ваш корабель, і віднесемо вас туди.
— Чуєш, Марічко! — схвильовано говорив Гриць.— Це добрі й розумні мешканці цієї планети. Але звідки вони знають нашу мову?
— Ми давно слухаємо ваші радіопередачі. Ми вивчили багато мов Землі. Тож раді вітати гостей у своєму світі.
Швидко промайнули внизу води озера, з імли з'явилося громаддя космольота. Біля нього метушилися люди. Уздрівши летючих полум'яно-блакитних істот, космонавти приготували променеві рушниці.
— Тату, не стріляй! — крикнув Гриць.— Це наші рятівники, людиквіти. Вони визволили нас з полону!
Діти відразу ж потрапили в обійми стурбованих батьків. У матерів за прозорими забралами заблищали сльози, а Гриців тато суворо сказав:
— Якби була можливість, я б тебе відправив назад. Ти не витримав третього іспиту.
— Витримав,— озвалася чарівна квітка-людина, і космонавти вражено подивилися на її тремтливі пелюстки, на мерехтливі очі.— Ваш хлопчик мужній і безстрашний. Він тримався, як герой. Ми щасливі, що саме він був першим землянином, з яким нам пощастило зустрітися. Новий світ відкриває перед вами, люди, свої серця.