Звір, що виплеснувся з мене, став заспокоюватися і я запитав:
"Послухай-но, хіба на Орб, чи то пак Темний Сателіт, проникає інформація з земного світу? Звідки тобі відомо про мої дослідження?"
На обличчі Бутка затліла багатозначна посмішка, а потім зневага. Він сказав те, що казав під час "профілактичних" бесід з правозахисниками і тими, кого хотів зробити інформаторами:
"Нам усе відомо".
"Он як. Якщо ви такі всезнайки, то як ви могли прогледіти розпад імперії?"
По цій моїй думці його обличчя заколивалося, обм’якло, ніби з нього випустили повітря. Перетворилося на безформну оболонку й зображення жінки. Я гукнув навздогін:
"Передай вітання твоєму шефові генералові КДБ Гарбі. Адже він десь поміж вас".
Але Бутко і брунатка уже розтанули у чорно-білому масиві оболонок.
Я не прокинувся, бо й не спав. Не отямився й з дрімоти — я вийшов з іншої реальності. Раптом згадав, що жінка, яка привиділася разом з Бутком — працівниця університету, яка колись прийшла була на мою зустріч з професорсько-викладацьким складом філфаку разом із сатанистом — також працівником цього вузу. Авжеж це вона. "Відтоді минув рік, — подумав я. — Отже, її більше немає поміж живих". Та, як згодом виявилося, вона спокійнісінько працювала у тому самому підрозділі, що і її "конфесійний" товариш.
Уже багато ночей, побувавши на порозі чорно-білого світу, я щораз шукав пояснення, цьому явищу. У те, що Темний Сателіт не ховається від мене, бо мені про нього й так відомо, я вже не вірив. Ще й ще раз прокручував у пам’яті свої куці окультні знання: Орб — це астральна складова аури Землі, яка перебуває від неї на певній відстані. У плані біологічному вона відповідає за те, що можна назвати "їсти, пити, розмножуватись". Така ж сама сфера (чи еліпс) є і в аурі людини, і зветься вона Кама Рупа або "червоне чудовисько в нас". Сфери пов’язані між собою. Темний Сателіт є акумулятором всього лихого на планеті — від поганих намірів земної людини, до душ лихих геніїв-інтелектуалів, що вже пішли з життя. Подібне тягнеться до подібного. Істоти Темного Сателіту приходять у передсоння, а часом проникають і в сон, та програмують своїх земних агентів на брутальність, насильство, вбивство. Водночас з нього — Орба спадає й такий рефлекс, як хіть, без якого неможливе повторення всього живого.
Чому щораз перед сном я опиняюся на межі з похмурим супутником? Чи не мають намір його мешканці включити мене у братерство своїх окультних агентів земного світу — чорних магів?
Щось не в’яжеться. Я досліджую природу зла з метою його викриття й запобігання, а не використання собі на користь. Втім, роботу зроблено. Книгу мою не вилучиш з бібліотек. А якщо й вилучиш, то залишиться форма — астральний "текст", який, як і все говорене чи думане людиною, вічне. Напевне, й моя свідомість стала тільки вмістилищем, у яке увійшов "ключ" для розгадки одного з найзагадковіших і водночас найточніших передбачень людства. Щоправда ключ був даний по тому, як збулося вже пророцтво, як у земному світі розлилося море крові. Отож для магів Орба цей етап пройдений; вочевидь ідеться про те, щоб використати мої творчі можливості в майбутньому. Звісно, не на добро. Адже духовні володарі і вчителі похмурого супутника на своєму плані і осередки чорних магів на плані земного людства, складають дві половини одного цілого — злого бажання планети Земля. Ними готувалися заколоти, революції, громадянські війни, світові бійні, геноциди. Робилося те розумом лихих геніїв обох світів і руками зомбованих ними знавіснілих нелюдей-виконавців. З цією думкою я й заснув…
З нею й прокинувся. Це був знак того, що я не помилявся. Згадав і про звіра, який виплигував з мене на межі чорно-білої реальності, але він ні чим про себе не нагадував, як ніби в мені його й зовсім не було. Він пробудився і став даватися взнаки, як реакція на мешканців астрального світу, а потім і земних покручів, на яких мій звір, мій індикатор, раніше просто не зважав. Іноді я намагався ідентифікувати безтілесну істоту в мені з великим собакою, наприклад, ротвейлером. Чому ротвейлером, тому, що в фільмі "Омен" образ цього пса був використаний як символ насування біди. Щойно у кадрі з’являлася та страшна тварина, як з кимось із персонажів ставалося лихо. Ротвейлер і чорний крук віщували, а часом і самі заподіювали смерть. Мій же звір оберігав мене. Щораз, коли сусід по поверху виводив вигулювати свого ротвейлера, я завважував як у мені піднімається щось важке і чорне. Накочувалося відчуття, що між моїм життям і тим потужним собакою існує якийсь зв’язок. Щоправда це був миттєвий рефлекс, який зникав щойно зникали з моїх очей сусід і його тварина.
РОЗДІЛ 5
Колега, привітавшись, подивився на мене допитливо.
— Ну, як, повторюються твої нічні пригоди? — поцікавився він.
Я не поспішав з відповіддю. Його хоч і не можна було назвати базікою, але бути психічно неблагополучним навіть ув очах одного, тим паче мого заступника, ризиковано.
— Ні, — відказав я, опускаючись у крісло.
— Ось і добре, — сказав він. А тоді підсунув мені міську газету з чиєюсь добіркою віршів. — Проглянь. Тебе не було вчора… Її привели Задорожний з Куценком.
— Кого?
— Ну, авторку. Вона ж і газету залишила.
Над добіркою було й фото — ще не старої жінки. "Алісія Бамбула", — прочитав я.
Колега, завваживши на моєму обличчі посмішку, сказав:
— Що, подобається? Мені також. У тім прізвищі є щось наше, від землі.
"Від землі…", — подумав я і піймався на думці, що маю на увазі не землю в географічному понятті, а в матеріальному. Навіть відчув на мить запах свіжої глини.
Коли я повернув колезі газету, він поцікавився:
— Що ти скажеш?
— Я ж не поет. Треба б комусь із поетів…
— Не прибідняйся. Ти ж антологію поезії упорядкував.
— Як на мій смак прозаїка, так собі.
— Так собі — це посередньо, добре чи дуже добре?
— Посередньо.
— Слухай, вона так налаштована! Це патріотка!
— І що вона хоче?
— Ну, має намір постукати в двері Спілки…
— Он як. А книжок у неї скільки?
— Поки ще — жодної. Але ось-ось вийдуть у світ одразу дві.
Схоже було, що колегу "відзомбували". Я сказав:
— Ти у нас відповідаєш за прийом. Включи її в поле зацікавлень Спілки. Але тільки після того, як у тебе на столі лежатимуть дві її книжки. А де вона взялася? Цього імені я ніколи раніше не зустрічав.