— Цікава думка! — сказав Сум. — Вона має раціональне зерно. Такий індукційний телепатичний вплив народів на інші народи, напевне, є. Але ж таке припущення не пояснює безлічі фактів. Залишки давньої культу-ри, сліди пришельців з неба, походження квіткових… Та що ж ми знову будемо повертатися до вчорашнього?
— Ні, я не про те! — захищався Корінь. — У мене заперечення викликає ідея циклічності! Якщо цілий вид розумних істот жив па Землі мільйони років тому, досяг високого рівня, створив міжпланетні кораблі, то як він міг загинути? Звідси недалеко до думки, що і наша цивілізація може загинути?!
— Ні, це не так! — заперечив Сум. — Наша цивілізація розповсюдилася по всій планеті. Геологічні ката-строфи неспроможні її знищити. А та, про яку ми говоримо, могла бути локальною, могла розвинутися на пев-ному материку. А, зрештою, може, вона й не загинула?
— А куди ж поділася?
— Переселилася на іншу планету. Чому ви, товаришу Шум, усміхаєтесь? Ви звикли мислити одноденни-ми масштабами. Пора призвичаїтись до космічних.
— Так його! — підхопив Гримайло. — А то в двадцять п’ять років у них собача старість наступає. Гірше за нас, стариків!
— Правильно! — ствердив Сум. — Слухайте ж далі. Ви знаєте, Що на Землі був тропічний клімат навіть на півночі. Мабуть, уся планета була своєрідною оранжереєю. А потім різкі зміни, похолодання, льодовики. Першим видам розумних істот, які виникли в умовах тропічного клімату, було дуже важко. Що їм залишалось робити? Або перебудовувати умови на Землі, або переселитися на іншу планету.
— Куди ж? — недовірливо запитав Носенко.
— Та хоча б на Венеру!
— Е, це вже гадання!
— Не гадання, а одне з припущень. А ви думайте, підказуйте щось інше.
— Нащо сперечатись, — примирливо сказав Гримайло, — скоро дізнаємось, хто правий! А тепер хотіло-ся б поговорити про майбутнє нашої Землі, людства! Це ж дуже цікаво…
— Що ж цікавого? — авторитетно заявив Лисиця. — Ніякої таємниці нема. Наука підіймається все вище. Жити будемо все заможніше. Полетимо на далекі планети.
— А далі? — усміхнувся Гримайло.
— Тільки самогубство! — раптом цинічно сказав американець, вперше обзиваючись за весь вечір. — Що можна чекати від гомо сапієнс? Людина людині вовк! Ви говорили про минулі раси? Хай так, вони були! А де вони тепер? На дні океанів. Вони винаходили ядерні засоби, приводили їх у дію і пускали себе і ближніх своїх на дно. От що буде з людиною. Наша цивілізація не виняток!..
— Брехня, — сказав суворо Корінь. — Пробачте за грубий вираз, але це брехня. Не вірю я, що люди за-гублять себе і планету. Навіть думати не треба про це.
Над майданчиком полинув задоволений гомін. Гримайло хитро поглянув на американця.
— Ну що, ваша гіпотеза не дуже схвалюється?
— Подивимось, — впевнено заявив Нойс. — А не ми, то діти наші.
— Для чого ж діти! — загадково сказав Гримайло. — Може, й ми! Ви теж, містере Нойс!
— Що ви маєте на увазі? — здивувався американець.
Раптом сирена перебила палку суперечку. Понад верхів’ями дерев застрибав промінь фар. Лисиця схопи-вся з крісла, кинувся до дверей.
— Хтось приїхав. Побіжу стрічати…
За хвилину він повернувся, подав Гримайлу білий прямокутник паперу.
— Телеграма вам. З Києва.
— Ану давайте, давайте, — захвилювався академік. — Я давно жду її. Не одпускайте листоношу. Я на-пишу відповідь.
Гримайло похапцем читав текст. Його похмуре обличчя усміхалося, густі брови піднялися. Здивовані слухачі ждали. Нарешті академік склав папірець, урочисто гукнув:
— Наша взяла!
— Що таке? — не стерпів Іван. — Що там у вас?
— Хвилинку. Одну хвилинку. Я напишу відповідь. Так. Так. Оце і все. Товаришу Лисиця. Віддайте. Щоб сьогодні ж послали.
— Буде зроблено! — Директор вислизнув у двері.
— А тепер, — оглянув академік веселими очима присутніх, — тепер можна розповісти про те, що я обі-цяв. Ми тут сперечалися, відстоювали кожен своє. І це чудово, це правильно. Але єдиний суддя — час. Він нас несе до майбутнього, щоб показати торжество істини і загибель неістинного, консервативного, шкідливого. Але не всі можуть побачити плоди своїх рук! Час невблаганний. Його не скоротиш, не підженеш, не повернеш на-зад.
— До чого це ви ведете? — заінтриговано запитав Сум. — Що — нова суперечка про суть часу?
— Ні. А втім, і так, і не так! Ви будете вражені тим, що я скажу. Я і мої помічники… Це дуже милі моло-ді люди Стьопа і Надя. Я їх знав ще студентами… Тепер вони одружилися… Так от, наша група недавно заве-ршила першу пробну машину часу. Не таку, як в Уелса, фантастичну, — а справжню.
Кілька секунд слухачі мовчали, вражені, здивовані. Нарешті Шум не витерпів. Одкашлявшись, він ска-зав:
— Пробачте, Трохиме Дадовичу, а те, що ви розповіли, не казочка?
— Не казочка, — весело заявив учений. — Більше того, я дав телеграму, щоб установку привезли завтра сюди. Стьопа і Надя теж приїдуть. Ми створили невелику, портативну машину часу. Енергію для неї дають акумулятори атмосферної енергії…
Присутні збуджено зашуміли. Американець завзято писав щось у свій блокнот. Гримайло, заглушаючи гомін, крикнув:
— Досі ми тільки сперечалися про різні факти, а тепер пересвідчимось, хто правий, а хто ні.
— А можна побачити, як житимуть люди в майбутньому? — запитав Корінь.
— Можна.
— І всі зможуть заглянути в майбутнє? — недовірливо озвався Носепко.
— Не всі. Кожен зокрема. А потім, повернувшись, мандрівник розкаже, що він бачив. Згода?
— Згода! — радісно защебетала дівчинка. — Я теж полечу в майбутнє!
— Полетиш, — ніжно сказав Гримайло. — Ти обов’язково полетиш.
— Дозвольте, — втрутився у розмову Шум. — Але ви не сказали, в чому ж суть подорожі в часі. Адже для присутніх це все… дуже неймовірно.
— Дуже просто, — серйозно відповів академік. — І дуже складно. Безумовно, що безпосередньо подо-рожувати всім тілом у майбутнє або минуле не можна. Закони розвитку матерії тісно зв’язані з часом. І нам не вискочити з його потоку, бо ми самі є тим потоком, його частиною.
— То як же? — запитав Малина.
— Я скажу. Подорож можна здійснити суб’єктивно. Наприклад, назад. Ми вже говорили, що ніщо не зникає. Кожна подія, навіть найменша, записана в пам’яті природи. Так, як звуки записані па плівці, на пласти-нці, на кристалі, в живій клітці. їх можна відновити, прочитати, якщо зуміти, звичайно.