— Звідки ж ви їх читаєте? — поцікавився Заграва.
— З простору, — спокійно сказав академік. — 3 вакууму. Ви знаєте, що вакуум — це не порожнеча, як думали раніше. Ще Дірак припускав, що вакуум — це суцільний матеріальний фон, або потенціал матеріальних часток. Сучасна наука йде далі. В просторі є безліч різних світів, таких і не таких, як наш, але по-різному орієнтованих у своїх координатах. Вони не заважають один одному, вони пронизують один одного, а тому невиди-мі для наших почуттів.
— Аж голова туманіє, — почувся голос із задніх рядів.
— Дивлячись, яка голова, — засміявся Гримайло. — Далі. Будь-яка подія, що вже пройшла, не зникає безслідно за законом збереження енергії, а занотовується па скрижалях природи. Ті скрижалі не лише проявлені частки, а невидимий фон Дірака, або фізичний вакуум. Як же прочитати ті записи, як розшифрувати їх? Це до-ступно тільки людині. В тілі людини, в її свідомості, в її інстинкті, інтуїції, в мозку, в кожній клітині заховано минуле, яке будувало її, вирощувало, формувало. Та ми вже про це говорили. Макрокосм і Мікрокосм — єдині. Людина — це Всесвіт у мініатюрі. Отже, потенціально в людині таїться вся Безконечність. Перед нами стояло завдання: зуміти прочитати цю Безконечність, або спробувати читати. Звичайно, все залежить від психіки під-дослідного, від його прагнення. Хід процесу приблизно такий. Певний енергетичний промінь оббігає найглибші поверхи мозку людини, де заховані предковічні записи, збуджує їх, примушує, так би мовити, резонувати. Цей резонанс приводить у рух записи минулого в просторі або вакуумі, минуле оживає, і людина суб’єктивно пере-живає те, що вже давно минуло.
— І переживає реально? — недовірливо перепитав Шум.
— Абсолютно реально. Хіба вам не доводилося бачити яскравих снів, які пам’ятаєш потім все життя? Дещо з реального життя, навіть не дещо, а більшість, забуваєш, а сни — ні. Все залежить від енергії події, від того враження, яке переживає психіка. Далі. Оскільки кожен індивід зв’язаний з безліччю своїх предків, оскіль-ки вони передавали йому через спадковий механізм свій досвід, то він, цей індивід, може пережити не лише своє минуле, а й минуле далеких поколінь!
— Колего! — зворушено сказав Сум. — Це епохальне відкриття. Дозвольте вам потиснути руку.
Слухачі щирими оплесками підтримали його слова. Академік підняв руки, ніби захищаючись.
— Друзі, не треба! Це не зовсім точно. Не лише я творив установку часу, а все людство. Ми ж стільки говорили, що все в світі взаємозв’язане. В машині часу з’єдналися мрії всіх людей. І не тільки людей Землі, а може, й далеких братів з інших планет, які дивляться на нас, співчувають нам, бажають нам щастя…
— Трохиме Дадовичу! — вибачливо озвався Заграва. — Ви нам сказали про минуле… Але майбутнє…
— Це правильно. Я не розповів, як же людина може мандрувати в майбутнє. В основному теж так. Суб’єктивно.
— Але ж запису майбутнього нема? — заперечив Шум.
— Нема! — підтвердив Гримайло. — Або майже нема.
— Що значить "майже"?
— Нема запису такого, як минулого. Дайте мені відповідь: в жолуді є запис майбутнього дуба, в зерні — запис колоса пшениці і всіх майбутніх колосів?
Шум промовчав.
— Мовчите? От бачите? Майбутній розвиток будь-якої рослини, тварини, явища, речі, події закладено в минулому, в сучасному стані попередніх явищ. Саме буття, розвиток — є не що інше, як розгортання програми, закладеної в світі, вияв потенційного в реальному. Отже, і наше майбутнє, майбутнє людини, країни, Землі, Всесвіту, — це все те, що має розвинутися з нас, що вже таїться, зріє в нас, у наших думах, помислах, у наших звичках, характері, в соціальних передумовах, коротше, в Космосі, який є нашою домівкою, нами самими. Все-світ — це зерно. Майбутнє його — це ріст того зерна. Людина — це Всесвіт у мініатюрі, ми вже говорили. От-же, потенція її майбутнього, його зерно — це вона сама, її свідомість, її мозок, її глибинна суть, її свобода волі. Наша установка часу знову ж таки лише збуджує потенційну програму, записану в підсвідомості людини, поси-лює її, приводить у дію, змушує суб’єкта пережити те, що з ним буде в майбутньому або з його далекими наща-дками…
— Ви ж говорили, що людина не зможе побувати там, де вона не житиме у майбутньому фізично! — озвався Шум.
— Вона побуває там суб’єктивно. Перед нею розгорнеться запис можливих майбутніх подій, запис, як я вже сказав, її власної свідомості, її мозку, її організму. Людина не буде пасивним спостерігачем грядущого, а відчує себе одним з тих далеких нащадків. Вона навіть забуде про себе, а відчує себе суб’єктивно одним з них. Глибина часу, в який проникне індивід, залежить від його свідомості, від прагнення в майбутнє, від імпульсу психічної енергії. Чим сильніший імпульс, тим ширше розів’ється програма, тим яснішим, грандіознішим зда-сться майбутнє.
Завтра надвечір мої асистенти привезуть установку. Ночі дискусій минули. Тепер почнуться ночі таєм-ниць і небачених чудес…
Вже давно розійшлися слухачі. Відпочиваючі заснули. А Іван ішов попід шатами дрімучого лісу, знову й знову згадуючи грандіозні ідеї Гримайла, ідею про суть Майбутнього. Батько Майбутнього — закон Причинно-сті, закон причин і наслідків.
Як це здорово! Людина, нація, людство само творить свою долю. Що посієш — те й пожнеш! Той, хто йде дорогою світла, вдосконалення, героїзму, дає чудові плоди для майбутнього.
Нероб, гультяй, розпусник, брехун, деспот не можуть посіяти добрих зерен, а лише насіння чортополоху.
Так, тільки так. Можна деякий час приховувати від ока людей свої виразки, негативні сторони життя, але від еволюції, від майбутнього не приховаєш.
Накопичення негативного не переросте в позитивне. І навпаки. Конденсація позитивного ніколи не за-лишиться в невідомості, де б вона не відбувалася: в душі людини, в гущі народу, в цілому світі, — вона не зни-кне, а дасть у сучасному чи майбутньому чудові плоди.
Іван зупинився на високому березі, відчув подих Дніпра, замріявся. Радісна думка буяла в душі, розпира-ла груди.
Треба брати долю в свої руки, творити її творчим трудом, чесністю, любов’ю, дружбою, незламним пра-гненням до великого братерства між людьми, між розумними істотами Всесвіту…