"Завжди", — засміялося щось в серці Буревія. "Завжди", — палахкотіло урочисто полум’я. "Завжди", — дзвеніли струни водоспаду.
І знову тиша. Тріск іскор, що міріадами плинуть у тривожне небо.
Вона зітхнула Пригладила волосся на скронях, відкинула за спину важку косу. Міцно сплела пальці рук, сперлася на них підборіддям.
— Слухайте… Хай буде наша розмова казкою. Не треба аналізу. Не треба суперечок. Шукайте розгадки в серці, шукайте її в спогадах, в легендах, у майбутньому… Політ ракет, гримотіння машин, ефемерна потуж-ність всієї технічної цивілізації хай стане зрозумілою поряд з польотом думки — вінця всього буття. Все те, попереднє, чим ми пишаємось, лише перші дитячі незграбні кроки гіганта, який пробуджується, який не знає ще своєї сили.
Так зернина, доки вона не проросла, здається нікчемною поряд з важкими скелями, речами, машинами, людьми, далекими світами. Але ж та зернина, якщо їй дати простір, може перебудувати світ. Заколосяться ма-сиви хлібів, зашумлять густі ліси, мільярди людей одержать їжу і вбрання, будівлі і машини, папір для книг і музичні інструменти для висловлення гармонії.
Так було і є досі з думкою. Хоч думка завжди була ведучою в еволюції, її не помічали. Більше звертали увагу на зовнішні вияви, не помічаючи, що то лише грубі вбрання думки. Чи стілець, чи ракета, чи мелодія, чи пісня, чи хліб, чи прекрасна іграшка для дитини — все це творчість вогняної думки. А наші руки, машини, ін-струменти і вся гігантська споруда суспільства — лише зброя людської думки, якою вона перебудовує світ.
Але вже тисячоліття тому знаходилися люди, які розуміли, задумувалися над суттю думки. З’являлися припущення, що енергія думки передається в просторі, що вона може конденсуватися, концентруватися, розсі-юватися, що вона незнищенна, як все в Космосі.
Але я захопилася. Пробачте, друже. Це вже філософія. Про це ми поговоримо потім. А тепер — ближче до основного. Вам не раз доводилося чути, читати, що в хвилини небезпеки або смерті людина особливо думає про близьких. І дуже часто цим близьким з’являється постать того, хто вмирає або страждає. Спочатку наука не сприймала серйозно таких повідомлень. Вважали їх забобонами, містичними побрехеньками. Але час ішов. На-копичувались факти. Про це заговорили люди, яких не можна було запідозрити в обмані чи містиці. І тоді наука несміливо повернула своє обличчя до явищ метасвідомості, або парапсихології.
— Я знаю про все це. Читав, — тихо сказав Буревій. — Та не вважав це серйозним. Але Багрян — ваш керівник… а тепер ви — відкриваєте переді мною новий, не відомий досі світ. І я відчуваю, що він реальний, такий же, як і той, до якого я звик…
— Вищий, — додала Ріона, зітхнувши. — Значніший, могутніший, безконечний. Нема йому меж і зага-док. Розкуйте думку людини — і вона розгадає все!
— Говоріть. Говоріть…
— Я скажу коротко. Все інше хай буде здобуте вашим бажанням. Отже, наука десятки років уже накопи-чує статистичні дані і експериментує. Це дуже важко. Мало здібних людей. Мало ще довір’я до перспектив но-вого напрямку в пізнанні. Але основні тенденції визначені. Ми можемо концентрувати і конденсувати енергію думки. Нам пощастило навіть у мікродозах скристалізувати цю енергію, здобути її субстрат. Про це вам розпо-вість Багрян. Нам відомо, що при видіннях, які колись вважались появою мерців, привидів та інших містичних вигадок, діє енергія думки, сконденсована волею того, хто послав її, і сприйнята відповідною людиною, близь-кою психічно цій хвилі. Та для чого далеко ходити. Ми з вами — найкращий приклад. Проводячи експеримент, я раптом побачила вас, Плутон, чужу планету, ваші останні слова чи думки, послані людям Землі, ваші почуття. Я відчула себе вами, я збагнула всю глибину трагедії людини, одірваної від живого тіла людства. Мої враження були записані на відеоплівку. Знаючи, що вашою долею стурбований Космоцентр і вся Земля, ми негайно передали це їм. Вони почали готувати рятунок. А наш Інститут тим часом попередив вас.
— Як? — запитав Буревій, цілком вражений розповіддю дівчини. — Невже ви володієте такою силою думки?
— Ні, не володію, — відказала Ріона. — Мою думку посилили енергією, сконцентрованою в кристалі. На цей імпульс було витрачено майже весь запас. У чому суть цього експерименту? Створення в просторі так зва-ного "психодвійника". З потенціальних часток вакууму. Цей "двійник" не має інерції, властивої речовині з ма-сою спокою, і навіть квантам. Отже, він може пересуватися під дією нашої волі, нашої думки миттєво у будь-який пункт простору, на будь-яку планету.
— Миттєво? — перепитав Буревій.
— Так. Вам здається це неможливим?
Космонавт поворушив багаття. Воно спалахнуло сильніше. Очі Ріони у відсвітах його здавалися отвора-ми в тривожний, невідомий світ. Буревій дивився в них, не міг одвести погляду.
— Ні, — сказав він. — Мені тепер нічого не здається дивним. Але розум…
— Ага, — дзвінко засміялася Ріона, і луна повторила той кришталевий сміх у горах. — Розум вперто ви-магає логічних висновків. Хай так. Наша гіпотеза, тобто моя, Багряна, всіх працівників Інституту і більшості парапсихологів, така: передача взаємодії від мозку, від свідомості до свідомості відбувається не в електромагні-тному, і не в гравітаційному, і не в мезонному чи іншому полях, які підлягають законам часу. Вона розповсю-джується в нейтрополі, у вакуумі, в праполі, в потенційному полі, в псиполі, в Х-полі, і не має значення, як йо-го називають. Це поле зв’язане з нашим часовим буттям, бо є його основою, але не підкоряється часу. Будь-яке збурення в цьому полі миттю відчувається в іншому місці цього поля де завгодно.
— Зрозумів, — підхопив Буревій. — Це поле не диференційоване, воно єдине, і тому діє як єдність, а не як ланцюг часток.
— Правильно. Приблизно так. Отже, те, що ми звикли називати часом в чотиримірному континуумі на-шого буття, для цього поля не має ніякого значення. Але, проявляючись у нашому світі, тобто в часових катего-ріях, енергія думки проявляється в часі. Слухайте ж далі.
Ясно, що перспективи вивчення світу з допомогою думки неосяжні. Ми зможемо посилати "психодвій-ників" куди завгодно: на планети, на інші зірки, до далеких галактик. Все залежатиме лише від енергії. Ми ввійдемо в контакт з іншими Братами, ми швидко сприймемо їхню мудрість і передамо свою. Думка з’єднає Безмежжя. Вона не відкине технічну цивілізацію. Ні. Все прекрасно на своєму місці, у свій час, епоху. Але ко-жному ясно, що там, де можна обійтись без громіздкої техніки, треба відкинути її.