— Навпаки, — сердито махнув рукою Багрян. — Навпаки. Не забрати від Космосу, а дати вам Космос по-справжньому. Вже півжиття я воюю з техніцистами-ученими, доводячи їм, що Безмежність не можна завою-вати ракетами…
— Дивлячись якими ракетами, — зауважив Буревій ревниво. — Квантові ракети не мають межі для про-никнення в Світобудову…
— Дурниці. Квантові, понадквантові, мезонні, фотонні — всім їм одна ціна. Тягти у простір мільйони тонн речовини, посилати людей на страшенний ризик, ждати їх через тисячі і мільйони років, враховуючи па-радокс часу. Не годиться. Не кажучи про те, що ви ніколи ракетою не перескочите квантову межу — швидкість променя.
— Прийде час — перескочимо! — заперечив Буревій. — Кожна межа умовна.
— Ха-ха! — підхопив весело Багрян. — Ось ми й руйнуємо вашу межу. І не колись, а сьогодні. Тільки на принципово іншій основі.
— Думка?
— Так, думка. Тільки не зрозумійте примітивно. Я кажу не про зв’язок між космонавтами або з іншими розумними Братами з Допомогою парапсихологічних явищ. Я кажу про подорож між планетами, між зорями, про вивчення інших світів, систем, галактик. Нема межі для вивчення світу з допомогою думки. "Чому?" — запитаєте ви. Тому, що швидкість розповсюдження думки — миттєва. Вона не вкладається у просторово-часові аспекти. Вона вміщує їх у себе. Ви розумієте? Посилаючи мандрівників у Безмежжя, скажімо, до іншої галак-тики, ми не будемо ждати їх через мільйони років, а через кілька хвилин, годин чи секунд. Та, власне, вони ні-куди й не літатимуть.
— Нічого не розумію, — знизав плечима Буревій. — І літатимуть — і не літатимуть…
— Діалектичне протиріччя, — усміхнувся Багрян, кумедно поворушивши кудлатими бровами. — Чудо-вий горішок. Але ви не відповіли — підете до нас? Можу сказати вам відверто, таких, як ви, па Землі десятки — не більше. Та й тих ми не знаємо. Ваш перехід до нашого Інституту підніме дослідження на небачену висоту. Ви навіть не можете уявити, які перспективи відкриються перед наукою.
— Так дозвольте ж узнати все як слід, — сміявся Буревій. — Перед таким натиском не втримаєшся. Як-що це не забере від мене Космос, якщо це… Коротше, я приїду до вас, а там поговоримо.
— Ну от і добре. Лягайте відпочивайте. А то ми вас одразу від непритомності — до надкосмічних про-блем.
— Найкращі ліки, — заперечив космонавт. — До речі, вам теж пора в крісло. Я бачу за бортом Місяць. Станція!
РІОНА
Усе позаду: радість товаришів у Космоцентрі, торжества на базі кораблів, серед службовців, учнів кос-мошкіл, селенологів, садоводів оранжерей і безлічі інших посланців Землі на Місяці. Позаду виступи по радіо і телебаченню, сотні інтерв’ю кореспондентам, журналістам, ученим. Буревій знову на Землі. Рейсова ракета принесла його на рідну планету. Потужний вертоліт прямує на південь. Він тримає курс на Гімалаї. Там у кві-тучій долині, на висоті біля трьох кілометрів розташовано Інститут Думки. Туди пролягає шлях Буревія.
Згадуються прощальні слова друзів. У них звучать жаль, гумор і щире почуття.
— Дивися — не зраджуй нас, космачів.
— Обплутають тебе всякими телепатіями, як мотузками, пропадеш, Космосу божого не побачиш!
— А коли що путнє — давай помагай. Може, спільною упряжкою рвонемо в Космос!
"Смішні, любі мої! Я розумію ваші почуття. Сам пережив те ж саме. І ніколи не посмію навіть думати про те, щоб відсахнутися від космічних польотів. Невідомий, таємничий порив несе мене в нову путь. Там я відчуваю нові обрії, які лише маячать перед людством. І коли мої сили потрібні Землі — хай вона візьме їх".
Внизу пливуть грандіозні гряди найвищих гір. В’ються могутні білосніжні хребти, клубочаться хмари, ховаючи в глибоких ущелинах віковічні таємниці. Вертоліт пірнає в білий морок, пробиває його. По схилах збігають донизу зарості високих дерев, скачуть бурхливі водопади, темніють масиви скель.
Вертоліт зупинився па березі невеликого озера. Воно схоже своєю формою на гігантське око. Навіть ост-рівець з групою ялин посередині нагадує зіницю. Ніжно-зелена гладінь води завмерла, не колихнеться. Варто-вими стоять вікові дерева. Димляться урочисто високі вершини, ніби хтось там запалив огні. Буревій вийшов з машини, глибоко вдихнув прохолодне, пахуче повітря гір.
Просто, велично, спокійно. Як у Космосі. Не дивно, що саме сюди прийшли учені для розкриття таєм-ниць психіки. Ураганні вихори свідомостей мільярдів людей мчать далеко поза цими хребтами, не зачіпаючи спокою казкової долини.
Пілот — тонкий, задумливий юнак з Бенгалії — мовчки показав у бік ущелини. Буревій поглянув туди. За верхів’ям ялин і кедрів білів купол споруди. Туди вела ледь помітна стежечка між густим високотрав’ям.
Буревій рушив по ній. Розгортав трави, вдихав неповторний п’янкий аромат квітів. Схвильовано шуму-вала кров у скронях, тонко поколювало в серці. Чари. Справжні чари! Ніби й не було тисячоліть технічної циві-лізації. Повернулися предковічні епохи. Мовчать древні ліси, приховуючи в собі примітивне життя, небезпеки, таємниці. А там, десь попереду, його жде вічна подруга, вічний супутник, друзі, товариші. Вони разом підуть від стійбища до стійбища, палицею і вогнем здобуваючи собі право на існування, в неймовірних муках підко-ряючи собі загадкову природу.
Буревій оглянувся, засміявся. Он стоїть легкокрилий птах-вертоліт. Свідок важкого і величного шляху. Ні — не палиця і темна печера попереду, а хвилюючий політ думки в Безмежжя.
Він вступив під покриття велетнів деодарів. Ледве чутним дзвоном привітали вони космонавта, зачару-вали непорушною величчю. Поміж вкритими мохом валунами, через вузлуваті звиви змієподібного коріння Буревій добрався до широкої галявини. Звідси починалася доріжка, вкрита білим піском. Вона вела до таємни-чої сферичної будівлі.
Космонавт наблизився, дивуючись, що його ніхто не зустрічає. А втім, може, так і краще. Там, де справа стосується думки, хай не втручається ніщо показне, шумливе, звичне, банальне.
Перед входом його зустріла статуя. Вона була висічена з скелі лілових тонів. Буревій замилувався точ-ними і легкими лініями, тонкою символікою творення.
Статуя зображувала жінку. Тремтливі, дівочі форми тіла, закриті довгою глухою сукнею. Обличчя зосе-реджене, брови зсунуті докупи, ніби з виразом запиту. Погляд спрямований у Космос, в Безмежність. В руках, біля грудей, вона обережно, як найбільшу цінність, тримає прозору чашу з серцем всередині. Воно сяє блакитним полум’ям, воно кидає відблиск на юне обличчя дівчини. Найдревніший символ — серце в чаші — був дуже близьким Буревію. Він зрозумів задум творця. Серце — символ служіння людям, чаша — символ Синте-зу, Знання, Безмежності. Всі сили серця, розуму — для Людства. Ось про що говорить творець статуї.