— А голослівно стверджувати можна теж що завгодно, — ображено сказав Шум. — Ви ж самі тільки що так заперечували містеру Нойсу.
— Що ви змішали божий дар з яєчнею! Ми виходимо з наукових передумов. Хіба не відкривали планет, не бачачи їх, лише на основі математичних законів? Отже, думка про життя на інших планетах — абсолютно наукова, обґрунтована і спирається на діалектичну логіку. Згадайте Ціолковського. Це був справжній вчений. Він був переконаний, що життя існує не тільки на великих планетах, а й у порожнечі простору…
— Ну, це вже занадто…
— А чому занадто? На астероїдах матерія є? Є. Сонячна енергія є? Є. Вона може привести до з’єднання, до сполук, невідомих на Землі. А тим більше на великих планетах. На Юпітері, Сатурні та інших велетнях аміа-чні атмосфери, низька температура, бурхливі атмосферні течії. Ну то й що? Це вважається перепоною для жит-тя. Еге ж, для такого життя, як у нас, на Землі. А для іншого?
— Якого іншого? — ущипливо запитав Шум.
— Якого завгодно! — твердо заявив Сум. — Матерія безмежно розмаїта у своїх проявах. Ви повинні це знати. Потенційне життя матерії пристосується до тих умов, які панують на даній планеті, і обов’язково стане розвиватись вище і вище, аж до високої свідомості.
— Ви скажете, що й на Сонці, на зірках можливе життя?
— Хтозна! Може, й так. Тільки таке життя нічого не матиме спільного з нашим. Деякі вчені вже говори-ли про вогняну фазу життя. Може, в світі вона десь зустрічається. Але ми ухилилися вбік. Я хочу сказати, що на інших планетах нашої системи, а тим більше на Венері і Марсі, життя обов’язково є.
— А яке воно? — заворушилася на колінах у Гримайла Маня.
— Незабаром побачимо! — пробасив академік. — Ось наш товариш Заграва полетить на Венеру чи Марс і привезе марсіанина…
— А що вій — космонавт? — прощебетала дівчинка.
— Справжній. Такий, як Гагарін!
— Ой здорово! А гарний який!
Присутні засміялися. Іван розгублено закашляв.
— Росте ваша наречена, — пожартував Гримайло. — Пам’ятай, кирпата, щоб не забула його.
— Ні, не забуду, — серйозно пообіцяла дівчинка.
— Диви, як присоромила дорослого дядю, — засміявся Сум. — Ну, закінчимо про планети. Значить, про Венеру. Хоч вона й покрита хмарами, а останні дослідження дають чимало цінного. Вода на Венері є, кисень також, енергії досить. Там є все для виникнення життя навіть земного типу. Далі. Венера менша від Землі, має біля вісімдесяти шести процентів земної маси. Отже, вона старіша від нашої планети.
— Чому? — знову не стримався Шум.
— Тому, що менша маса охолоне скоріше…
— А якщо походження планет не вогняне, а холодне, по Шмідту?
— Все одно. Менша маса швидше еволюціонує. І я гадаю, що на Венері життя могло досягти більш ви-сокого рівня, ніж на Землі.
— А на Марсі? На Марсі як? Є життя? — захвилювалася Майя.
— На Марсі обов’язково, — відповів Заграва. — І не просто життя, а високоорганізоване…
— Старі співанки, — сказав Шум. — Канали, штучні супутники і всякі інші штучки…
— А що ви можете заперечити проти них? — накинувся на Шума Заграва. — Нічого, крім іронії. Чим ви можете пояснити, що весною, коли тануть сніги на полюсах, смуги рослинності зеленіють? Чому ці смуги роз-ташовані так точно геометрично? В природі такого не буває. Або візьмемо супутники Фобос і Деймос. Хіба вони схожі на інші супутники планет Сонячної системи? Ні. По-перше, вони дуже малесенькі порівняно з сво-єю планетою. По-друге, вони явно чужі для Марса…
— Чому чужі? — вихопилось у когось.
— Тому що, скажімо, Фобос повністю порушує елементарні закони небесної механіки. Він обертається навколо Марса втричі швидше, ніж сама планета навколо осі. Значить, він не споріднений з Марсом…
— Марс захопив ці супутники в поясі астероїдів! — озвався Шум.
— Не годиться! — почувся за спиною молодого біолога гучний голос. Всі озирнулися. Говорив мовчаз-ний астроном Труба. Він одкашлявся і повторив: — Не годиться ваша думка. Марс не захопив Фобоса і Деймо-са в поясі астероїдів. Якби це було так, то обидва супутники оберталися б навколо Марса по дуже витягнутих орбітах. Факт. Візьміть олівець. Підрахуйте. А вони обертаються по майже точних кругових…
— Значить, ви теж вважаєте, що вони штучні? — запитав Шум.
— Не знаю. Не хочу говорити, — знизав плечима астроном. — Але, у всякому разі, вони не природного походження…
— Ми вже не кажемо про гіпотезу Шкловського, — підхопив Іван. — Якщо навіть Шкловський не пра-вий і Фобос не падає на Марс, все одно цей супутник, а також Деймос — утвори розуму.
— Значить, там живуть люди? — здивовано промовив Корінь.
— Живуть. І жили, — радісно відповів Заграва.
— Так чого ж вони не прилітають тепер? — співуче запитала Маня. — Чому вони ніколи не бували на Землі?
— А хто тобі сказав, що не бували? Може, й бували. Є багато фактів з давнини і навіть теперішніх…
— Закрутилося, — скептично заявив Шум. — Тут уже піде в діло все — і Тунгуський метеорит, і знахід-ки в Африці.
— І піде, — розсердився академік Гримайло. — Чого це ви, юначе, все висміюєте. Може, люди бажають послухати…
— Бажаємо! Дуже цікаво! — пролунали вигуки. — Кому не цікаво — хай вийде, не слухає.
— От бачте, — засміявся Гримайло. — Сидіть тихо, а то буде лихо. Значить, починається новий розділ програми: "Пришельці з Космосу". Тільки знаєте що, — академік поглянув на хронометр, — вже дванадцята година, ми, здається, засиділися…
— Ой лишенько! — сплеснув руками Лисиця. — Отак заморочили голову…
Присутні засміялися. Сум розвів руками.
— Ну що ж, підемо спати, друзі. Хто хоче — приходьте завтра!..
— Прийдемо, — загули слухачі.
— Залишусь і я, — озвався Нойс. — Елен, не можна їхати, не почувши, до чого вони договоряться…
— Я згодна, любий…
— І американців заїло, — посміхалися у темряві люди. З шумом і гамом збуджені слухачі розходилися з веранди.
Гримайло встав, тримаючи Маню на руках. її голівка хилилася на плече академіка, очі заплющились.
— От біда, — ніжно сказав він. — Зовсім наша наречена засинає…
— Я не сплю, — тихенько проспівала дівчинка. — Я дрімаю… Я все чую…
— Тобі ж пора додому. Як ти проберешся в хату?
— У вікно… Я хитра…
— Що ж з тобою робити? — бідкався Гримайло. — Доведеться нести на руках. Тільки ж я не знаю доро-ги…