— До чого ж ви ведете? — нетерпляче перебив Сум.
— А до того, що сучасний погляд на історію людства незадовільний. Звідки у негрів, таїтян, американсь-ких індіанців, у всіх народів, які не проходили, як каже наша історія, циклів цивілізації, звідки в них здібність до абстрактного мислення, до сучасного пізнання? Адже природа нічого не дає наперед. Якщо вони, відсталі племена, не займалися диференціальним та інтегральним обчисленням, не вивчали високих наук, то чому їхній мозок готовий сприймати такі премудрості? Ми знаємо, що в них були лише стріли, списи, вогнище і примітив-ні будівлі.
— А в минулому? — гукнув Малина. — В минулому могло бути інакше!
— Отож я й кажу, — підхопила Таня Райдуга, — що минуле покрите мороком. Якщо розвиток людства йшов так, як ми гадаємо, то незрозуміло, звідки сучасний мозок у кроманьйонських людей? На чому вони його виростили, на яких досягненнях? І ось виникає думка: або колись на Землі існували високі раси, про які ми ні-чого не знаємо, або люди походять від істот чужих планет…
— Ха-ха! — засміявся Шум. — Ми — нащадки бандитів з іншої планети. Наші предки в чомусь прови-нилися і їх викинули на Землю, серед диких звірів. Живіть і розплоджуйтесь, спокутуйте вину свою. Предки дичавіють, розселюються по Землі і зберігають легенду про рідну планету як міф про вигнання Адама і Єви з раю. Чули, чули таку версію. Сучасна трактовка біблейської казочки!
— Для чого ви так? — поморщився Гримайло. — Могло бути простіше. Космонавти прилетіли на Землю. Аварія. Вони залишилися одні, без припасів, у чужому світі… Довелося пристосуватися до тутешнього життя. А потім розселення по планеті. От і ясно, чому мозок у наших предків великий при низькій культурі. Він зали-шився таким, яким був у перших прибульців…
— Я категорично проти! — рішуче заявив Сум. — Версія ваша, Таню, цікава, але вона антинаукова. Лю-дина — дитя Землі. Вся вона — від нігтя до серця, від волосини до останньої кісточки — споріднена з тварин-ним царством нашої планети.
— А може, на інших планетах Сонця розвиток схожий на наш, — зауважив Малина. — І люди тому ски-даються будовою на тварин Землі.
— Ні! Ми ж говорили вже, що зовнішня схожість може бути, а внутрішня — ніколи. Це неймовірно! Але зачекайте, ось вам ще одна загадка…
— Теж про людину? — поцікавилася Таня.
— Ні, — заперечив Сум. — Про рослини. Ви знаєте, що на Землі ростуть три основні типи рослин. Ста-родавні — папоротникові, що розмножуються спорами, відкритонасінні, тобто хвойні, і покритонасінні, або квіткові. Палеоботаніка відкрила, що еволюція у давні епохи йшла шляхом розвитку відкритонасінних і папо-ротникових. Але потім на Землі з’явилися квіткові, покритонасінні. Вони розповсюдилися по всій планеті, про-никли в долини, на гори, в воду, в тундри, скрізь, де лише є місце, щоб приліпитися. За десяток мільйонів років вони завоювали Землю.
— А що тут дивного? — поцікавився Заграва.
— А те, що невідомо, звідки ж пішли квіткові, — гаряче відповів Сум. — Предки їх невідомі. Шляхи розвитку десятків тисяч видів квіток незрозумілі. Ви погляньте на квіти, на тисячі чудових, ароматних, чарів-них рослин. Погляньте на кольори, на їхнє розташування, на смак, з яким створено квітку…
— Ви хочете сказати, що їх хтось створив? — єхидно запитав Шум.
— Так. Саме це я хочу сказати, — твердо сказав Семен Гордійо-вич. — Без припущення, що безліч квіт-кових виникло внаслідок гібридизації, неможливо пояснити нічого.
— Випадкова гібридизація! — знизав плечима Шум.
— Випадково може лише п’яний в яму залізти вночі, — розсердився Сум. — Ніяка теорія ймовірності не пояснить виникнення тисяч розмаїтих рослин з чудовими, несхожими одна на одну квітками. Ще Дарвін казав, що це — проклята загадка. Я особисто думаю, що квіткові рослини — позаземного походження. їх принесли на Землю з інших планет…
— Хто? — запитав Шум.
— Не знаю. У всякому разі, розумні істоти. Самі собою зерна і спори навряд чи перелетіли б. Або візь-міть культурні рослини — пшеницю, гречку, кукурудзу. Звідки вони? Де їхні предки? Пшениця знайдена ще в так званих "свайних побудовах". її вирощували люди кам’яної доби. Кукурудза, за переказами майя, відома десятки тисяч років тому в Америці. Диких родичів цих рослин нема. То хто ж, коли посіяв їх на Землі?
— Давні народи, — несміливо озвався Носенко.
— Дурниці. Навіть наша селекційна наука неспроможна вивести культурні види рослин з диких. А те, що неосвічені племена могли стихійно виростити кукурудзу, пшеницю і гречку, — це, пробачте, безглуздя! Для таких подвигів потрібно знання, яке набагато перевищує наше!
— Гаразд, гаразд! — роздратовано сказав Шум. — Ви проти того, що людина іншопланетного похо-дження. А разом з тим говорите, що наші предки не могли б виростити культурні злаки. Так що ж ви допускає-те? Звідки квіткові? Звідки злаки?
— Можливо, з Венери, — спокійно відповів Семен Гордійович. — Ви спостерігали, що листочки рослин спочатку білясті, червонуваті або жовтуваті? Ви думали, чому це так? Може бути, це явище атавізму. Якщо ро-слини жили на Венері, то там вони були білястого кольору, адже на ній температура вища, а коли їх перенесли на Землю, то вони потемніли, виробили інший колір, зелений, пристосований для інтенсивнішого поглинання радіації. Але на початку розвитку, весною, вони зберігають своє давнє забарвлення — венеріанське.
— Так хто ж все-таки приніс їх на Землю? — вперто повторив Шум. — Висловте вашу думку.
— Не знаю, — хитро засміявся Семен Гордійович. — Подумайте… Можу лише додати, що не тільки кві-ткові, а й всі інші наземні рослини — гості нашої Землі.
— Не морочте нас! — незадоволено скрикнув Носенко. — Що за жарти?
— Ніяких жартів. Жоден учений не скаже вам, як саме могли б водорості вийти на сушу. А головне, як вони стали тими рослинами, які ми бачимо? Нема нічого спільного між водоростями і наземними рослинами — я заявляю авторитетно. Отож думайте, думайте. Ми, як казав Ньютон, ще лише граємось на березі океану Пі-знання… Ми тут обговорювали безліч думок, гіпотез. І знахідки, що свідчать про пришельців, і незрозумілі сни, і нез’ясовність високої організації мозку давніх рас, і, нарешті, таємничість походження квіткових рослин, на-віть всіх культурних злаків. Єдиний висновок, який розрубує вузол протиріч, такий: сучасна людина не похо-дить від пітекантропа і синантропа. Вона має ще старішого предка.