Вона виявилась такою ж неефективною, як фугасні снаряди або лук та стріли. Лише надала погромленій кімнаті химерної святковості.
Десь за тиждень вони перевели посла, який зовсім не заперечував, до нової, більшої й міцнішої, камери смерті. Бо через радіацію та мікроби до старої й зайти було годі.
Посол знову сів за машинку. Всі його попередні друковані спроби пожер вогонь, роздерли вибухи, поїла кислота.
— Нумо поговоримо з ним,— запропонував Дарріг, коли минув іще один день. Вони ж бо відчули свою цілковиту безпорадність.
— Заходьте, джентльмени,— проказав посол так привітно, що Серсі стало не по собі.— Даруйте, я вас нічим не можу пригостити. Через недогляд мені десять днів не давали ні їсти, ні пити. Але мені то байдуже.
— Радий таке почути,— відповів Серсі. Посол нітрохи не скидався на того, кого випробували всіма засобами земного насильства. Натомість Серсі і його люди, здавалося, вийшли з-під бомб.
— Так, захищаєтесь ви добре,— промовив Мелі.
— Радий, що вам сподобалось.
— А може, ви скажете, як це вам удається? — невинно запитав Дарріг.
— А хіба ви не знаєте?
— Ми гадаємо так. Ви стаєте тим, чим на вас нападають. Правда?
— Звичайно,— відповів посол.— Бачите, я ж не маю від вас жодних таємниць.
— Ми вам чим-небудь віддячимо, якщо ви припините висилати сигнали,— запропонував Серсі.
— Це підкуп?
— Певно,— відказав Серсі.— Все, що...
— Мені не треба нічого,— відповів посол.
— Слухайте, майте ж розум,— утрутився Гаррісон.— Невже ви хочете розпалити війну? Земля нині об'єднана. Ми озброєні...
— Чим?
— Атомними бомбами,— відповів йому Мелі.— Водневими бомбами. Ми...
— Киньте одну на мене,— запропонував посол.— Вона мене не вб'є. Чого ж це ви сподіваєтесь, що вони зашкодять моєму народові?
Усім чотирьом мов заціпило. Про це вони й не подумали...
— Ефективність засобів ведення війни будь-якого народу,— заговорив посол,— вимірюється рівнем його цивілізації. На першому ступені використовуються прості фізичні сили. На другому ступені досягають контролю над молекулярними силами. Зараз ви на порозі третього ступеня, хоча й досі ще дуже далекі від володіння ядерними та суб'ядерними силами.— Він зверхньо посміхнувся: — Мій народ сягнув уже краю п'ятого ступеня.
— Що ж воно таке? — спитав Дарріг.
— Колись побачите,— відповів посол.— Але, мабуть, вам цікаво знати, чи володію я всіма здібностями нашого люду. Я можу відверто сказати: ні. Щоб я міг виконувати цю роботу, не перевищуючи своїх повноважень, мені вмонтували певні обмежувальні пристрої, тож я здатний тільки до пасивних дій.
— Навіщо? — спитав Дарріг.
— З очевидних причин. Якби я був здатний до активних дій, то, розлютившись, міг би знищити всю вашу планету.
— Ви гадаєте, що ми в це повіримо? — спитав Серсі.
— А чому ні? Невже це так важко збагнути? Чи ви, може, не вірите, що є сили, про які ви нічого не знаєте? А до того ж є ще й інша причина моєї пасивності. Певно, за цей час ви вже дошукалися її?
— Гадаю, йдеться про те, щоб зламати наш дух,— сказав Серсі.
— Авжеж. Те, що я вам розкрив це, нічого не змінює. Все завжди відбувається однаково. Посол прибуває на планету й передає своє послання молодому завзятому дикому племені,— як от вашому. Плем'я чинить шалений опір, посла намагаються вбити. Але це не вдається зробити, і народ здебільшого занепадає духом. Тож коли прибуває колонізаційний загін, наше вчення прищеплюється набагато швидше.— Він помовчав, потім додав: — На більшості планет до філософії, виклад якої я збираюся вам подати, виявляли куди більший інтерес, ніж у вас. Запевняю, знайомство з нею значно полегшить вам перехід.— Посол простяг цілий стос віддрукованого паперу: — Може, хоч поглянете?
Дарріг узяв папери й поклав до кишені:
— Коли матиму час.
— Гадаю, ви її засвоїте,— проказав посол.— Мабуть, скоро у вашій свідомості настане перелом. Не розумію, чому ви такі вперті.
— Ще не пора,— сухо відповів Серсі.
— Не забудьте прочитати мій філософський трактат,— нагадав їм посол.
Усі четверо поспішили вийти.
— Слухайте-но,— сказав Мелі, коли вони знову повернулися до контрольної кімнати,— ми вже випробували мало не все. А що, як звернутись іще до психології?
— Пробуйте все, що хочете,— сказав Серсі,— навіть чорну магію. А що ви збираєтесь робити?
— Як мені здається,— відповів Мелі,— посол пристосований миттю реагувати на будь-яку загрозу. Його захисний рефлекс повинен діяти за принципом "усе або нічого". Я гадаю, треба насамперед спробувати приспати цей рефлекс.
— Як саме? — спитав Серсі.
— Гіпнозом. Може, ми чогось таки досягнемо.
— Можливо,— сказав Серсі.— Пробуйте. Пробуйте усе що завгодно.
У послову кімнату впустили трохи легкого гіпнотичного газу. Серсі, Мелі й Дарріг зібралися круг відеоекрана. Водночас на стільці, де сидів посол, спалахнув електричний розряд.
— Це щоб відвернути його увагу,— пояснив Мелі. Посол зник, перше ніж ударив струм, і з'явився знову, вмостившись у фотелі.
— Досить,— прошепотів Мелі й перекрив клапан. Усі прикипіли очима до екрана. Посол перегодом відсунув книжку й задививсь у далеч.
— Як дивно,— промовив він — Загинув Альферн. Мій добрий друг... Така прикра випадковість. І сталося це там, де могло статися. Рятунку там не було. Але це нещасливий випадок.
— Він міркує вголос,— зашепотів Мелі, дарма що посол аж ніяк не міг почути.— Озвучує власні думки. Мабуть, у нього з голови не виходить приятель.
— Гаразд,— вів далі посол,— Альферн колись таки мав умерти. Безсмертя поки що нема. Та якби й було — за таких обставин не врятуєшся. Там, у космосі, у них потрапляєш дуже нечасто. Але тут вони підстерігають тебе постійно.
— Його тіло ще не реагує на наркотичний газ як на небезпеку,— прошепотів Серсі.
— Що ж,— говорив із собою посол,— принцип упорядкованості діє пречудово, все підгортає, вигладжує всякий нелад...
Раптом він скочив на рівні ноги й на хвилю поблід, ніби намагаючись пригадати, що він сказав. А тоді розреготався:
— Дотепно. Це ви вперше й востаннє втнули зі мною таку штуку. Але ж, панове, це вам ніяк не придасться. Я й сам не знаю, як мене можна вбити.— І засміявся до голих стін.
— До того ж,— докинув він,— колонізаційний загін уже, певне, прямує сюди. Тепер вони знайдуть вас і без мене.