Це повідомлення дуже вразило і дівчаток, і хлопців. Перший отямився Хома:
— Ото вбиральні будуть! — вигукнув він.— Не такі, як у нас в школі!
Тимофій якийсь час зосереджено мовчав, потім потягся до Григорія Савича — і не стерпів:
— От коли б в комунізм полетіти! Я б звідти приніс хіба ж таку грудку золота!
— Зрозумів ти мене, Тимофію,— похитав головою Григорій Савич.
Складна душа в Тимофія. Все там переплуталося: і образ матері, і блиск золота. Та в один трудний момент життя у тій душі блиснув вогник. Страшенно маленький цей вогник, але він був! Набере сили цей промінчик — і піде в життя Тимофій трактористом і добрим сином; зачахне — біда! Темна стихія візьме гору, і хто знає, куди вона може повести хлопця.
За годину експедиція ввійшла в село Рудне.
Розділ двадцять восьмий
Коли всі гарненько повмощувалися в теплій колгоспній хаті біля яскраво палаючої печі, у котрій вже варилася пізня вечеря, охоронець вогню Куприк бадьоро повідомив:
— Не журіться, хлопці, вогнеприпаси знайдено. Я їх, клятих, засунув у водонепроникливу торбинку; торбинку сховав у глечик; глечик поставив під перекинуте відро; відро ув’язав у лівий кошик, щоб урівноважував правий кошик. Як репіжив ч дощ, а проте ні одна сірничина не одвологла! Ось, будь ласка! — Він вийняв глечик з відра, з глечика — гумового батькового кисетка, з кисетка висипав на стіл увесь вогнезапальний матеріал, вибрав з нього чотири запальнички різної форми і різних систем, клацнув, черкнув коліщатками по каменях — і хату осяяв феєрверк вогню!
— Здорово, правда ж?
Тимофієві закортіло зіпсувати Куприкові веселий настрій:
— Здорово, як біля печі, в хаті. А як у степу під дощем, так: "Куприку, Куприку, дай вогню!", а Куприк дав би, так не знає, де дів! Отакий ти охоронець вогню!
— Ти сам такий охоронець вогню! — без перехідних нот спалахнув несподівано Женька, грудьми обстоюючи Куприка.— І чого ти куприкаєш та куприкаєш, а як сам одстав з Явтухом, так нічого? А ти скажи, чого ти одстав з Явтухом?
Тимофія це обурило. Коли вперше Пилип і Хома напосіли на нього, це було одно діло, а коли тут і вдруге почали сипати сіль на рани, то йому запекло. Він не змовчав і кинувся на Женьку в атаку...
Хату освітило блискавками, і, мабуть, була б гроза, коли б не Пилип. Він вчасно наспів на місце події, став спиною до Тимофія, лицем до Женьки і, показуючи пальцем на праву долоню, промовив:
— Бач, яку водянку нагнав, здобуваючи вогонь способом давніх австралійських племен. А ти, Женько, теж? Ану, покажи!
Щоб спустилися від найвищого спалаху до ділового буденного тону Женьці потрібен був час. Поки він справлявся з цим переходом, обізвався Хома:
— А я аж дві нагнав.— У нього справді красувалися на долоні дві великі водянки, як перлини — тугі в з ніжним перламутровим сяйвом.
Женька задивився на це сяйво; за цей час він встиг охолонути і, коли простяг свою праву долоню, промовив уже спокійно:
— А в мене нема перламутрового сяйва: я як натис на свій дренчик, так і пороздушував — і ту, що на правій руці, і ту, що на лівій... Бачите?
Хлопці почали оглядати Женьчину руку, і в цей самий момент звідкись згори долетіли повні співчуття слова:
— Бідолашні діти. Бач, як покалічилися...
Хлопці обернулися і побачили на печі Мишкову бабу. Мишко був бабин онук, їхній одноліток. З Мишком вони зразу познайомилися, а з бабою лише тепер. Побачивши її, Пилип сказав:
— Гляньте, бабуся якась.— І зразу ж виструнчився.— Драстуйте!
Бабуся відповіла на привітання, а Мишко пояснив:
— Це не якась бабуся, це — наша баба.
А з печі тим часом летіло:
— Ви ж, мабуть, без пісочку терли?
Мишко пояснив:
— Це вони як партизанили, так навчилися витирати вогонь з двох паличок. Трохи пісочку підсиплють, а тоді труть...
— А може, у вашої баби в руках така сила, як в давніх австралійських племен? — недовірливо спитав Хома.— Я хіба ж так кректав, палички, мабуть, ще гарячіші стали, ніж із пісочком, а воно хоч би що!
Мишко відповів:
— Коли б наша баба мала силу давніх австралійських племен, то вона ще раз поїхала б у Москву на Виставку. Та не ті вже літа. До неї на святкування вісімдесятиріччя і з Москви люди приїжджали, і з Києва, і з Житомира; прийшло сто п’ятдесят сім телеграм, навіть з Сибіру. Четвертий орден дали. А тепер наша баба вже постаріла.
Пилип торкнув Хому за плече:.
— Ото баба! Коли б у мене така!
— Або в мене,— підтримав приятеля Хома.
Мишко показав хлопцям бабині ордени. Найбільше враження вони справили на Женьку. Женька любив усе святкове, яскраве. Коли йшли на демонстрацію, Женька завжди перший добирався до шкільного прапора і погордо ніс його перед собою. Як у свято одягали майки, то Женька просив матір, щоб майка у нього була найбіліша, просто як сніг; коли ж це була майка червона, то щоб як жар, щоб аж очі вбирала! Ордени Мишкової баби засліпили Женьку. Це сяйво мерехтіло Женьці тоді, коли він дивився на ордени, і тоді," коли спати ліг. Від блиску він і прокинувся вранці.
Спав Женька разом з хлопцями в хаті на соломі. Промені ранкового сонця косими клинами падали з вікон просто на мандрівників. Женька трохи одсунувся від цих сліпучих променів і хотів знову заснути, аж почув розмову, котра обурила його.
— Мишко, онучку,— сказала баба.— Ти не біжи зрання на річку. Гостей треба нагодувати, сніданком. Водички принеси: треба ж і чаю наставити, і хлопцям та дівчаткам повмиватися зо сну. І курчаток нагодуй...
Баба говорила лагідно, але з неспокоєм у голосі.
Мишко спочатку сопів, потім озвався, і Женька не пізнав Мшркового голосу. Вчора, коли Мишко показував бабині ордени, то у нього був один голос — чистий голос; сьогодні ж Мишко говорив хрипко. Він казав:
— А чого це мені все робити?! Самі й робіть. А то: і води наноси, і курчат нагодуй, і солому з хати прибери. Мені ніколи, хлопці он вже свистять...
І він, схопивши бриля та одбатувавши окраєць хліба, вибіг із хати.
Баба мовчки зітхнула, полежала трохи і заворушилася. Женька побачив, як вона почала спускатися з печі. Він заплющив очі і зібгався в клубочок.
Так і не заснув більше Женька. Лежав і кипів: "От коли б вона його зразу за чуба, щоб знав..." Далі він думав про те, що коли б у нього була така баба, то не встигла б вона вказати: "Женько!", як він так і злетів би на ноги: "Що вам, бабо!"