Так експедиція довідалась про нічний напад на них лиходіїв.
Після цього сцена зустрічі Ієреміади з Григорієм Савичем втратила для хлопців всякий інтерес. За десять кроків від них стояв сам Тангенс Петро і білою, як сніг, хусткою витирав спітнілого лоба. Пилип доторкнувся рукою до панами:
— Здрастуй! — і тут же додав.— У тебе мотоцикл — другого такого на світі нема! Стріля, як з реактивних гармат! — Сказавши це, Пилип почав тертися біля коляски, з котрої щойно вискочила Ієреміада.
Хома й собі цмокнув. Куприк як стояв біля руля, так і прикипів до металу очима. Буває, що й морського вовка знадить якась сухопутна сила! Женька теж почав обходити з лівого боку вмістилище реактивних залпів. Тимофій не обходив: чи ж годиться майбутньому трактористові цікавитись такою малою технікою, як мотоцикл? Сидячи за столом, він уминав за обидві щоки перепічку.
Тангенс ще недавно сам був хлопцем. І все зрозумів.
— То сідайте вже, сідайте...— І коли трос вмістились в коляску, а четвертий осідлав вільне місце ззаду, він звернувся до Григорія Савича: — Дозвольте мені трохи їх покатати...
Григорій Савич махнув рукою: їдьте собі! Біля нього стояла Ієреміада. Йому хотілось хоч трохи порозмовляти з нею. Тепер він вже не буде звертати уваги на другорядне, а скаже найголовніше. А це найголовніше таке: "Коли любиш мене так, як я тебе, то будь моєю дружиною. А повернуся з експедиції — підемо в загс і розпишемося... Що ти на це скажеш?"
Зробивши тур на край села і назад, мотоцикл спинився біля воріт.
Всі посідали за стіл: хто доснідувати, хто — починати спочатку. Люся сіла з одного боку Ієреміади, Оля — з другого. Коли ложки й виделки зацокотіли, Оля щільно-щільно притулилася головою до Ієреміади, спитала:
— Скажи, ти його дуже любиш?
— Я його дуже-дуже люблю,— прошепотіла їй Ієреміада.— Жити без нього не можу.
Оля промовчала а тоді ще спитала:
— А студент Коля й Олег Кучерявий, то так, еге?
— Еге. То я про них говорила, щоб ніхто не догадався, що люблю тільки Григорія Савича!
Оля зітхнула і докірливо похитала головою:
— А чого ж ти раніше мені цього не сказала? Коли б я знала, що студент Коля й Олег Кучерявий — це так, то віддала б тоді Григорія Савича ще в Білій Криниці. І не заводила б його хто знає куди...
Ієреміада злякано глянула на дівчинку. Але Оля думала вже про інше.
— Це дуже добре, що ти приїхала. Мені й Люсі час вже голови помити. Дома мама, як тільки субота, так зразу: "Ну, дочко, коси розплітай. Вода вже охолола, нахиляйся над ночовками..."
Від Рудного три переходи до Білої Криниці. Там і закінчувався маршрут, бо далі знайома дорога вела у Новопшеничне. Три дні походу, три ночівлі і — дома!
У Мишкової баби в палісаднику росло" багато квітів. Пилип увесь час поривався вирвати стебельце блакитної городньої сокирки, підійти до Люсі, сказати: "На тобі, Люсю, цю квітку для гербарію. Бач, яка вона гарна! Краща за волошку!" Але нагоди не трапилося. Спочатку Люся поралася, готуючи сніданок, а тепер заходилася з Ієреміадою мити голову. Все ж йому випало щастя зустрітися поглядом з дівчинкою. Допитливо і водночас якось тривожно глянула на нього Люся і сумно всміхнулася. "Чого це вона? — подумав Пилип.— Може, того, що скоро експедиція закінчиться, а дома немає ні Кристалічного щита, ні самоцвітів, ні Кам’яної гори?.. Чи що алмаза для неї не знайшов? Це не біда. І ти не журися. Як виросту і стану справжнім археологом або доктором геологічних наук, то знайду для тебе чистий діамант, без сліду людської крові на ньому..."
А Люся в цей час казала собі: "Зараз гарно... А що буде, як Пилип поїде робити археологічні досліди на Місяць, а я в Київ — у драматичні актриси? Розлучить нас доля, занесе його в один кінець світу, мене — в другий. Ото і втіхи, що станеться це, мабуть, не скоро..."
Куприк запасався покормом для Явтуха. Робив це не тому, що Явтухові нічого їсти; причина знайшлася інша: давно коси у руки не брав, а вона якраз і висіла у Мишкової баби під повіткою. Збивши охоту, Куприк почав підбивати грабельками накошене в одну купку. А тут під руку нагодився Женька. З вигуком: "Лови!" Куприк підхопив запашний оберемок і кинув на Женьку.
Чи не краще було б йому сформулювати своє звернення хоча б так: "Будь ласка, Женько, коли маєш охоту, хапай". Куприк таких слів не сказав, і Женька, спалахнувши, мов опечений, гукнув:
— А чого ти женькаєш? Ач який...
Тимофій мовчки сидів під огорожею і думав про ті часи, коли стане трактористом, назбирає багато грошей і подарує матері золотий медальйон — хай вставить туди портрет свого найкращого сина...
Оце й кінець.
Було б гарно, друзі, зустрітися років через п’ять-шість і поглянути, що з вами сталося, та, як кажуть, навряд. Певно, не доведеться. А жаль...