Женька, солодко облизуючись, почав оглядати нірку і все, що біля неї. Від цього розглядання радість його зростала більше і більше; нірка була вдвічі ширша за звичайну: джмелі теж були більші і важчі, отож і ледачіші, а ледачий джміль і на думку не покладе учинити опір і вжалити Женьку хоча б у палець.
Женька витяг кишеньковий ножик, окреслив ним приблизну територію, яку займає під шаром дерну джмелине гніздо, і, не хапаючись, зайнявся гірничими роботами по видобуванню підземних солодких багатств.
За цією роботою і застав його Явтух. Він наблизився до місця розгортання подій, нюхнув Женьчину голову, зазирнув лівим оком у Женьчину кишеню і, тільки переконавшись, що там нічого не було їстівного, тицьнув мордою просто в те місце, яке розкривав за допомогою свого ножа Женька, і натрапив на джмеля. Джміль розсердився і вжалив Явтуха в губу. Явтух сильно мотнув головою, скинув джмеля на зуб і з’їв його.
Глянувши на цю картину, Женька зітхнув: "Оце і я такий, як осел. Так він же ні розмовляти, ні думати не вміє, і в школу не ходить..." Йому стало соромно, потім прикро. "А все мама винні. Коли б, як усі матері, купували мені цукерок, то я не викопував би джмелів, а їв цукерки!"
Скинувши провину на матір, Женька трохи заспокоївся і подумав, переключивши увагу на себе: "Та й ти, Женько, нічого собі, добрий. Тільки що, так зараз упоперек. А за це не дуже напихають цукерками..."
Словом, Женька, про що б не починав думати, все у нього сходило на цукерки. Якесь зачароване коло!
А в цей саме час з другого боку видолинка сталася зовсім інша історія.
Добре набігавшись, Люся сиділа на пагорбку, перебирала квіти.
Збирала вона колекцію сокирок. Городні сокирки мають лише відтінки голубизни; польові ж забарвлені безліччю півтонів, від бузкового до фіалкового, а фіалковий колір буває і світлий, і темнуватий, і з тінню синявого, і з відсвітом червоного, бо червоне та синяве теж непостійні, беруть собі то менше, то більше густоти...
Люся підібрала вже з двадцять відмін польових сокирок і розглядала тепер дуже цікаву гілочку з квіточками кольору стиглої сливи.. Робота ця була приємна... поки не згадала про Пилипа.
Сто разів вона наказувала собі не думати про нього, викинути його з голови, бо ж безсовісний: дружить із нею, а секрети розповідає Хомі й Куприкові. "Як ти такий, то й забирайся геть з голови... А я буду думати про своє. Ні в кого,— одпихаючи геть Пилипа, казала вона далі,— немає такої колекції сокирок, як у мене..." Люся починала перегортати аркуші гербарію, придивлятися до сокирок, але на тих аркушах бачила не сокирки, а того самого, бридкого Пилипа. І все здавався він їй таким, як під час безводного маршу: змарнілий, аж чорний, очі блискотять і язика в роті не поверне... Люсі ставало шкода безсовісного Пилипа. "Бо він же ж упертий,— думала дівчинка.— Як що в голову візьме, то вже не одвернеш назад. За день і краплиночки не випив..."
Отак Люся думала про Пилипа, схилившись над папкою з сокирками. Аж тут кущі біля неї зашелестіли, і з них вискочили спочатку Пилип, а потім і Хома. Пилип, червоний, розгарячілий, спинився проти Люсі. В очах у нього, в самій глибині, світилося щось привабливе і незвичайне.
— Чуєш, Люсю, ось ходім з нами! Ми покажемо тобі таке!..
— Еге ж,— підтвердив Хома і блиснув своїми чесними очима: — Там таке, що ого!
Люся гнівалася на Пилипа і на Хому, і це було ще так недавно! Розум Люсин кричав: "Прожени їх, безсовісних, хай знають, як секрети ховати!" А серце Люсине вже не гнівалося не тільки на Пилипа, а навіть і на Хому: вони стояли перед нею, нетерпляче чекали.
Дівчина завагалася, хотіла не почути Пилипового голосу і... не змогла!
Люся розслабла, почала зав’язувати папку, сокирки чіплялися, і Пилип сказав:
— Дай я тобі допоможу! — І, не ждучи, поки Люся згодиться, взяв папку.
Привели хлопці її до самого підніжжя Кам’яної гори, тільки не з того боку, де Ассурбанапал, а від річки. Під могилою Люся побачила величезну авіаційну вирву. Вирва ця до самого дна заросла бур’яном. Від спеки бур’ян знизу почервонів, зате зверху був зелений, гіллястий і такий високий, що Люся, як ступила в нього, то й потонула з головою.
На дні вирви земля була покопирсана, подзьобана більшими й меншими ямками. Пилип присів біля найглибшої і, засунувши руки в м’який ґрунт, обернувся головою до Люсі. І сказав таке:
— Чуєш, Люсю, візьми собі оце, коли хочеш, назовсім! Це кругла коробка, а в ній діамант...
Люся простягла руки і, враз скрикнувши "ой!", сахнулася так, що мало не впала.
Все з’ясувалося, як тільки Пилип глянув на те, що дарував Люсі. Це була не коробка з діамантом, а людський череп з діркою в лобі, з покаліченими щелепами. Хлопці, як і Люся, дивилися на череп з ляком. Нарешті Пилип сказав:
— Де ж він узявся? Я сам бачив: там не череп був, а коробка, і в тій коробці блиснув діамант...
— І я теж і коробку, і діамант бачив,— ствердив Хома.
Люся стояла настрашена і не знала що їй робити і думати.
Спочатку їй здалося, що це хлопці так жорстоко пожартували з неї, але коли глянула на вкрай спантеличеного Пилипа, на вкрай розгубленого чесного і завжди щирого Хому, завагалася.
Хома перший отямився, взяв у Пилипа з рук його археологічного ножа і нагнувся над ямою. Він казав, штрикаючи ножем, то з одного, то з другого боку:
— Отут нічого не було і отут нічого не було. А отут ти як копонув, а воно як блисне...
Тим часом чутка про знайдений череп вже облетіла всю експедицію, і на місце події один по одному почали збігатися хлопці.
Люся. стояла серед новоприбулих і з страхом розповідала:
— Та такий страшний, увесь побитий...
Вислухавши Люсину розповідь до кінця, Куприк поспішив до. Пилипа.
— Ану покажи! Я теж подивитися хочу...
— І я теж,— додав Женька.
Тимофій стояв осторонь і мовчав.
Пилип став на коліна, покопирсався в землі, на тому місці, де приховав череп, щось там намацав і; коли підняв, сказав:
— На, дивися...
— Так це ж не череп! — скрикнув вражено Куприк.— Це коробка, а в ній, бач, щось блищить...
Пилип підвів голову. Таки правда, в руках він тримав це череп, а ту саму коробку, котру хотів подарувати Люсі. Ось і дірка, яку він пробив ненавмисне ножем. Пилип. занімів від несподіванки. Цим скористався Куприк. Він застромив у проріз по одному пальцю з правої і лівої руки, напружився і розколов зотлілу коробку надвоє. Розламав і охнув: