Дев'яносто третій рік

Сторінка 32 з 97

Віктор Гюго

Робесп’єр відповів:

— Він з аристократів.

І почав перегортати папери.

— Віддамо аристократа під нагляд священика, — сказав Дантон. — Я не довіряю самому священикові, не довіряю і самому аристократові. А коли вони вдвох, я не боюся: один наглядає за другим, і справа йде добре.

Гнівна складка між бровами Сімурдена поглибилась, але, мабуть, вважаючи зауваження по суті справедливим, він не повернувся до Дантона і промовив своїм суворим голосом:

— Якщо республіканський командир, відданий під мій нагляд, зробить хибний крок, — він буде покараний на голову.

Робесп’єр, не відриваючи очей від паперів, сказав:

— Ось ім’я. Громадянине Сімурден, молодий командир, доля якого доручається вам, — колишній віконт, на ім’я Говен.

Сімурден зблід.

— Говен! — скрикнув він.

Марат помітив його раптову блідість.

— Віконт Говен, — повторив Сімурден.

— Так, — відповів Робесп’єр,

— Ну, то як? — сказав Марат, пильно дивлячись на Сімурдена.

Настала пауза. Марат спитав:

— Громадянине Сімурден, приймаєте ви доручене вам завдання — стати комісаром при командувачі Говені на тих умовах, які ви самі визначили? Згода?

— Згода, — відповів Сімурден, все більше бліднучи.

Робесп’єр узяв перо, що лежало перед ним, написав своїм повільним і чітким почерком чотири рядки на аркуші паперу, вгорі якого стояло: "Комітет громадського порятунку", підписав і підсунув аркуш і перо до Дантона. Дантон підписав, і Марат, що не зводив пильного погляду з смертельно блідого обличчя Сімурдена, підписав після Дантона. Потім Робесп’єр знову взяв аркуш, поставив дату і простяг його Сімурденові. Той прочитав:

"РІК ДРУГИЙ РЕСПУБЛІКИ

Цим громадянинові Сімурденові даються повноваження комісара Комітету громадського порятунку при громадянинові Говенові, командувачі експедиційної колони прибережної армії.

Робесп’єр. — Дантон. — Марат".

І нижче підписів — дата:

"28 червня 1793 року"

Революційний, так званий громадянський, календар[81] в ті часи ще не увійшов у дію легально; Конвент ухвалив його, на пропозицію Ромма, тільки 5 жовтня 1793 року.

Доки Сімурден читав, Марат розглядав його. Потім промовив півголосом, ніби говорячи сам до себе.

— Ще не все зроблено. Це треба підтвердити декретом Конвенту або спеціальною постановою Комітету громадського порятунку.

— Громадянине Сімурден, — спитав Робесп’єр, — де ви живете?

— В домі Торговельної палати.

— Стривайте, я теж, — сказав Дантон. — Ми сусіди.

Робесп’єр продовжував:

— Не можна гаяти жодної хвилини. Завтра ви дістанете офіціальний документ, підписаний усіма членами Комітету громадського порятунку. Це буде підтвердженням вашого призначення для комісарів при армії: Філіппо, Прієра із Марни, Лукуентра, Альк’є і інших. Ваша особа нам відома. Ваша влада необмежена. Ви можете зробити Говена генералом або послати його на ешафот. Призначенця ви дістанете завтра о третій годині. Коли ви виїдете?

— О четвертій, — сказав Сімурден.

І вони розійшлись.

Повернувшись додому, Марат попередив Сімонну Еврар[82], що він завтра піде в Конвент.

КНИГА ТРЕТЯ

КОНВЕНТ

І. КОНВЕНТ

1

Ми підходимо до найвищої вершини.

Перед нами Конвент.

Ця велична скеля притягає погляд.

Ніколи ще на горизонті людства не було такої височини.

Є Гімалаї і є Конвент.

Можливо, що Конвент — кульмінаційний пункт історії.

Доки жив Конвент, — бо ж і збори людей мають своє життя, — ніхто не міг собі цілком уявити, що він таке. Саме його велич випадала з уваги сучасників. Всі були занадто налякані, щоб дивуватися. Все велике несе в собі священний жах. Легко милуватися горбами й пагорками, але все дуже високе — чи то гора, чи то зборище людей, чи то досконалий утвір мистецтва — лякає, коли дивитися на нього дуже зблизька. Кожна вершина здається надто високою. Підійматися на неї важко. Задихаєшся на крутизнах, сковзаєш униз, на схилах, обдряпуєшся об виступи і не помічаєш краси. Ревуть потоки, показуючи, що десь близько провалля, хмари оповивають увесь виднокруг. Боїшся підійматися, боїшся впасти. Страх дужчий від захвату. Зазнаєш дивного почуття відрази до великого. Бачиш прірву і не бачиш чудової величі, бачиш страховище і не помічаєш чудесного. Спочатку так гадали і про Конвент. Конвент, створений для орлів, виміряли своїм поглядом короткозорі.

Тепер ми бачимо його в перспективі, і він вимальовується на глибокому небі в ясній і трагічній далечині — величний профіль Французької революції.

2

14 липня принесло визволення.

10 серпня — розгром.

21 вересня заклало підвалини,

21 вересня — рівнодення, рівновага. Зодіакальний знак — Терези. Як зауважив Ромм, під цим знаком Рівності й Правосуддя проголошена була республіка. Її провістило сузір’я.

Конвент був першим втіленням народу. Конвентом відкривається нова велика сторінка історії, з якої починається сучасне майбутнє.

Кожній ідеї потрібна видима оболонка, кожному принципові — місце його виявлення. Церква — це бог між чотирма стінами. Кожному догматові потрібен храм. Коли Конвент утворився, першим невідкладним завданням було — вирішити, де його розмістити.

Зайняли спочатку Манеж, потім Тюїльрійський палац. Встановили раму, декорації роботи Давіда, намальовані в чорно-білих тонах. Поставили симетрично лави, чотирикутну трибуну, паралельні ряди дерев’яних колон на підставках, що нагадували плахи. Поклали довгі рівні бруси, поробили прямокутні комірки, де тиснувся натовп, і назвали їх громадськими трибунами. Натягли римський театральний тент — веларій, почепили грецькі драпування. І серед цих прямих кутів та ліній помістили Конвент, у цю геометрію втиснули бурю. Фрігійський ковпак на трибуні був пофарбований у сірий колір. Роялісти глумилися з цієї червоносірої шапки, з цього бутафорського залу, з цих картонних монументів, з цієї святині з пап’є-маше, з цього брудного, запльованого храму. Як швидко повинно було це зникнути! Колони з клепок, склепіння з дранок, барельєфи з мастики, карнизи ялинові, статуї з гіпсу, мармур мальований, стіни полотняні. Але в цьому тимчасовому Франція створила вічне.

Стіни залу Манежу, коли Конвент почав у ньому свої засідання, були вкриті афішами, яких була сила-силенна в Парижі під час повороту короля з Варенна. В одній говорилося: "Король повертається. Бити палицями того, хто його вітатиме, повісити того, хто його ображатиме". В другій: "Спокійно! Не скидати шапок. Він зараз стане перед своїми суддями". В третій: "Король держав народ на прицілі. Він довго стріляв. Стріляти має народ". В четвертій: "Закон! Закон!" В цих стінах Конвент судив Людовіка XVI.