Крім старообрядців, на Амагу жила ще одна сім'я удегейців — старий чоловік, його дружини і три дорослі сини.
Старообрядцям робить честь, що, прийшовши на Амагу, вони не пригноблювали тубільців, а, навпаки, допомогли їм, почали навчати землеробства і скотарства; удегейці навчилися розмовляти по-російському, завели копей, рогату худобу і збудували лазню.
На узліссі листяного лісу, біля болота, старовіри часто знаходили неглибоко в землі намисто, сережки, браслети, гудзики, стріли, списи і людські кістки. Я оглянув це місце і знайшов сліди жител. На старовинних морських картах при гирлі Амагу показано численні юрти тубільців. Старик розповів мені, що років тридцять тому тут справді жило багато удегейців, але всі вони загинули од віспи. В 1870 році, за словами Боголюбського, на березі моря, біля річки Амагу, жило багато тубільців.
Кліматом ця частина узбережжя дуже відрізняється від місць на захід од Сіхоте-Аліню. Тут літо вологе і. прохолодне, осінь довга і тепла, зима суха, холодна, а весна пізня. Перша половина зими безсніжна, сніг випадає тільки в лютому та березпі. Зате листопад і грудень дуже вітряні. Вітри звичайно дмуть од хребта Карту. За спосте-режениям старовірів, якщо на заході в горах небо чисте,— погода буде тиха, а коли зранку там підіймаються купчасті хмари — це певна ознака того, що буде сильний північно-західний вітер. Із тридцяти днів приблизно п'ять буває тихих, десять — із сильними вітрами, а п'ятнадцять днів віють вітри, які можна просто назвати свіяшми.
На світанку звичайно буває тихо; вітер починає віяти, коли вже зійде сонце, поступово дуя^чає і досягає найбільшої сили близько другої години пополудні. Потім вітер слабшає і зовсім стихає опівночі.
У Південпо-Уссурійському краї тирса, закопана в землю, швидко згниває і перетворюється в добриво, але на узбережжі моря вона не гниє три роки. Це тому, що влітку багато холодних туманів, і земля ніколи не парує.
Вперше випадає сніг біля Амагу до середини грудня. Осінь стоїть довга і тепла, через це трава пе сохне, а в'яне. У вологих місцях, де трава росте купинами, нижня частина її довго ще лишається зеленою. Це дає можливість рогатій худобі більшу частину року бути на паші. Коней доводиться підгодовувати тільки навесні. Старообрядці кажуть, що в— рік свого переселення вони зовсім не мали сухого фуражу, цілу зиму держали корів та коней на паші, і худоба, за їхніми спостереженнями, анітрохи не схудла.
Весна тут настає пізно, отоя* старовіри орють аж у травні, а косять у серпні. Літо туманне й холодне, тому хліб вистигає теж пізно. Збирають його наприкінці вересня, а інколи жнива затягуються і до половини жовтня. Всі овочі, особливо картопля, ростуть добре; не достигають тільки дині та кавуни. Період цвітіння рослин і достигання плодів, якщо порівняти цей край з басейном Уссурі (на тій самій широті), відстає майже на місяць.
Щодо флори річка Амагу не менш цікава, ніж у кліматичному відношенні. В горах росте досить багато тиса. Цікаво, що це дерево у прибережному районі трапляється невеликими групами і не скрізь. На південь од річки Му-тухе його можна знайти в'лісі Дише поодинокими деревами. Місцева липа не досягає таких розмірів, як у Південно-Уссурійському краї, зате її стовбур масивний і дуплистий. Там, де бере початок Уссурі, і на південь од цього району спостерігається протилежне явище: там липа ,хоч і росте великими деревами, але майже завжди всередині порожня. Вільха на Амагу теж дуже велика і росте не тільки по берегах рік, але й на тіньових схилах гір. Дуб росте невеликий, з білястою корою (з південного боку кора темна). Жолуді хоч і достигають, але самі не опадають па землю, а їх збивають буйні осінні вітри. Помітно, що в тутешніх лісах хворобливих наростів на деревах менше, ніж на захід од Сіхоте-Аліню, і до того ж вони трапляються тільки у верхів'ях річок. У Південно-Уссурійському краї такі нарости досягають величезних розмірів. Біля Амагу кедр, модрина, ялина, смерека, береза, осика ростуть добре, а от ясен, клен і взагалі всі тверді породи — погано. Чортове дерево трапляється рідко, воно чахле, з сухим верховіттям. Річку Амагу можна вважати північною межею дикого винограду і маньчжурського горіха. Перший — низькорослий, росте тільки на осонні і з підвітряного боку, але по достигає. Вже на річці Кусуні (трохи далі на північ) його зовсім немає. Горіха селяни па Амагу не бачили, проте одного разу під час поводі по річці пливла до них горіхова гілка із свіжим листям. З цього вони зробили висновок, що десь над річкою таке дерево є.
Надзвичайно цікаво на рослинність впливає море. Наприклад, отрута звіробою, аконіту, чемериці біля моря незрівнянно слабша, ніж у горах. Те саме можна сказати і про укуси гадюк, шершнів та ос.
Біля річки Амагу свійські бджоли ще можуть жити, але потребують пильного догляду. На зиму їх треба дбайливо накривати і лишати їм вдосталь корму. Завезеним сюди бджолам важко збирати мед. Шукаючи медоноспі трави, вони змушені літати дуже далеко. Старообрядці. помітили, що коли справжніх медоносів буває обмаль, то бджоли беруть взяток з інших рослин, інколи навіть з чемериці. Від цього меду бджоли хворіють, і якщо їм дати доброго меду, то вони негайно викидають з вулика отруйний. Далі на північ спроби старовірів розводити домашніх бджіл кінчилися невдачею.
Амаганський район заслуговує на увагу натураліста і з зоогеографічного погляду. Наприклад, білогрудий ведмідь з півдня доходить тільки до річки Кулумбе. Тигри з'являються періодично. Пантер ніхто не зустрічав, і за сім років старовіри тільки один раз бачили її на скелях, однак вони не певні, чи то була пантера чи молодий тигр. Ша-калоподібні "дикі собаки" трапляються дуже рідко.
На заході раніше настає холод, тому й соболь та білка опушуються там раніше, ніж на березі моря (різпиця дорівнює майже місяцеві). Старовіри розповідають, що, вперше прибувши на Амагу, вони застали тут дроф. В 1904— 1905 роках дрофи ще зрідка появлялись, але потім щезли. Якось років два тому на ріллі з'явилося кілька фазанів. Звідки вони взялися — невідомо; на другий рік фазани зникли. А одного разу на падлі біля моря бачили великого темно-бурого орла з довгою голою шисю. Судячи по описах, це був гриф. Мабуть, він залетів сюди випадково із Центральної Азії. Річка Амагу є південною-межею поширення глухаря і північного — розповсюдження зеленого дятла.