Дерсу-^ замовк і замислився. Перед ним постало далеке минуле. Він весь поринув у свої спогади. Замислився і я. Справді, Примор'я швидко колонізувалось. Недалеко вже той час, коли від первісної, незайманої тайги не залишиться й сліду. Зникнуть і звірі.
Ми сиділи мовчки, і кожен по-своєму думав про те саме.
— Як далі жити? — раптом озвався Дерсу і глибоко зітхнув.
— Нічого, старий,— відповів я,— на наш вік стане.
В цей час до нас підійшов Чжан Бао і, сміючись, почав розповідати, як кореєць поночі наступив на голову іншому корейцеві, і той, щоб помститися, вимастив йому обличчя чумизовою. кашею. Розмова перейшла на іншу тему.
На другий день ми прямували далі на північ.
Погода стояла похмура, але дощу не було.
На півпіч од річки ЇІайни до річки Амагу простягаються андезити і кварцово-порфіровий туф. Заслуговують па особливу увагу оголення біля річки Амагу (миси Бєлкіна й Арка). Тут у рябих шарах туфу можна бачити порожнечі з копкреціями з вапнякового шпату і з якоїсь м'якої зелено-кам'яної породи. На морських картах у цих місцях показано двоє берегових воріт. Одні — малі — безпосередньо біля берега, другі — великі — у воді. Нині збереглися тільки ті, що ближче до берега. Удегейці називають їх Сапгасу, що означає "Діркувате каміння", а китайці — Кулунзуйза 31.
У тубільців є легенда про це "Діркувате каміння". Одні люди жили на річці Нахтоху, а інші — на річці Шоомі. Останні взяли собі жінок у людей з річки Нахтоху, але своїх дочок, як того вимагав звичай, їм не віддали. Нахтохусь-кі удегейці вирушили па Шоомі і, коли чоловіків не було дома, силоміць узяли стільки дівчат, скільки їм було потрібно. Шоомійці на човнах подалися в погоню. Діставшись мису Сапгасу, вони не помолились, а навпаки, лаючись й репетуючи, ввійшли під склепіпня берегових воріт.
Тут, нагорі, вони побачили гагару, але то був не звичайний птах, а Тему (Касатка — володарка морів). Один удегеєць вистрілив у неї і не влучив. Тоді кам'яне склепіння обвалилось і потопило обидва човни і двадцять двох чоловік.
Трохи далі за камінням Сангасу стежка відходить од морського узбережжя і йде вгору через перевал на річку Квандагоу (притока р. Амагу). Довжина цієї річки близько ЗО кілометрів. Вона бере початок там же, де й річка Найна. Квандагоу тече спершу теж у глибокому міжгір'ї, заваленому кам'яними брилами, але згодом її долина "ширшає. У горішній половині річки вода тече з півпічного заходу, потім річка круто повертає до північного сходу і йде вздовж берега моря, відокремлена від нього гірським кряжем Чанготикалані.
Дальші два миси називаються Нюммий-дуоні и Лаамчі-дуоні; останній мис — біля Амагу — має російську назву — Бєлкіна; поряд нього невеличка бухточка Розчарування.
По виході з гір течія річки Квандагоу стає спокійною і тихою. Річка петляє від краю до краю долини, рано починає ділитися на пороги і майже біля моря .з'єднується з річкою Амагу.
Після перевалу стежка йде спочатку правим берегом річки, потім через рідке болото переходить на лівий берег, далі знову повертається на правий бік, якого й придержується вже аж до гирла. У верхній половині долина річки Квандагоу заросла хвойним лісом, а в нижній — виключно листяними породами: тополею, дубом, березою, осокором, осикою, кленом і т. ін.
Дорога по річці Квандагоу видавалася мені дуже довгою. Разів два ми відпочивали, потім знову йшли, сподіваючись ось-ось побачити море. Нарешті ліс порідшав; стежка побігла на невисоку сопку, і перед нами розкинулась широка мальовнича долина річки Амагу із старообрядницьким селом на тому березі. Ми гукнули. Дітлахи подали нам човна. Мерзляков хвилювався, що нас так довго немає. Стрільці хотіли вже йти нам назустріч, та їх відрадили старовіри.
Через кілька хвилин я сидів у хаті біля стола, пив молоко і слухав розповідь О. І. Мерзлякова. Звістка про те, що я прийшов на Амагу, швидко поширилася по всьому селу.
Старовіри зустріли мене дуже привітно. Довелося приймати гостей і відповідати їм тим же.
Наступних три дні ми відпочивали і збиралися з силами. Я щодня ходив до моря, оглядав найближчі околиці.
Річка Амагу (по-удегейському Амулі, а по-китайському Ама-гоу) утворюється від злиття трьох річок: самої Амагу, Квандагоу, по якій ми пройшли, і Кудя-хе, що впадає в Амагу теж з правого боку, трохи вище від Квандагоу. Тому, коли дивишся від моря, мимоволі думаєш, що головна річка тут Кудя-хе. Насправді ж головна річка тече з півночі і через те її долини не видно із-за гір.
Кудя-хе — швидка і порожиста річка, завдовжки близько двадцяти кілометрів. Вона тече широкою долиною і тея^ бере початок з хребта Карту. Верхня частина долини вкрита горілим сухостоєм. Новий молодник складається переважно з осики, модрини та білої берези; ближче до моря, в горах, переважають хвойні породи.
Видно, що нижня частина долини Амагу, де оселилися старовіри, раніше була морською затокою. Річка Кудя-хе і Квандагоу колись самі впадали в море. Потім бухту занесло намулом з річки, і море відійшло. З лівого боку ще й нині збереглося довге торф'яне болото, але й воно вже висихає. Тепер річка Амагу впадає в море поблизу мису Бєлкіна і біля гирла створює невелику заводь, яка з'єднується з морем вузькою протокою.
Старообрядницьке село Амагу мало вісімнадцять дворів. Перші переселенці (сім сімей) перекочували сюди в 1900 році з річки Даубіхе. Живучи далеко в горах, старообрядці зберегли характер справжніх великоросів. Патріархальність сім'ї, вбрайня, посуд, вишивки на одежі, різьблення по дереву й багато іншого нагадувало старо-, давню Русь. Мені здавалося, що я в одну мить перенісся на кілька століть назад. Цікаво було спостерігати, як вони жили "заднім числом": для них було дивною подією те, що вже минуло, чим у Росії давно перестали цікавитися.
До них заходили японські судна і дуже рідко — російські. Через те жителі все купували в Японії і тільки в крайньому разі вирушали в далекі подорожі — ходили сухопуттям до затоки Ольга. Жили вони із землеробства і соболювання. Соболів ловили всіма способами: і китайським, і корейським, і удегейським. Полювали також на оленів, убивали лосів, ловили рибу. Ні в їхній одежі, ні в домашній обстановці, ні в чому іншому не було помітно розкоші, проте все свідчило, що це люди заможні. Особливо багато у них було коней і рогатої худоби. Я налічив 82 коней і 84 корів.