Вгорі гілки дерев переплелися між собою так, що зовсім заховали небо. Особливо вражали своїми розмірами тополя і кедр. Сорокарічний молодник, що росте під їх покровом,7 здавався жалюгідною порослю. Бузок, який завжди росте кущами, тут має вигляд дерева заввишки п'ять сажнів і в обхват два фути. Старий бурелом, що дуже причепурився мохом, мав цікавий декоративний вигляд і цілком гармонував з навколишньою розкішною рослинністю.
Густий підлісок, що складається з чортового дерева, виноградника та ліан, робить ці місця важкопрохідиими, і тому наш загін посувався досить повільно: доводилося часто зупинятися, придивлятись, де менше бурелому, обводити мулів боком.
В цей день М. А. Десулаві відзначив у своєму щоденнику такі квіткові і безквіткові рослини, що ростуть разом: 1) клинтонію з великим соковитим листям і білими квітами на довгій стеблині, 2) гніздівку, прикрашену численними пахучими фіолетовими квітами, 3) зміячку — високу рослину з довгим сидячим листям і з білувато-жовтими квітами, потім 4) папороть, велике ажурне листя якої має трикутну форму і на перший погляд скидається на листя орляка, і 5) безщитник жіночий — теж має велике листя, форма якого змінюється залежно від її оточення.
Чим далі, тим більше ліс було завалено буреломом і тим важче було посуватись з в'юками.
Щоб уникнути затримок, ми послали вперед робочий авангард під керівництвом Захарова. Він повинен був прибрати бурелом з дороги і, де треба, робити обходи. Інколи дерево, яке впало, зависало вгорі. Тоді обрубували тільки нижні гілки, роблячи ніби ворота; у бурелому, що лежав на землі, обрубували сучки, щоб мули не поранили ніг і не попробивали животів.
Після полудня загін дійшов до лудеви. Вона перетинала долину річки Сінанци і одним кінцем упиралася в скелясту сопку. Лудева була стара, і через те треба було уважно дивитися під ноги, щоб не попасти в яку-небудь пастку. Провідна стежка привела нас до залишеної мисливської фанзи. Біля неї на палях стояла комора, призначена для зберігання запасів продовольства, звірячих шкур, пантів і іншого мисливського майна/
Тут ми й заночували.
Ранком спати нам довго не довелося. На світанку появилося багато мошви; повітря буквально кишіло нею. Мули перестали їсти корм і тислися до бівуаку. Нашвидку ми напилися чаю, зібрали намети і рушили в дорогу.
Від мисливської фанзи стежка йде густим лісом. Вона дуже петляє, обходячи бурелом і густі зарості виноградників.
Завжди у другій половині літа з'являються великі чорні павуки. Вони снують тенета колісного типу, причому основні нитки бувають довжиною від 5 до 7 метрів і такі міцні, що їх вільно можна відтягувати рукою вбік. У серпні ці павуки гинуть, і натомість появляються інші, менших розмірів, жовто-зеленого кольору, з червоним малюнком йа черевці і головогрудях. їхнє огидне павутиння траплялося майже на кожному кроці. Особливо багато неприємностей зазнає той, хто іде попереду, йому раз у раз доводиться знімати павутину з обличчя або скидати павука, що вчепився за ніс.
В цей день ми дійшли до місця, де Сінанца поділяється надвоє: Да-Сінанцу8 і Сяо-Сінанцу9. Перша є головною річкою, друга — її притокою.
Що ближче до вододілу, то сумніший ставав ліс, більше траплялося звіриних слідів, стежка часто переривалась і переходила то на один, то на другий бік річки; нарешті ми її загубили зовсім.
На цьому шляху в Сінанцу впадають такі гірські річки: Пярл-гоу й Ізімлу — з правого боку; Лаза-гоу і Хупголя-гоу 10 — з лівого. Сама по собі річка небагатовода, але великі купи бурелому вказують па те, що під час дощів вода підіймається так високо, що дерева по ній вільно пливуть з місця на місце.
Чим далі, тим важче ставало іти. Тому я вирішив залишити мулів на бівуаку і на другий день продовжувати подорож, взявши тільки торбинки. Ми сподівалися за два дні досягти вододілу, однак цей перехід забрав у нас чотири доби. Як на біду, зіпсувалася погода — пішли дощі.
У верхів'ї річка Сінанца з лівого боку приймає в себе ряд маленьких ручаїв, що збігають із Сіхоте-Аліню.
Вибравши один з них, ми почали сходити на хребет. За спостереженням Дерсу, дощ мав бути затяжний. Хмари низько повзли над землею і наполовину огортали гори. Отже, на вершині хребта ми побачили те, що було безпосередньо поблизу нас. До того ж наші запаси гіродо-вольства кінчалися. Це примусило нас на другий день зійти в долину.
Дві доби ми відсиджувались у наметах. Надвір не можна було вистромити носа. По похмурому небу низько, наче наввипередки, бігли важкі хмари, сиплючи дощем. Нарешті терпець нам увірвався, і, незважаючи на негоду, ми вирішили йти назад до моря. Не встигли відійти од бівуаку на таку відстань, з якої в тиху погоду чути рушничний постріл, як дощ зразу перестав, визирнуло сонце, і все навколо набрало радісного вигляду; тільки каламутна вода у річці, прибита до землі трава і клапті туману в горах свідчили про недавню негоду.
Втомлені негодою, ми рано стали на бівуак. Ввечері біля нашого табору ревів тигр. Вночі ми підтримували жаркий вогонь і кілька разів стріляли з рушниць.
Днів через два ми дійшли до того місця, де залишили мулів і частину команди. Біля гирла річки Сінанци застали сім'ю, що складалася з горбатого тази, його дружини, двох дітей і молодого удегейця на ім'я Чан Лін. Вони стояли на вкритій галькою обмілині і ловили рибу. Недалеко від їхнього стійбища. на гальці лежав перекинутий догори дном човен. Свіжі підпалини на бортах і зовсім біле дерево свідчили про те, що цього човна зовсім недавно видовбано і він ще не був • у воді. Горбатий таза пояснив нам, що сам він човнів робити не вміє і для цього нарочито запросив свого племінника з річки Такеми.
Поговоривши трохи з тубільцями, ми попрямували далі, а Дерсу лишився. Другого дня він наздогнав нас і розповів багато цікавого. Виявилося, що місцеві китайці хотіли відібрати у горбатого тази його дружину та дітей і вивезти їх на Іман. Таза вирішив тікати. Коли б він пішов сухопуттям, китайці наздогнали б його й убили. Чан Лін порадив йому зробити човна і втекти морем.
25 липня ми пішли до китайських фапз, розташованих біля річки Дунгоу, долиною якої йде дорога на річку Сан-хобе.