— Манза соболя вкрав,— відповів він.
За словами Монгулі, китаєць, що проходиц стежкою днів два тому, вийняв з пастки соболя і наладив її знову. Я висловив здогад, що, може, пастка була порожня. Тоді Монгулі вказав на кров — ясний доказ, що пастка діяла.
— Може, в пастку попав не соболь, а білка? — запитав я знову.
— Ні,— відповів Монгулі.— Колода придушила соболя, і він гриз приколи, лишивши на них сліди зубів.
Тоді я запитав його, чому вій гадає, що злодій був саме китаєць. Удегеєць пояснив, що людина, яка вкрала соболя, була в китайському взутті і на лівій нозі в закаб-луці не вистачало одного гвіздка 35. Докази ці були цілком переконливі.
Трохи відпочивши, ми рушили далі і годині о п'ятій дійшли до гирла річки Ходе.
Ввечері, біля вогню, я мав можливість добре роздивитися своїх нових знайомих. Нахтохуські удегейці невисокі на зріст, сухорляві, мають овальне обличчя з випнутими вилицями, ввігнутий ніс, карі, широко розставлені очі з невеликою монгольською зморшкою повік, досить великий рот, нерівні зуби і маленькі руки та ноги.
— Наче дитячі! — казали мої супутники, розглядаючи їхпс взуття з вичиненої лосиної шкіри, пошите, як олочі, із загнутими догори носками.
Колір шкіри удегейців можна було б назвали оливковим, з слабким відтінком жовтизни. Влітку вони так загоряють, що стають схожі на червоношкірих. Враження це ще більше посилюється строкатістю їхніх костюмів. Довге, пряме, чорне як смола волосся, заплетене у дві короткі коси, було складене вдвоє і міцно перетягнуте червоними шнурами. Коси спадають на груди біля плечей. Щоб вони не заважали, коли людина нахиляється, ззаду, нижче потилиці, їх з'єднують перемичкою, прикрашеною бісером і черепашками.
Одежа нахтохуських удегейців складається головним чином з трьох каптанів: двох нижніх, матер'яних, і одного верхнього, пошитого з тонкої ізюбрової шкіри, вичиненої під замшу. Сорочки застібаються біля правого плеча і збоку, як чумарки. Надівають їх з напуском навколо стану. Рукава біля кисті стягуються особливими нарукавниками. Ці люди носять короткі штани і наколінники, які прив'язують ремінцями до пояса. Головний убір складається з білого каптура, що спадає на спину і плечі, та маленької шапочки, на якій прикріплено білячий хвостик і кілька червоних шнурків з китичками. Весь костюм спереду і ззаду обшито кольоровими смугами і рясно оздоблено червоними орнаментами, які зображають спіральні кола, стилізованих риб, птахів і тварин. *
Удегейці дуже люблять металеві прикраси, особливо браслети і персні. Деякі старі люди ще носять у вухах сережки; тепер цей звичай виходить з ужитку. Кожен чоловік (навіть хлопчаки) має біля пояса два ножі: один — звичайний мисливський, а другий — маленький, кривий, яким користуються дуже вправно і який замінює їм шило, струг, буравчик, долото і всі інші інструменти.
Ми розмовляли до півночі. Пора було відпочивати. Удегейці взялися вартувати бівуак, а я примостився біля Дер-су, ліг спиною до вогню і швидко заснув.
На другий день ми знялися з бівуаку рано-вранці і пішли стежкою, прокладеною біля берега річки. Тут Нах-тоху приймає в себе з правого боку дві притоки: Хулемі і Гоббілягі, а з лівого — одну тільки маленьку річку Ходе.
Нижня частина долини Нахтоху густо заросла даурською березою і монгольським дубом. Починаючи від Локтолягі, вона поступово схиляється до півдня і тільки біля Халемі знову повертає на схід.
Від Ходе долина зразу ширшає. В горах навколо ростуть хвойні ліси, а внизу — в долині — мішані, з перевагою тополі і кам'яної берези. Крім цих порід, ми бачимо тут дрібнолистий клен з сірою корою і густою кроною, ільм — чудове, струнке дерево з світло-сірою корою, і тис — оригінальне дерево з червоними ягодами. Далі йдуть такі породи, яких не знаєш куди й віднести: до кущів чи дерев, наприклад, бересклет широколистий з довгокрилими плодами і кущова вільха з блискучою темною корою. Особливо часто на Нахтоху трапляються таволга бузинолиста і жимолость, що дає чорні, з сизим нальотом, кислі ягоди.
Останні дні були холодні і вітряні. Анемометр показував 225. Забережні на річці в багатьох місця з'єднались і утворили природні містки. По них можна було вільно переходити з одного берега річки на другий.
Кілометрів за десять од річки Гоббілягі кінчається ліс і починаються відкриті місця. На останній галявині ми знайшли три удегейські фанзи. Тутешні удегейці завели собі китайські будівлі зовсім недавно. Кілька років тому вони жили ще в юртах. Біля кожного будиночка були невеликі городи, їх обробляли наймані китайці — половинщики удегейців у хутрових промислах.. Із розмов ми взнали, що річка Нахтоху — останній північний пункт, до якого з півдня китайці поширили свій вплив. Тут було їх тільки п'ятеро: четверо постійних жителів і один захожий, з річки Кусуну.
Удегейці, що проводили нас, кинулися до нього і почали розглядати його взуття; в ньому не вистачало одного гвіздка. Вони розв'язали його торбу, вийняли з неї соболя і розповіли про всі подробиці, за яких він учинив крадіжку. Китаєць, гадаючи, —що за ним стежили з кущів, зізнався.
Удегейці пііпли, задоволені, що знайшли свою здобич. Але не так поставилися до нього інші китайці. Вони по-шепталися між собою, а потім сказали винному, що він знеславив їх, тому повинен залишити річку Нахтоху назавжди і перейти в інше місце. Винний, стоячи з непокритою головою, вислухав свій вирок і обіцяв на другий же день піти з долини, щоб ніколи до неї не повертатися.
Від тубільного селища до моря не більше восьми кілометрів. Недалеко від останньої фанзи стежка розділилася надвоє. Аринін пішов ліворуч, ми — до берега річки. Він швидко повернувся і повідомив, що серед шелюги у маленькому човнику лежить "морський бог". Я наказав йому принести бурхана, але потім передумав і пішов туди сам. "Морський бог" у човні виявився мертвим немовлям в труні. Трупик засох і перетворився на мумію. Поряд було ціле кладовище. Одні труни стояли на коротких палях під дахом, інші були засунуті між шелюгою. Побиті човни, поламані нарти, розірвані рибальські сітки, весла й ості лежали тут же біля могил.