— Нічого, капітане,— сказав він,— біля моря можна завжди знайти їсти.
Потім ми пішли до берега і вивернули один камінь.
З-під нього вибігло безліч дрібних крабів. Вони кинулись урозтіч і швидко сховалися під інше каміння. Ми почали ловити їх руками і незабаром назбирали десятків зо два. Тут же знайшли ще два протомолюски і майже сотню черепашок-береговичків. Після цього вибрали місце біля бівуаку і розклали велике багаття. Протомолюсків та бере-говичків з'їли сирими, а крабів зварили. Правда, це дало нам небагато, але все-таки перші приступи голоду ми вгамували.
Знаючи ретельність своїх людей, я ніяк не міг зрозуміти, чому вони не доставили продовольства на умовлене місце. Завтра треба перейти через скелю Ван-Сін-лаза і' спробувати берегом добратися до корейців на річці Найні.
Моя лихоманка минула, але кволість ще відчувалася. Дерсу хотів завтра ранком піти на полювання і тому раніше ліг спати. Я довго сидів біля вогню і грівся.
Ніч була ясна і холодна. Зорі яскраво горіли на небі, відбиваючись у воді. Навколо було тихо і безлюдно; не чулося навіть сплесків прибою. Червоний півмісяць зійшов пізно і замріяно дивився на сонну землю. Високі гори, безмежний океан і глибоке темно-синє небо — все було таке величне, грандіозне. Шепіт Дерсу вивів мене із задуми; гольд про щось марив у сні.
Втомлений важкою дорогою, змучений лихоманкою, я ліг поруч нього і заснув.
Ледь розвиднялося. Нічна пітьма ще боролася з світанком, але вже видно було, що вона не в силі зупинити його. Тьмяним світлом освітлював він тихе море і пустинний берег.
Наше багаття майже зовсім погасло. Я розбудив Дерсу, і ми обидва взялися роздмухувати жар. В цей час до мого вуха долинули два якісь уривчасті звуки, схожі на виття.
— Це реве ізюбр,— сказав я своєму приятелеві.— Іди швидше: можливо, пощастить убити його.
Дерсу почав мовчки збиратись, але потім зупинився, подумав трохи і сказав:
— Ні, це не ізюбр. Тепер його кричи не можу.
В цей час звуки знову повторились, ми ясно усвідомили, що линуть вони з боку моря. Вони здалися мені знайомими, але я ніяк не міг пригадати', де чув їх раніше.
Я сидів біля вогню, спиною до моря, а Дерсу проти мене.
Раптом він схопився на ноги і, простягнувши руку, сказав:
— Дивись, капітане!
Я оглянувся і побачив міноносець "Грозный", що виходив із-за мису.
Наче змовившись, ми разом двічі вистрілили в повітря, потім кинулися до вогню і стали кидати в нього водорості. Від багаття знявся білий дим. "Грозный" кілька разів пронизливо засвистів і повернув до берега. Нас побачили... Зразу наче гора звалилася з плечей. Ми обидва повеселішали...
Через кілька хвилин ми були на борту міноносця, де нас тепло зустрів П. Г. Тігерстедт.
Він, як виявилося, повертався з Шантарських островів, зайшов на Амагу і довідався від О. І. Мерзлякова, що я пішов у гори й повинен вийти до моря де-небудь біля річки Кулумбе. Старовіри йому розповіли, що удегеєць Сале і два стрільці мали доставити до скелі Ван-Сін-лаза продовольство, але по дорозі, під час бурі, човен розбило об каміння, і все, що вони везли з собою, потонуло. Вони одразу повернулися на Амагу, щоб з новими запасами продовольства вдруге піти нам назустріч. Тоді П. Г. Тігерстедт вирішив іти на розшуки. Вночі він дійшов до Такеми і повернув назад, а на світанку підійшов до річки Кулумбе, подаючи сиреною сигнали, які мені і здалися ревінням ізюбра.
П. Г. Тігерстедт взявся доставити мене до загону. За багатим на страви столом і за склянкою чаю ми й не зо-гледілись, як дійшли до Амагу.
Тут О. І. Мерзляков, посилаючись на ревматизм, почав просити дозволу повернутися до Владивостока, на що я охоче погодився. Разом з ним відпустив також стрільців Дякова та Фокіна, наказавши їм узяти харчі, теплий одяг і вийти мені назустріч по річці Бікіну.
Через годину "Грозный" почав зніматися з якоря.
Моє прощання з моряками було більше ніж дружнє. Стоячи на березі, я побачив на містку міноносця командира судна. Він посилав мені привітання, махаючи кашкетом. Коли "Грозный" одійшов так далеко, що вже не можна було розпізнати на ньому людей, я повернувся в старообрядницьке село.
Тепер у загоні лишилося тільки сім чоловік: я, Дерсу, Чя^ан Бао, Захаров, Аринін, Туртигін і Сабітов. Останні не схотіли повертатися до Владивостока і добровільно зосталися зі мною до кінця експедиції. Це були найвідданіші і найкращі люди в загоні.
Розділ гіятпадцятий ПОНИЗЗЯ РІЧКИ КУСУНУ
Хребет Караминський.— Зибучий пісок.— Річка Совн.— Гірські струмки.— Річка Вітухе.— Останні перелітні птахи.— Літаючі кури.— Тубільці на річці Кусуні.— Священне дерево.— Житло шамана.— Морський старшина.— Розставання з Чжан Бао.— В дорогу.
Наступних п'ять днів я відпочивав і готувався до подорожі на північ уздовж берега моря.
Надходила зима. Оголені дерева стояли, наче мертві, їхнє чудове літнє листя, тепер пожовкле, буре, як сміття, лежало на землі. Куди поділися ті мальовничо різноманітні барви, на які ранньою осінню така багата рослинність в Уссурійському краї!
Годувати мулів ставало дедалі важче, і я вирішив залишити їх до весни у старовірів.
20 жовтня, вранці, ми вирушили в дорогу. Старообрядець Нефед Черепанов виявив бажання провести нас до річки Соєну. На цій дорозі в море впадає кілька дрібних річок, які мають лише тубільні назви. Це Меяку (по-китайському Міхейзуйза), Найна, Калама, Гіанкуні і Лосі.
Гірський хребет, з якого вони беруть початок і який старовіри називають Карминським, проходить паралельно берегові моря і є вододілом між річкою Амагу і згаданими річками. Найвищі точки Караминського хребта такі: Кі-ганкуні, Лисуха, Водолій і Три Брати. Всі вони мають згладжені контури і складаються з мелафірів, базальтів і їх туфів.
Рослинність на горах, як трав'яна, так і кущова, розкішна; зате деревна, як і скрізь по морському узбережжю, дуже, убога. Рідколісся складається переважно з модрини, вільхи, дуба, чорної та білої берези.
З річки Амагу ми вирушили досить пізно, тому не змогли відійти далеко і заночувати на річці Соєні.
Ця річка (по-удегейському Суа чи Соага) складається з двох річок—Гага і Огомі, завдовжки кожна 7—8 кілометрів, які зливаються за 17г кілометра від моря. Річка Гага має три притоки: праворуч Нунгі з притокою Даг-дасу і Дуні, а ліворуч — тільки один струмок Ада, з перевалом на Кусун. Річка Огомі має дві притоки: Канходя і Цагдаму. Біля гирла Соєн створює невелику, але глибоку заводь, що з'єднується з морем вузькою протокою. Ця заводь і зибуче болото поряд з ним — рештки колишньої лагуни.