Дерсу зрозумів, що убитий олень належав не йому, а тигрові. Ось чому він і не міг його убити, хоча стріляв шість разів. Дерсу здивувався, як він про це не догадався зразу. Відтоді він не ходив більше в ті яри. Це місце стало для нього раз і назавжди забороненим. Він дістав попередження...
Після вечері я і стрілець Фокін лягли спати, а гольд і Чжан Бао влаштувались осторонь. Вони взяли на себе піклування про вогонь.
Вночі я прокинувся. Навколо місяця була матова пляма — певна ознака, що вранці буде мороз. Так воно і сталося: перед світанком температура швидко знизилась і вода в калюжах замерзла.
Першими прокинулися Чжан Бао і Дерсу. Вони підкинули у вогонь дров, зварили чай і аж тоді тільки розбудили мене й Фокіна.
Дивні птахи ворони: як швидко вони дізнаються, де е м'ясо! Тільки-но сонячне проміння позолотило вершини гір, як кілька ворон з'явилось біля нашого бівуаку. Вони голосно перекликалися між собою і перелітали з дерева на дерево. Одна ворона сіла близько біля нас і закрякала.
— От проклята! Підожди, зараз я тебе зпіму,— сказав Фокін і потягся до гвинтівки.
— Не треба, не треба стріляти,— спинив його Дерсу.— Його заважай нема. Ворона теж хочу їж. Його прийшов подивитись, люди є чи нема. Не можна — його полетить. Ліаша ходи, його тоді на землю стрибай, чого-чого залишився — їж.
Наче на підтвердження його слів ворона зірвалася з дерева і полетіла. Ці докази Фокіну здалися переконливими; вій поклав гвинтівку на місце і вже більше не лаяв ворон, хоча вони підлітали до нього ще ближче, ніж першого разу.
Дерсу, безумовно, мав слушність. Звичай "знімати" ворон з дерев — жорстока забава мисливців. Стріляють по воронах інколи навіть освічені люди. Стріляють так само, як у пляшку, тільки тому, що чорна ворона являє собою добру ціль.
Ворони — птахи скоріше корисні, аніж шкідливі. Підбираючи в тайзі трупи тварин, дохлих риб на берегах річок, молюсків, викинутих морським прибоєм, і особливо всякі покидьки з людських жител, вони є незамінними санітарами і відіграють велику роль в екології природи. Шкода, якої завдають ворони господарству, порівняно з тією користю, що вони дають, невелика.
З цього бівуаку ми розійшлися. Чжан Бао і стрілець Фокін повернулись назад, а ми з Дерсу пішли далі.
Звідси долина Амагу почала вужчати, і річка стала порожиста; в горах з'явились осипи і величезні лісові пожарища; зате внизу, в долині, ліс став густіший; до листяних порід домішалося багато* хвої. Кілометрів за двадцять од моря річка знову поділилася надвоє. Одна (велика) обгинає хребет Карту із заходу, а друга (мепша) тече з півдня. Від того місця, де вони зливаються, і йдуть суцільні згарища. Двічі ми переходили річку вбрід і нарешті знову опинилися па правому березі. Ще далі долина ставала схожа на міжгір'я. Деякі скелі мають дуже химерні обриси. Вони поступово руйнуються і перетворюються в осипи. Іпколи відірвана вгорі брила тягне за собою інше камінпя. Тоді в долину падає цілий потік з каміння і поламаного сухостою. Не дивно, що удегейці бояться цих місць: тут, на їхню думку, живе злий дух. Ми йшли з Дерсу і розмовляли про полювання. Раптом він подав мені знак, щоб я зупинився. Ми почали слухати. Здалека долинав якийсь шум, схожий чи то на підземний гул, чи на віддалений гуркіт грому.
— Водоспад,— мовив Дерсу і показав рукою на річку.
Я подивився й побачив піну, що пливла по воді.
Ми прискорили ходу і справді через півгодини підійшли до водоспаду.
З усіх водоспадів, які мені доводилося бачити, Амагинський був найкрасивіший. Уявіть собі вузький коридор, що його верхні краї трохи загнуті всередину так, що вода біжить наче в трубі. В одному місці труба уривається. Тут утворився водоспад заввишки вісім метрів. Однак верхні краї коридори тягнуться далі. З цього можна зробити висновок, що спочатку водоспад був пижче по течії, і коли б пощастило визначити, скільки вода за рік стирає ложе водоспаду, то можна було б сказати, коли він почав свою роботу, скільки йому років і скільки ще лишилось існувати на світі. Порода, крізь яку вода пробила собі дорогу,— буро-червоний глауконітовий пісковик з дуже щільним цементом. Колір води в масі смарагдовий. При яскравому сонячному освітленні біла піна із зеленкувато-синім кольором води і з червоно-бурими скелями, по яких розрослися строкаті лишайники і світло-зелені мохи, створювала надзвичайно ефектну картину. Під водоспадом вода має обертальний рух. Протягом багатьох років вона сточила породу по боках і створила "велетенський казан". Я підійшов до краю провалля, і мені здалося, що від величезної кількості падаючої води інколи здригається земля.
В цей час я відчув запах диму. Обернувся і побачив Дерсу, що розпалював багаття. Потім він почав розв'язувати торбину. Я думав, що старий' хоче зупинитися на бівуак, і почав умовляти його пройти ще трохи. Гольд погоджувався зі мною, але все-таки розв'язував торбину. Дістав з неї грудочку цукру, два сірники, шматок хліба і листок тютюну. Все це він узяв в одну руку, а в другу — маленьку гарячу жаринку і щось почав говорити. Обличчя його було серйозне, очі опущені до землі. Що саме він говорив, я не міг розібрати через шум водоспаду. Потім Дерсу підійшов до кручі і все кинув у воду.
— Що ти зробив? — спитав я його.
— Наша завжди так,— відповів гольд.— Його,— він показав на водоспад,— все одно грім, чорта ганяй.
Водоспад і на мене справив жахливе й чарівне враження. Щось у ньому було живе, стихійне. Яке ж враження міг він справити на людину, котра все вважала живим і людиноподібним!
Дерсу мовчки почав укладати свою торбину. Бажаючи показати, що я поділяю його думки, я взяв те, що перше попало мені під руку — шматок сухої риби і велику головешку, і підійшов до водоспаду.
Побачивши, що я хочу кинути все у воду. Дерсу підбіг до мене, махаючи руками; він був стривожений, Я зрозумів, що він мене зупиняє.
— Не треба, не треба, капітане! — злякано і поспішно вигукував Дерсу.
Я віддав йому головешку і юколу. Він кинув головешку в огонь, а юколу — в ліс. Після цього надів торбину, і ми пішли далі. Дорогою я став розпитувати, чому він не хотів, щоб я кинув у воду вогонь і рибу. Дерсу одразу пояснив: у воду кидають тільки те, чого в ній нема, а в лір — те, чого нема на землі. Тютюн можна кидати у воду, а рибу на землю. У воду можна кидати трохи вогню — одну жарину, але не можна на вогонь лляти воду;, так само не можна кидати у воду велику головешку, бо розсердяться вогонь і вода. Тоді я твердо вирішив більше не втручатися в такі справи, щоб нам обом, як він висловився, не було погано.