Перед смерком ми всі сходили ще раз по дрова, щоб забезпечити себе на ніч.
Ранком 12 серпня, на світанку, подув сильний північно-східний вітер, але незабаром затих. , Дощ, як і раніше, лив безупинно. Всі страшенно змучились і від утоми ледве стояли на ногах. Треба було то тримати намет, щоб його не зірвало вітром, то прикривати вогонь, то носити дрова. Струмок, що біг міжгір'ям, завдавав нам чимало клопоту. Вода часто проривалася до наметів; доводилось робити греблі і відводити її вбік. Мокрі дрова горіли погано і дуже диміли. Від безсоння і від диму у всіх боліли очі. Відчуття було таке, начебто в них насипали піску. Бідолашні собаки лежали під скелею і не піднімали голів.
На річку було страшно дивитись. Од бистрої води па-морочилось у голові. Здавалося, що берег так же швидко біг у протилежний бік. Всю долину від гір і до гір затопила вода. Русло річки визначалося лише бурхливою течією. По воді пливло дрібне сміття і великі корчі; вони ніби рятувались втечею від непоправного лиха, яке сталося десь там, у горах. Підмиті в корінні лісові велетні падали в річку, тягнучи за собою брили землі і молодник, що ріс на ній. Вода підхоплювала цей бурелом і несла далі. Мов розлючений звір, річка металась у своїх берегах. Скаженими стрибками вода мчала долиною. Там, де її затримував плавник, утворювалися клуби жовтої піни. По калюжах скакали бульки. Вони пливли за вітром, лопались і з'являлися знову. —
Минув ще один день. Увечері дощ полив ще дужче. Посилився і вітер. Цю ніч ми провели в якійсь напівдрімоті. Один вставав, а інші падали з ніг.
Природа наче хотіла показати, як вона здатна знесилити людину в боротьбі з стихіями. Так минула четверта бурхлива ніч.
На світанку те саме, що й учора. Неможливо встановити, від чого такий шум: од вітру, дощу чи від води в річці. Десь о дев'ятій годині ранку вітер змінився ще раз і подув з південного сходу. Стрільці залізли в намети і, прикрившись шинелями, лежали нерухомо. Біля вогню лишилися тільки Дерсу і Чжан Бао, але й вони, певно, відчували втому. Щодо мене, то я почував себе зовсім знесиленим. Не хотілося ні їсти, пі пити, ні спати — мені хотілося тільки лежати й не ворушитися. Перед полуднем небо начебто прояснилось, але дощ не вщухав.
Раптом з'явилися короткі, проте сильні вихори. Після кожного такого пориву наставав штиль. Ці вихори виникали дедалі рідше, зате кожен наступний був дужчий од попереднього.
— Незабаром кінчай є,— сказав Дерсу.
Слова старого зразу зігнали з людей байдужість. Усі ожили, встали. Дощ втратив стійкість і падав поривами, переходячи то в зливу, то в мряку. Це вже вносило деяку різноманітність і давало надію на зміну погоди. Надвечір, коли вже сутеніло, він почав помітно стихати і невдовзі перестав зовсім. Поволі очищалося небо, де-не-де виглянули зорі...
З яким задоволенням ми обсушилися, напилися чаю і лягли на суху підстилку! Це був справжній відпочинок.
Розділ шостий ПОВЕРНЕННЯ ДО МОРЯ
Переправа через річку Білімбе.— Зустріч з О. І. Мерзл яковим,.— Китайці доставляють харчі.— Гирло річки Білімбе.— Хвіст оленя.—* Птахи.— Тигр, якого вбив Дерсу.— Свічення моря.
На другий день ми прокинулися пізно. Крізь прориви в хмарах проглядало сонце. Воцо ховалося в хмарах, наче не хотіло дивитись на землю і бачити, що пакоїв тайфун. Каламутна вода шумливими каскадами збігала з гір; листя на деревах і трава на землі ще не обсохли й блищали, наче полаковані; в краплях води відбивалося сонце, переливаючись усіма барвами веселки. Природа знову поверталась до життя. Хмари пішли на схід. Тепер буря лютувала десь коло берегів Японії чи південного краю острова Сахалін.
Весь цей день ми простояли на місці: сушили майно і відпочивали. Людина швидко забуває знегоди. Стрільці вже сміялись і кепкували один з одного.
Вечірня заграва була багрово-червона, і сутінки тривалі. В цей день ми лягли спати рано. Треба було відіспатись і за минуле, і на майбутнє.
Наступний день був 16 серпня. Всі встали рано, на світанку. На східному обрії темною смугою ще й досі лежали хмари. За моїми розрахунками, О. І. Мерзляков з другою частиною загону не міг зайти далеко. Повідь, мабуть, затримає його де-пебудь біля річки Білімбе. Щоб з'єднатися з ним, слід переправитись на правий берег річки. Зробити це треба було якнайшвидше, бо нижче в річці води більше і переправлятися там важче.
Виконуючи цей план, ми спочатку пішли вниз долиною, але незабаром повинні були зупинитися: річка підмивала скелі. Вода нанесла сюди багато бурелому і склала його у велику греблю. По той бік виднів невеликий пагорбок, не залитий водою. Треба було оглянути це місце. Першим перейшов Чжан Бао. По пояс у воді, з палицею в руках він бродив біля того берега, обмацуючи дно. Виявилося, що річка тут поділяється на два рукави, які лежать за тридцять метрів один від одного. Другий рукав ширший і глибший од першого і не захаращений плавником. Жердиною не можна було дістати дна, бо течія, відносила її вбік. Дерсу і Чжан Бао почали рубати велику тополю. Незабаром на допомогу їм прийшли стрільці з поперечною пилою. Стоячи глибше ніж по коліна у воді, вони працювали дуже старанно. Хвилин через п'ятнадцять дерево затріщало і, загуркотівши, впало у воду. Комель тополі спочатку подався вниз по течії, але незабаром за щось зачепився, і дерево зосталося на* місці. Цим містком ми перейшли через другу протоку. Лишалося пройти затопленим лісом ще метрів п'ятдесят.
Упевнившись, що більше проток нема, ми повернули назад.
Люди перейдуть, майно і сідла теж можна перенести, а от як бути з мулами? Якщо тварин пустити вплав, то силою течії їх знесе під бурелом раніше, ніж вони досягнуть другого берега. Тоді вирішили переправити їх на вірьовці. Вибравши найміцніший недоуздок, ми прив'язали до нього вірьовку і перенесли кінець її через завали. Коли все було готове, першого мула обережно спустили в річку. В каламутній воді він спіткнувся і пірнув з головою. Сильна течія підхопила його і понесла до завалу. Вода пішла мулові через голову. Бідна тварина вишкірила зуби й уже задихалась. Але в цей час мула підтягли до берега.
Перша спроба була не зовсім вдала. Тоді ми обрали інше місце, де спуск до річки був пологий. Тут діло пішло краще.