Мурад. Скажи тільки слово... Єдине слово "люблю"! І я поставлю таку ж хату, в якій ти народилась і зросла. Чуєш? Єдине слово... З мого веління тут розростеться вишневий сад і квгги зацвітуть... Квіти найпишніші, які ти звикла бачити у рідному краю. Я все дістану і все зроблю для тебе, Маріє!..
Марія. Додому...
Мурад. Я поведу тебе з собою. Я покажу тобі найдорожчі скарби. Там знайдуться шовки барвисті й оксамити: там вибереш собі такі прикраси, що їм ти не складеш ціни. Шовки барвисті й оксамити...
Марія. Додому!..
Мурад. Я одягну тебе в таке вбрання, якого ти не мала зроду. Лише тобі, Маріє, тобі єдиній, я подарую ізумруд, найбільший в світі. Ой, що за ізумруд! Береш у руки, дивишся очей не можна відірвати. Якими барвами іскриться він, як грає райдужно у глибині дорогоцінній... Твоїм, Маріє, твоїм навіки буде камінь той, тільки скажи, скажи, що мене любиш...
Марія. Мамо! Ма-а!
Мурад. Ти хочеш, щоб разом з тобою тут рідна матінка жила? Я все зроблю. З моїми вірними людьми в Мерефу надішлю Данила — твого дядька. Нехай умовить він свою сестру Сірчиху, а твою рідну матір, приїхати до тебе в гості.
Марія. Навіщо мучите мене? Адже душа моя затьмарена щодня страшною тугою за рідним краєм. Відпустіть... додому!
Мурад. Про рідний край забудь! Забудь! (Ревниво). Здогадуюсь... за ким сумуєш. Його ти любиш, любиш?
Марія мовчить.
Я не забуду, ні! У Січі... там є підвладні мені люди... їм накажу, і вони схоплять Пелеха Максима й сюди... Марія. Ні! Ні!
Мурад (люто). Я сам... Живцем у нього вирву серце й кину тобі під ноги, щоб більше ти не думала про того козака... Не думала... (Наближається до Марії).
Марія злякано відступає.
Запитую востаннє: чи згодна полюбовно найпершою ханшею стати? Дружиною моєю? Марія. Ні!.. Ні!..
Мурад. Подумай, що говориш? Подумай! Марія. Ні!
Мурад. Звелю — і ти опинишся в темниці, де вічний морок... Чуєш? Вічний морок.
Марія мовчить.
Я накажу давати тобі тільки сухарі та воду. Ти пропадеш!.. Подумай і скажи, що любиш мене, любиш... Марія. Ні! Ні! Ні!
Мурад. Не люти мене, бо я продам тебе у рабство в Персію, а чи Єгипет, чи навіть Палестину... Або в такі далекі землі, що звідти вже до краю рідного не буде вороття довіку! Довіку!
Марія (плаче). Мамо! Мамо... рідна!..
Мурад. Ну ось, давно пора було б мені скоритися... Тебе, Маріє, обираю першою ханшею в моєму палаці.
Марія. Такому не бувати! Вже краще смерть!
Мурад (люто). О прокляте дівча! (Кидає її на підлогу й виходить).
Марія дивиться на двері, за якими він зник, а з потайного ходу з'являється
Зайтуне з вузликом.
Зайтуне. Я стежила, поки він вийде звідси. Догадуюсь про помисли його... Напевне, обіцяв тобі вбрання із шовку й оксамитів, прикраси дорогі?
Марія. Було таке.
Зайтуне. Тобі пропонував найпершою ханшею стати і, мабуть, обіцяв дорогоцінний ізумруд — тільки тобі єдиній? Марія. Обіцяв.
Зайтуне. Те ж саме він говорив мені колись. Я молода була... Повірила йому. Забрав він мою честь дівочу, з кохання насміявся, любов мою безжально розтоптав.
Марія. Боюсь його... боюсь!
Зайтуне. Я не зазнала тут ні розкошів, ані багатства. Правда, показував найбільший ізумруд, але навіть в руках не дав подержати. Не можна вірити його словам. Мене він розлюбив, до тебе ж загорівся пристрасним бажанням, я знаю — вмовлятиме тебе, а потім...
Марія. Що потім?
З а й т у н е. Ти станеш його жертвою, Маріє! Марія. Ой мамочко! То що ж мені робити? Порадьте, що робити?
Зайтуне. Не про пораду зараз думай, а про втечу. Марія (недовірливо). А може, пастку ви готуєте мені?
Зайтуне. Весь час я стежила за вами, боялася, що вмовить він тебе і станеш ти найпершою ханшею. О-о! Я б тоді помстилася обом, як тільки можуть мститися татарки!
М а р і я. Ні в чому я не винна.
Зайтуне. А втім, навіщо я про це тобі кажу? Ти поспішай... Дорога в тебе дальня й небезпечна.
М а р і я. Не віриться, що знову буду я на волі. Зайтуне. Тобі у втечі допоможе мій рідний брат... Марія. Дальгат?..
Зайтуне. Не говорила досі я тобі, що з роду я простого,, бідного. Та ханові Мурад-Гірею сподобалась краса моя, і він обрав мене найпершою ханшею. Але навколо мене і Дальгата підступно в'ється павутиння заздрощів і зради. Ми не змогли розвіять наговору, і хан,— дізналася від вірних я людей,— хан згоду дав на страту мого брата.
Марія. Ой, який жах!
Зайтуне. Втікати мусить він із краю рідного... втікати якнайшвидше! Вже бистрі коні за мурами палацу стоять напоготові. Я виведу тебе таємним ходом.
М а р і я. Не знаю, чим віддячить вам, Зайтуне.
Зайтуне. Навіщо мені дяка? Я роблю це для себе. Я знаю, розгнівається хан, та коли в палаці тебе не буде, зумію я приборкати його, як то приборкують татари диких коней. Маріє,, поспішай. Коротка літня ніч!
Марія. Готова я в дорогу вирушати.
Зайтуне. Ходімо!
З'являється Мурад-Гірей.
Мурад. Я чув розмову, чув!.. (Підходить до Зайтуне, дивиться на неї, б'є по щоці). Змія! (Після паузи). Обох... у темницю!
Завіса
ДІЯ ДРУГА
КАРТИНА ЧЕТВЕРТА
Хутір Грушівка поблизу Чортомлицької Січі. Хатина, садок, город з соняш-никами та маками, вулики, старий могутній явір. За садом, скільки оком-сягнеш, розляглася дніпровська далечінь.
Входять Юзеф і Данило Гун да. Ю з е ф. Ти добре перевірив?
Данило. Другий місяць за ним стежу. Щосуботи буває в неї.
Юзеф. Сам провідує молодицю чи бере з собою друзів? 165
Данило. Сам... За це ручуся... і повертається звідси або опівночі, або аж на світанні. Не терпить тільки, коли приїздять сюди козаки.
Юзеф. Ти ж не просто козак. Ти його родич.
Данило. Та родич же, тільки не знаю, як до нього підсту-питись.
Юзеф. Скажеш: "Людина прибула з Бахчисарая, і їй відомо, що згодний хан Мурад-Гірей з неволі відпустить Марію... за добрий викуп".
Д а н и л о. А що, як не повірить кошовий?
Юзеф. В бою ти його сина врятував від неминучої загибелі... Мусить тобі вірити.
Д а н и л о. Це ж ти мені таке порадив.
Юзеф. 1 правильно порадив. Тепер у тебе вірний шлях до батьківського серця. Нам треба впоратися з кошовим... Сьогодні ж!
Данило. Ну, а як Сірко захоче розпитатися докладніше про дочку?
Юзеф. Мене тоді гукнеш. Я поблизу тут буду. (Когось помітив). Вона?