А в самому кінці навчального року, як уже от-от мали бути вакації, а студенти гуртками сиділи на вікнах та у парку напроти університету і виспівували "На вгороді верба рясна...", блискавкою влетіла неймовірна чутка. "Жовтих чобіт" уже нема. Не вернувся Качура з весняних вакацій. Лише прийшла по університету депеша з Кам'янець-Подільського чека: "Яким чином тримаєте ви в себе цього петлюрівського бандита? Ми його вже давно шукаємо і не могли впіймати, а тепер він сам вліз нам у руки... "заскучав за мамою"...
Не знаю, чи так, чи лише фолкльор, але вже Качура ніколи не показався в ІНО.
13
Приїхавши додому після цього першого року студентства, я впала в тупу й довготривалу прострацію. Цілий місяць, зранку до вечора, лежала я на тапчані, як мертва колода, і не мала бажання поворухнути жадним членом. Ніякої в голові думки. Де поділася моя весела юнацька ментрежність? Як це я ті іспити склала, коли на лекціях нічого не входило в голову.
Поволі, дуже поволі ця прострація проходила і я почала помічати навколишній світ. Остаточно струснула я з себе київську втому, як зустрілась із Василиною. Я їй написала чи що, бо вона прийшла до мене із Ставищ. Відразу задумали ми один "пекельний плян", а саме — піти пішки в гості до Гані Мазуренко, це десь недалеко, село Високе, на П'ятигірщині. Там же десь є й Петро Огородник, і Максим Тхорівський.
Вернулась ставищанська атмосфера. Ми з Василиною безпричинно регочемось, тішимось волею, степом, нашою подорожжю. Для цього багато й не треба було, бо ми з виразу, з інтонації розуміли одна одну. Василина розповідає про свою зиму — вчителювання у П'ятигорах, а я їй — про всі премудрості, що набралася за зиму в Києві. Про діялектичний матеріялізм з його трьома фазами, про лекції біології проф. Артоболевського, які вони були популярні... а також і про те, як я зрізалась на азбуці комунізму. Про концерти, доповіді, вечірки УКП, про виставу "Березоля" і ніч після вистави... Я була захоплена своїм Києвом, — і зараз це передалося Васи-лині. Вона признається, що думає виходити заміж за Захарка Задорожнього, але ні! Тільки їхати восени до Києва, нема чого тут сидіти грибом! І Василина ж у вигіднішому становищі тепер, ніж я. Має рік вчительського стажу, член вчительської спілки, а не так, як я, що вишу між небом і землею...
Не сказала тоді тільки Василина, що вона в П'ятигорах кінчала самогубством, вішалася. Причина? И досі не знаю.
* * *
У Високому було нам весело за межею звичайного. Сад, ми за столом під яблунею. Прийшли Максим із Петром. Співали — наче хотіли відібрати цілий рік неспіваний. Якийсь деліріюм веселости напав на нас усіх, особливо, як Максим почав співати гумористичну "Та були в кума бджоли". Ще такої не чули! Мелодія уривається на "бджо" і це "о" тягнеться довго-довго, спочатку вниз, а тоді вгору і раптом уривається вигуком "ли!". Приспів "Тпрундирлинди, тпрундирлинди, бджо-о-о-ли!" означає акомпаньямент бандури. Далі епопея розвивається так:
Та прийшов кум до ку...
Та прийшов кум до ку-у-у-у-ма-а!
Тпрундирлинди, тпрундирлинди, ку-у-у-у-ма-а І
Пісня може тягнутися й годину, бо далі розказується, що кум попросив меду, поліз на горище, а там на нього напали бджоли, і злізти вже не може, бо драбину кум прийняв. Словом, експедиція за медом скінчилась дуже невтішно. Але це треба вміти співати, Максим же міг хоч кого підкорити своїми "бджолами"...
Мала успіх і ставищанська "Зарізав дід Бедрик..." У непере-вершеній Василининій інтерпретації. Починається вона в швидкому бадьорому ритмі:
Зарізав дід Бедрик Чорну ягницю,
а далі цей бадьорий ритм заломується на вдавано замогильний:
Зарізав, зарізав,
Викинув на гору,
Щоб не було того поговору,
і вже зовсім лірницьке мелянхолійне закінчення:
Що-о він за-арізав!
Тут у нашому товаристві всі дуже добре розумілися на нюансах, що — мелянхолія і сум, а що — вдаване. Тому вся трагедія, що малює пісня далі:
Як прибігла Гапка, То й руки зламала, Тут моя праця, Тут кривавиця, Тут моя, тут моя Чорная ягниця, Що-о він за-а-арізав!
У неділю рано В усі дзвони дзвонять Вже ж Бедрика По цвинтарі водять. Били його, били, Ще й волочили, Чорнії кудра Закривавили, — Що-о він за-а-арізав!
в дійсності сприймалась, як гумореска.
Особливо наголошувала Василина "чорнії кудра"...
Я шкодую, що нема кому тямущому передати цю пісеньку, отак, як вона співається, у трьох темпах. Комусь, що оцінить вкладений у неї гумор.
Ну, звичайно, не оминули ми й "Горе вам, дівчата..." Це була тутешня п'ятигірська... Заспівав Максим і свій "коронний нумер", "Тьомна ночка...", може солдатську, що пройшла українську обробку, але не до кінця.
Тьомна ночка, тьомная Із вечора до утра. Журилася дівчина З ким я буду вечерять Тьомну ночку коротать. Ой пойду я у лісок Пущу громний голосок Щоб мій милий услихав, Сів на коня й прискакав...
Максим її співав отак незачеплену обробкою, як її сам почув, секрет її чару був у його виконанні. Коли він співав, то наче вростав обома ногами в землю і то з землі йшли оті густі медові звуки, а сам він впевнено й значущо при тому всміхався.
Це був зовсім інший світ, ніж там у Києві. І тут, у зелені, у садку, між шкільних товаришів було мені саме місце. Ніякої депресії, ніякої туги, що чогось нема тобі. Ні, все — найкраще.
Це наше гостювання у Високому під крислатою яблунею залишилось маленьким самоцвітом безжурности поміж похмурим камінням та скелями...
14
Удома ж було все те саме. Наша Льона далі товаришувала з Лєною Шепель, з "дувидками" Кузьмінськими — російською мовою. За цей час у неї виросло розкішне волосся. У мами було воно чорне і рівне, а в неї пушисто-золоте. В хаті вона не хотіла братися "ні за холодну воду", а мамі допомагав у всьому Коля, що вже виріс і був дуже доброї вдачі. В школі він також добре вчився і вступив до піонерії, а слідом за цим його вибрали піонервожатим.
Батько нічим не змінився, далі найулюбленіше його місце було на тапчані, а ставлення до новин у Жашкові таке ж непримиренне. Так само ходив десь по "оказіях" із сопілкою і мав там своє товариство.
Як і колись, розмови я могла провадити тільки з мамою. Мама питала: "Як це так? Працювали все життя, старалися дітей до пуття довести, з боргів не вилазили, а тепер — усе не твоє?" Мала вона на думці не тільки наші відібрані хати, а й те, що діялось навколо. Вістки приходили звідусюди, що нові "хазяї села", комнезами, тиснули хуторян і нехуторян.