Ех, яблочко, да заґранічноє, Ех, дєвочкі, да сімпатічния...
Ех, яблочко, да куди котішся,
Немцам в рукі попадьош, да не варотішся...
Я на бочке сіжу, а под бочкой качка, Мой муж большевік, а я гайдамачка.
Я на бочке сіжу, да бочка котітся,
А мой муж большевік да не варотішся...
Ех, Кубань, ти Кубань, да хлебородная, Немцам хлеб отдала, сама голодная...
Хто це тоді надумав організувати "Просвіту"? Так наче тодішній вчитель. Ще й поставили "Наталку Полтавку"! Ганя була головною артисткою, грала Наталку і навіть непогано, особливо, як співала "Хусточко ж моя...". Я — ну, просто ні в тин, ні в ворота! Дали мені в одній п'єсі ролю — вийти на сцену і сказати одне речення. То я на сцену вийшла, а що треба сказати — забула. І не знала, як із тої проклятущої сцени, коли вся заля на тебе дивиться, утікти. Ганебно оскандалилася!
Тихін Цимбал, наш фактично дядько, але нашого віку, був Ганіним поклонником, а трохи й моїм, бо шкіцував мене під час вистав у театрі і я на тих шкіцах виходила дуже гарненькою японочкою, хоч в'яві такою не була.
Чомусь не видно мені на екрані пам'яті Саші Цимбала того періоду, а це ж він тоді розповідав нам про родину Микити Шаповала, що одночасно з Цимбалами жила в Саратові. Ця родина видатна була в Саратові тим, що говорила тільки по-українському — між собою в хаті, на вулиці, до інших. Одягалися виключно в українське, хата в них була типово українська, — побілена, з соняшниками й мальвами на фасаді. І це так було весь час, ще задовго до революції. Цікаві подробиці, яких може й не знайдеш у жадних історіях літератури, а Саша може й не знав, що Микита Шаповал — український письменник.
На все виразніші Мітьчині залицяння Ганя не звертала уваги. Я ж знала, що в Звенигородці Ганіною симпатією був "реаліст" Коля Пясецький, а ще зрадила мені Ната Ганін секрет про якогось блискучого німецького офіцера Дітріха... А тут у Жашкові й дивитися нема на кого. Високої думки була про себе Ганя. Якийсь безграмотний Мітька, спекулят у галіфе й з золотими перснями, що "пройшов два університети й один коридор", сипле грішми й думає, що засипле ними доступ до високих порогів.
Восени й поїхала Ганя з батьком до Києва. Тоді поїхало кілька підвод, з ними й Мітька. їхала Ганя вступати на медичний факультет, а приїхала додому і сказала батькам, що виходить за Мітьку Безносюка заміж.
Це була бомба. Велика печаль у хаті. Батько лаяв Ганю, гнівався. "Нащо я тебе вчив?". Мама плакала й цілими днями просила та умовляла Ганю не робити цього. Не рівня він тобі! Будеш усе життя жалувати! Паруйся кінь з конем, а віл з волом!
Не помогло! Скільки було гніву, прохання, розмов — не помогло. Вийшла Ганя заміж. Льона й Галя Фузік невтішно ревіли на тому весіллі, нікому не було весело. Ніяких звичаїв на ньому не було. Звінчалися — і все. З Мітьки Ганін чоловік вже став Дмитром. Ну, що ж зробиш?.. Не маючи ніякої освіти, він мав величезний життьовий досвід і був швидкий на всякі обрахунки, впевнено не губився в прерізних ситуаціях, веселий, привітний, ніколи за словом у кишеню не полізе... Що Ганя в ньому знайшла? Всі ми в хаті дивувалися, всі в радіюсі цілого Жашкова чудувалися. Що могло їй сподобатися в ньому? Лице якесь плебейське, а грубий золотий перстень на руці ще більше ту плебейскість підкреслює. Все в нього на мужичий лад, манери прикажчика з бакалії, розмова перемішана з одеським жаргоном. "Катісь колбасой...", "Ульотивай!"... І це — Ганя, що виховувалась сім років у гімназії та набувала лоску у тонних дам! — Нащо я тебе вчив? — не переставав питати батько. — Нащо я на тебе стягався?
І це Ганя зробила в 19 років. Колись до гімназії — "хлоп-чурка", хлопчакувата забіяцька обіясниця з білявим хлоп'ячим їжачком на голові, а тепер — фігурна панна з модною зачіскою і тими самими сірими очима.
* * *
Я тоді була розтріпане дівчисько, що аніяк не дбало про свою зовнішність, дуже любила бігати в старому батьковому піджаку. Льона й досі була стрижена, як хлопчик. її плекали тому, що вона ледве виходилася з тифу, підживляли вином. Була вона дуже подібна на тітку Палазю, навіть таке ластовиння на носі мала. Була дрібненька і делікатна та все любила щось у балії надворі прати. А як приїхала Галя Фузік, то дружба зліпилася з першого дня. Галя їй заімпонувала отими плеканими льоконами, янгольським голоском і вже не знаю чим. То Льона намагалася дорівнятися. — Наша Льоня до мужиків не тулиться, треба її між пани пхати, — вперше сказав тоді батько і потім часто повторював цей "афоризм". Коли я марила дальшою школою, то Льона щось не дуже. І мені страх не подобалось, що вона вже наломлювалася на російську мову в розмові з Галею. Ще свою забуде? Я ж навмисне не збивалася з української, навмисне. Хай знають Соф'я Ніколаєвна й Галя, що тут треба по-нашому говорити і що наша мова не гірша за російську.
Аж легше зідхнула, як Фузіки пожили якийсь час і повернулися до Києва. Не буде Галя псувати Льону.
А в те мешкання, де жили Фузіки, перебралися з хутора Кравченки, дядько Радійон із родиною. Довго не витерпіли на хуторі. Тосік і Андрюша приїхали з Києва із російською мовою, а вернулися з хутора вже з українською.
13
Ганя жила зовсім недалеко, зараз на задній вулиці за нашою хатою. Але Ната вже тепер більше зо мною компанувала, ми були однолітки. Компанування це полягало в тому, що я їй розказувала, що читала, про свої великі прагнення — учитись!
— а вона раз-у-раз вчила мене, як поводитися, щоб "чарувати мужчин". — Не мруж очей! — безперестанно муштрувала вона, перебиваючи в найпатетичнішому місці мого монологу. — Ось давай, я тобі підмалюю уста! — а в самої вони широко і яскраво розмазані, підкреслюючи й так великий, як у дядини Маринки, рот. Щоб і я?.. О, ні! Оповідала вона про свої успіхи
— ламца-дріца-о-ца-ца! — на Шулявці. З цих розмов все зводилось до того, що треба якнайшвидше вийти заміж. Це мені не підходило.
Тоді ж було якісь вечірні прогулянки, де "царицею" була Ната з отією штучно напущеною грайливістю... Якісь два-три наче військові, наче цивільні... Вони були свійські, любили співати, але все російські пісні.
Не асенній мєлкій дождічек Бризжет-бризжет сквозь туман, Сльози ґорькія льйот молодец На свой бархатний кафтан.