І оце так виглядала моя з Кіпнісом дружба. Для нього захист українського права на буття, війна проти жидівської війни українському народові (що й була партизанщина) — "погромницька банда", — а "на Україні добре жити, то варто час-від-часу пожертвувати частиною свого народу", щоб вигідно пастися знов... І не зважаючи на таку біологічну нечутливість до свого власного цинізму, жиди, як уже друзі, то людяніші за нашого брата, українця. Складний взір на цій матерії!
28
Та й бачу себе вже в домі відпочинку на березі ласкавого Чорного моря в Коктебелі, у Криму. Як звичайно, — спочатку вразила цілковита зміна клімату — вічно шумливе море ось тут біля ніг і голубливий легіт, із екзотичними пахощами. Воно, це море, було й перед вікнами щальні-веранди, так що відчувалося постійно.
Раптова зміна на безжурність, що оповивала, що вдаряла в перші дні, за пару днів стала невідчутна. Ця безжурність стала така природна, як власна шкіра. Так і треба, що тільки й діла, аби не спізнитися в їдальню, а то — купайся в мереживній піні і зеленому прозорому плескоті хвиль та розглядай камінці, що набирають яскравости після кожного напливу тих мереживних хвиль... Хлюп-п, ш-шу-у! Це — справжнє життя, а не те, що покинуте десь у гамірливому місті з вічними клопотами, тоскними проблемами та вбивчою нудьгою. І взагалі — що таке нудьга? Як може вона існувати на світі при такому неозорному морському безмежжі та цьому цілющому повітрі та якійсь неозначеній мрійності, що її навіває шепіт камінців разом із відпливом хвилі?
Це десь там непомітно для себе викинула я засушену квіточку, світозарний образ одного археолога з Ленінграду, і вона попливла собі в неозори моря. Навіяння — як не було.
* * *
Місце дано було мені в кімнаті з другою відпочивальницею, якоюсь Любою з Москви. Чоловік її, журналіст, відпочивав цим самим часом десь у іншому місці. "Відпустка від подружніх пут", — так це розумілося. І довелося мені бути невільним свідком нової форми шлюбних норм, такої поширеної, аж стала стандартною, вже породила багато побутових анекдот. Яскравою носійкою їх була моя кімнатна сусідка, що так і розуміла перебування на курорті. Якнайбільше нагулятися з "поклонниками" (що більше їх, то більша її цінність), вибрати собі одного з них, змінити на цей курортний час чоловіка... А він десь — теж собі так. Повернувся з курорту, — знов подружжя.
Люба оточила себе десятьма студентами-бичками москвичами, назвала їх "хор П'ятніцкого" і співала з ними: "і кто єво знаєт, чево он морґаєт, на что намєкаєт, на что намєкаєт..." та "У самовара я і моя Маша"... Скоро з усіх десятьох Ваня дістав першість... Оце таке моє найближче оточення — хоч сядь та й плач! Кращого для мене доля й тут пожалувала, а я ж так тужу за цікавими інтелектами, за багатими душею людьми.
То я старалась не бувати в кімнаті разом з Любою і її галасливою компанією. Хіба тоді, як Люби десь нема.
Друге курортне враження — Мурка Сосюра. Це була ота сама знаменита Мурка, що про неї й про Володьку Сосюру стільки різних скандальних і веселих історійок розказувалось в кулуарах Дому літератури. Вічно вони сварилися й билися, знов мирилися, знов сварилися. Сосюра прибігав до партійного комітету і просив: "Розведіть нас!" А коли приходили їх мирити, то він же й обурювався: "Хто вам дав право втручатися в наше родинне життя?" Розказували про якусь викинуту на вулицю з четвертого поверху друкарську машинку у запалі битви. Коли Сосюру питали, як це воно вийшло, він пояснив, що бігла кішечка, махнула хвостиком, зачепила машинку, вона й упала на вулицю. Малий Вовка мусів бігти до сусідів під час тих баталій. Кіпніс мені одного разу розказував, що шостилітній Вовка прибіг вночі босий у сорочинці й просив пустити до хати, бо тато й мама б'ються, кидають одне на одного залізною праскою...
Причини сварок? Романічна вдача їх обох. Сосюра скрізь знаходив пасію, був закоханий. Не менш кохальна була й Мурка.
Сосюру з м'якими масляними карими очима я не раз бачила. Про нього йшла постійна поголоска, що він психічно неврівно-важений. Оце прийде під двері старець, просить милостиню десять копійок, а Сосюра виносить і дарує йому свій найкращий костюм. Говорив він так само співучо і наївно, як читав свої вірші на першому літературному вечорі, коли харків'яни приїхали встановлювати в Києві еру пожовтневої літератури.
А Мурку я оце вперше бачила так близько. Надзвичайно сині, чудові очі, але якісь збиточні. Вона мені видавалась дуже примітивною тим, що дотримувалась не складнішого за Лю-бині правила курортного побуту. Була помішана на "романах" і всі тут чоловіки видавалися їй "поклонниками". Щоб не гаяти без веселощів часу, вона вічно бігала на танці, з кимось жени-халась-фліртувала. А малий Вовка був "сторожем її моральности". Коли хто доторкався до мами ліктем, він швиденько рознімав лікті чи руки.
Олександра Ільченка, вона теж залічувала до своїх поклонників і весь час фліртовно з ним розмовляла та натякала на його величезні вії. Вії дійсно були колосальні, а очі від цього дуже гарні. Навіть всеуспішна Люба на них задивлялася! Він, правда, більше ходив із книжкою в руках, ніж сидів у "товариствах", і хоч Мурка пробувала на ньому свої "чари", він, не відкидаючи їх, не давався, був тактовно-невловний. То Мурка злословила, що в нього жінка старша за нього і він боїться їй зраджувати. Довідалась я від Мурки й те, що Ільченко був артистом, що одружився з жінкою, яка його утримувала, коли він був ще студентом. Я ж дуже помалу розговорювалася з Ільченком, відцалюючись від цих поверхових курортних люб'язностей до глибших і цікавіших тем, на що була голодна душа.
А загалом, як не біля моря, то дуже смоктала ота сама стара приятелька, нудьга. Особливо в часі між чаєм та вечерею. Тоді всі прогулюються по алеях парку, Люба із своїм "хором", а я сиджу сама. В перші дні прогулювалась і я над берегом моря з жидівським письменником, Забарою. Обом не було куди дітися, він добував тут останні дні. Гаяли так час ми тільки тому, що не мали інших знайомих та були члени одного колективу, хоч перед тим у Києві й слова не промовили. Забара чомусь розговорився, оповідав, якого листа він дістав від товариша, та й навіть прочитав того листа: про летючу зустріч того його приятеля із якоюсь немолодою і не дуже гарною жінкою, дружиною "ответственного работніка" уночі в вагоні по дорозі на Кавказ.