-— Послушайте... я хочу вступіть в комсомол.
— Чого?—я запитав просто, так, як питають давно знайомого.
Льоля відчула цю простоту й посміливішала. Встала. Підійшла до столу й стала розглядати книжки.
— Зачем я хочу вступать в комсомол?
— Так.— Вона усміхнулась.
— Ви настоящій революціонер. Строг, разборчів, аккуратен.
— Ну, так чого вам хочеться в комсомол?
— Я вот не могу висказать, но вот хочется... разве когда любіш, спрашиваеш, зачем ти ето дєлаєш?— Потім вона блимнула білками в бік.
— Послушайте, я хочу в комсомол потому, что...— вона заховала голову на груди в мережева,— потому, что там ви...— Вона підвела свої білки на мене.
— Устройте меня в комсомол! — Я затягнувся цигаркою. Встав і заходив по кімнаті, схиливши голову собі на груди. Я думав. Вона чекала мого рішучого слова.
— Какой у вас орігінальний кабінет. Мне нравітся. /А сколько кніг! Ви, наверное, много чітаєтє? Какіє чудние рісункі. /А где ваші стіхі? Прочтітє мне. Ну, что ви надумалі?
■— Відносно комсомолу? ~ Да.
— Не можу.
Вона журно схилила голову на груди. Подумала, потім глянула на мене глибокими очима, цікава, червона, як мак.
— Какой ви жестокій,— безсило опустилась на ослін.
Я знову сів і зашелестів газетами. Льоля мені подобалась. Мені було навіть шкода її. /Але я відчував усією своєю істотою, що я їй далекий і потрібний їй для іншого чогось. Вона хоче мене використати. Я механічно пробігаю газети, щось непотрібне читаю і часом оглядаю Льолин журний і злий профіль. Вона дивиться у вікно:
— Простіте я вам мешаю? Я уйду... Я через силу відповів:
— Як хочете.— Вона встала, гнівна, стурбована і вже в дверях спитала:
— Ви ведь меня так любілі. Нєужелі я так подурнела? До свіданія!
— Чекайте.— Я простягнув до неї руку. Вона стала і боком, через плече стомлено глянула на мене з-під білого капелюшка.
— Ви мені щось винні.
— Должна?
— Да.
— Што іменно?
— Ви не схотіли зі мною зіграти партію. Реванш.
— Так ми можем ету партію сиграть во всякое время.
— Ви партію свою вже програли,— я стиснув зуби. Повернувся до столу й зашелестів газетами. Льоля щось сказала, але я не чув. Я не чув навіть, як зачинились двері. Льоля мені подобалась.
гА вночі я кладу біля свого ліжка чистого паперу, олівця і поринаю з головою в думи. Приходить вона. Стала, схилила голову на груди, опустила рівно руки до колін і поволі зняла густі вії з голубих очей. Потім її руки підіймаються й клично простягаються до мене. Вона одходить і в їі руках відчувалось: ходім, ходім. Я тугіше заплющую очі і йду. Я йду, а переді мною, безмежна простора голуба далина.-.