Далина

Сторінка 20 з 20

Голота Петро

-— Послушайте... я хочу вступіть в комсомол.

— Чого?—я запитав просто, так, як питають давно знайомого.

Льоля відчула цю простоту й посміливішала. Встала. Підійшла до столу й стала розглядати книжки.

— Зачем я хочу вступать в комсомол?

— Так.— Вона усміхнулась.

— Ви настоящій революціонер. Строг, разборчів, аккуратен.

— Ну, так чого вам хочеться в комсомол?

— Я вот не могу висказать, но вот хочется... разве когда любіш, спрашиваеш, зачем ти ето дєлаєш?— Потім вона блимнула білками в бік.

— Послушайте, я хочу в комсомол потому, что...— вона заховала голову на груди в мережева,— потому, что там ви...— Вона підвела свої білки на мене.

— Устройте меня в комсомол! — Я затягнувся цигаркою. Встав і заходив по кімнаті, схиливши голову собі на груди. Я думав. Вона чекала мого рішучого слова.

— Какой у вас орігінальний кабінет. Мне нравітся. /А сколько кніг! Ви, наверное, много чітаєтє? Какіє чудние рісункі. /А где ваші стіхі? Прочтітє мне. Ну, что ви надумалі?

■— Відносно комсомолу? ~ Да.

— Не можу.

Вона журно схилила голову на груди. Подумала, потім глянула на мене глибокими очима, цікава, червона, як мак.

— Какой ви жестокій,— безсило опустилась на ослін.

Я знову сів і зашелестів газетами. Льоля мені подобалась. Мені було навіть шкода її. /Але я відчував усією своєю істотою, що я їй далекий і потрібний їй для іншого чогось. Вона хоче мене використати. Я механічно пробігаю газети, щось непотрібне читаю і часом оглядаю Льолин журний і злий профіль. Вона дивиться у вікно:

— Простіте я вам мешаю? Я уйду... Я через силу відповів:

— Як хочете.— Вона встала, гнівна, стурбована і вже в дверях спитала:

— Ви ведь меня так любілі. Нєужелі я так подурнела? До свіданія!

— Чекайте.— Я простягнув до неї руку. Вона стала і боком, через плече стомлено глянула на мене з-під білого капелюшка.

— Ви мені щось винні.

— Должна?

— Да.

— Што іменно?

— Ви не схотіли зі мною зіграти партію. Реванш.

— Так ми можем ету партію сиграть во всякое время.

— Ви партію свою вже програли,— я стиснув зуби. Повернувся до столу й зашелестів газетами. Льоля щось сказала, але я не чув. Я не чув навіть, як зачинились двері. Льоля мені подобалась.

гА вночі я кладу біля свого ліжка чистого паперу, олівця і поринаю з головою в думи. Приходить вона. Стала, схилила голову на груди, опустила рівно руки до колін і поволі зняла густі вії з голубих очей. Потім її руки підіймаються й клично простягаються до мене. Вона одходить і в їі руках відчувалось: ходім, ходім. Я тугіше заплющую очі і йду. Я йду, а переді мною, безмежна простора голуба далина.-.