Далина

Сторінка 19 з 20

Голота Петро

Яга! "Где я вас відела?" Що їй сказати? Я шукав її очима, еле її ні в чиїх очах не пізнав. Певно, так дуже змінилася. Можливо вже й не цікава. Вона, певно, соромипась до мене наблизитись. Я я не міг її пізнати. Я її і не бачив. Я цікаво побачити. Це ж надзвичайно цікаво.

В неї зараз якась переміна.

X

Льоля про себе дала знати, але не показувалась мені. Після вечора "комсомольскої творчости" я її не бачив. Я хіба я її шукатиму? Ні за що. У мене є своя гордість, і... та навіщо вона мені? Я з головою потонув у громадську роботу, науку і якась Льоля ніколи не зможе у мене цього вбити, заглушити й примусити мене зосередити свою увагу на ній. Ні за що!

В мене дуже багато обов'язків.

Зараз тепле сонячне літо. Таке літо, мимоволі шукаєш холодку, або де б напитися холодної води. Я ходжу босий, та в мене в накидку сіра шинеля. Коли вона на мені, то ніхто не помітить, що в мене одна рука.

Я виріс. Чубатий, енергійний. Встигаю все робити.

Зараз ось приїхав із повіту. Інструктував і організував осередки комсомолу. Докладаю про роботу на селі й пропоную ухвалити ось такі анкети. Якраз зараз затверджують анкети й міської молоди.

Із них я зупиняюсь на одній: Льоля Красновська. 17 років. Освіта нижча. Льоль, звичайно, багато є. Але чи це не вона? Прізвище її не таке, та чи це часом не вона? Я беру, розглядаю анкету. Дивно. Нижча освіта, і такий чудовий грамотний почерк. Я показую це всім і пропоную відкласти цю анкету. Викликати товаришку на бюро.

Я не помилився. На бюро прийшла Льоля. Це була не та Льоля, яку я знав. Це була повнотіла, пишна, гнучка дівчина. Синя, з білими кільцями сукня туго облягала на круглих стегнах — десь заплутались у мережевах і ворушаться, мов живі, груди. І вся вона була така жива. Рухався кожен суглобчик, здригувалися повні литки, щоки, а вона тендитна, гралася лозинкою і, наче соромилась, оглядала з-під біленького капелюшка кожного члена бюра. їй запропонували сісти. Вона дивилася з-під лоба, і від цього ставали великі білки. Під очима попільного кольору круги, очі були круглі, стомлені й глибокі.

— Це ваше власне прізвище? — запитала чорноока Соня Карецька, з розхрістаними грудьми, з одвертим, світлим обличчям. Льоля загадково блиснула білками вбік і відповіла не зразу:

— Н... да,— члени бюра переглянулись.

Що вас примушує вступити до комсомолу?— питає один член бюра.

— Знаєте... мнє нравітся... я хочу бить в комсомоле. Мне комсомол очень нравітся...

Льоля крадькома й лячно глянула на мене-

— п ви знаєте,— питає другий член бюра,— що ми приймаємо робітничу, селянську бідну молодь?

— Да, знаю.

— Ви бідна?— питає Соня Карецька.

— Да, нє очень багатая. Я беру в руки анкету.

— У вас нижча освіта? — питаю. Вона чуть усміхнулась. Лице залилось круглим, густим рум'янцем.

— гА что ето такое освіта?— мені стало трохи досадно:

— У вас нізшеє образованіє?— сказав я серйозно.

В неї розгубився погляд. Вона схилила лице на груди й тихо відповіла:

— Да.

— Де ви вчились?— питає Соня.

— Я... в начальном учіліще.

— Нє в коммерческом?—це я. Вона трохи раз-гнівалась:

— Н... нічего подобнаго!

— І "дитячий очаг" не знаєте?

— Нєт.

— І мене?-— Вона здивовано оглянула мене й не зразу:

— Вас? Нє знаю,—вона навіть похитала головою.

— І Лариса Федоровна вам не знайома?

— Нєт,— я їй показую золотого годинника, що подарувала мені її мати на художній виставці.

— І це вам не знайоме?—Вона прочитала на годиннику "Сєргєєви". Рум'янець заховався. Лице стало біле. Потім знов виступив рум'янець. Вона мовчки похитала головою, що й годинник їй, мовляв, не знайомий.

— Значить ви не Сергеева?—питаю. Вона розізлилась і стала на ноги:

— Чего ви от меня хотітє?— Потім заплакала. Соня сміялась, а останні члени бюра здивовано

розглядали мене й Льолю.

Льоля пішла до дверей. Чиста, кругла сльоза стояла на щоці, потім скотилась у куточок губ, а тоді впала на поплутане мережево, що м'яко ворушилось на грудях.

:— Не хочу я вашего комсомола! — Хоче виходити.

— Дозвольте,—спитала її Соня,— ви не зазначили своєї адреси.

— Нет—-нєт!..— і вийшла із кімнати.

Яле Льоля на засіданні відчула мій авторитет. Вона не посоромилась знайти мене і в селі. Я тільки прийшов додому. На мені ще вогкий од швидкої ходи чуб. На мойому столі повно книжок і газет. Я шелещу газетами й вишукую новини з політичного дня. Коли це стук у двері.

— Можна?

Хіба можна було сподіватись такого гостя?

Увійшла Льоля. Вона якось в'юнко вигиналась. Входила боком, з-під лоба через плече мені усміхалась. Були білі, мов сніг, зуби, і білки круглих очей якось мигали на свіжому, рожевому лиці. Я кинув читати газети й ледве усміхнувся їй.

Я посадив її на вкритім газетами ослоні.

— Ви, конечно, нє ждалі меня?

— Ні.

— Вот відітє. Ви ко мне билі так строгі, что я рєшіла прітті к вам. Между прочім, у меня єсть стіхі. Ви на меня не зли? Ви же когда то, кажется, любілі меня? Да? Это правда? Я не вєріла. Ви хотітє послушать мої стіхі?

— Будь ласка.

— Только оні нє такіє, как ваші. Прітом на русском язикє.

— Будь ласка.

Вона акуратно виводила губами, легко стуляла й розтуляла, нижня ледве торкалась-верхньої, вона водила головою, схиляючи її то на праве плече, то на ліве. Іноді важко зідхала й повні груди повільно й пишно здіймалися і тонули:

...Когда то на погосте Із могіл вставалі мєртвєци І к родним ходілі в гості Братья, сьостри, дєті і отци. Но теперь мертвец вставать боітся І гнійот спокойно в душной мгле От того,-что в гробе слаще спітся, Чем теперь жівьотся на земле.

Вона важко зідхнула, забігала білками, а потім усміхнулась.

— Ну, как?— мені хотілось сказати, що я цей вірш знаю. Чув. Цей вірш не її, але не хотів зразу вбити її.

— Чудовий вірш. Ви прекрасний поет. /А тільки чого вірш такий сумний? Чого це в могилі "слаще", ніж тепер на землі. Така молода... Невже вам так гірко живеться?

Вона закатила очі й важко зідхнула:

— О, да. Мне так тяжело!

— І колись, чи тільки тепер?—я запалив цигарку, обіперся ліктем на стіл.

— Да, знаєте... і раньше... Но теперь особенно тяжело. /А ви знаете, мама очень вамі інтєрєсуєтся. Она чітала в газете ваші стіхі. Очень хотела вас відєть. Я?— Вона глянула мені в вічі. Я мовчав і кусав цигарку.