Здавалося, Дуглас і справді дуже здивувався.
— Завдання не з легких, докторе.
— Знаю, сер. Я вказав йому на те, що це нагадує нав'язливість і що ви — найбільш зайнята людина на цій планеті, тому не маєте часу на його справи.
Джубал похитав головою і посміхнувся.
— Проте боюся, що я не переконав його: здається, марсіани вважають, що чим більше зайнята якась особа, тим більше від неї очікують. Містер Сміт просто сказав: "Ми можемо його запитати". Тож я й питаю у вас. Звичайно, ми не очікуємо миттєвої відповіді: це — ще одна особливість марсіан, які ніколи не поспішають. Так само як і не схильні все ускладнювати. Ні письмових зобов'язань, ні перевірок, жодних письмових довіреностей, якщо хочете. Для нього це нічого не варте; містер Сміт може зробити все залюбки, усно і просто зараз, у китайському стилі. І це — ще одна марсіанська особливість: якщо марсіанин довіряє тобі, то він довіряє в усьому. Він не прийде перевіряти, чи дотримуєте ви слова. О, так, я мушу додати: містер Сміт не звертається з цим до Генерального Секретаря, а просить про послугу Джозефа Едгертона Дугласа, тобто особисто вас. Якщо ви відійдете від справ, це аж ніяк не вплине на вашу з ним домовленість. І це ніяк не стосуватиметься вашого наступника — ким би він не був... Саме вам він довіряє... А не статусу тієї особи, яка наразі займає Восьмикутний кабінет у Палаці.
Дуглас кивнув.
— Незалежно від моєї відповіді — це для мене велика честь... Хоча ваша пропозиція мене трохи й спантеличила.
— Якщо ви відмовитеся або не зможете прийняти цю пропозицію, — чи, дійсно взявши на себе цю марудну справу, пізніше захочете її покинути, — містер Сміт обрав ще одного кандидата — Бена Кекстона. Встань-но на хвилинку, Бене; нехай люди тебе побачать. Проте якщо і ви, і Кекстон не зможете або не захочете, то наступним він обрав... Що ж, гадаю, зараз ми не розголошуватимемо це ім'я; скажу лише, що є гідні кандидати. Гм... Дозвольте поглянути...
Джубал здавався спантеличеним:
— Я не звик імпровізувати. Міріам, де той аркуш, на якому ми записали перелік справ?
Джубал взяв у неї папірець і додав:
— Краще дай мені й інші матеріали.
Вона передала йому товстий стос паперів.
— Ось кілька приміток, які ми підготували для вас, сер, — або для Кекстона, якщо виникне необхідність саме у ньому. Гм... Хвилинку... Отже, розпорядник платить собі стільки, у скільки сам оцінює свою роботу, але не менше ніж... Ну, тут вказана значна сума, але сторонніх вона не стосується. Розпорядник перераховує гроші на особливий рахунок, призначений для витрат першої сторони... І ось іще: я думаю, що ви, можливо, захочете скористатись послугами Шанхайського банку — скажімо, як місця для вашого депозитарію? Чи, скажімо, звернетесь до Ллойдза, як до вашого посередника у справах, — просто щоб захистити своє ім'я та репутацію? Але містер Сміт і чути не хоче про жодні встановлені інструкції — лише необмежена передача контролю, яка може бути скасована будь-якою стороною. Проте я не читатиму все — для цього ми все це й записали.
Джубал розгублено озирнувся.
— Міріам, пробіжись і передай це Генеральному Секретарю... Ну що за хороша дівчинка... А ось ці матеріали я також лишу тут. Ви можете роздати їх людям... Або вони знадобляться вам самому. О, краще я дам один примірник і містеру Кекстону — ось, тримай, Бене.
Джубал тривожно озирнувся:
— Гадаю, що це все, що я мав вам сказати, містере Секретар. Ви хочете щось додати?
— Хвилинку. Містере Сміт?
— Так, містере Дуглас?
— Це те, чого ви бажаєте? Ви хочете, щоб я робив усе, про що йдеться у цих паперах?
Джубал затамував подих, намагаючись не дивитися на свого клієнта. Майка ретельно готували, очікуючи такого питання... Але ніхто не казав йому, в якій формі воно буде висловлене, — і неможливо було передбачити, куди заведе їх Майкове буквальне розуміння сказаного.
— Так, містере Дуглас, — чітко прозвучав у великій кімнаті голос Майка. Тут — і в мільярдах кімнат, розкиданих по всьому світу.
— Ви хочете, щоб я займався вашими справами?
— Будь ласка, містере Дуглас. Це було б великодушно. Дякую вам.
Дуглас примружився.
— Добре; цього більше ніж достатньо. Докторе, я зачекаю з відповіддю, — але ви скоро отримаєте її.
— Дякую вам, сер. Від мене — і від імені мого клієнта.
Дуглас почав підводитеся. Його різко зупинив голос члена Асамблеї, Канга:
— Хвилинку! А як же "Рішення Ларкін"?
Джубал зреагував на це ще до того, як Дуглас зміг відповісти:
— О, так, "Рішення Ларкін". Я чув багато маячні стосовно них, — здебільшого від безвідповідальних людей. Містере Канг, що не так з "Рішеннями Ларкін"?
— Я запитую вас. Чи вашого... Клієнта. Чи Генерального Секретаря.
Джубал ввічливо відповів:
— Я можу говорити, містере Секретар?
— Прошу.
— Дуже добре.
Джубал зупинився, повільно витягнув великого носовика і висякався в нього, видобуваючи таким чином звук, трьома октавами нижчий від середньої до. Потім він глянув на Канга і спокійно промовив:
— Містере, я звертаюся до вас, тому що я знаю, що необов'язково адресувати це урядові в особі Генерального Секретаря. Колись давно — дуже давно, коли я був ще маленьким хлопчиком, — ми з іншим маленьким хлопчиком, таким само малим і дурним, створили клуб. Лише ми двоє. Оскільки ми мали клуб, то у нас були і правила... І перше правило, яке ми прийняли — одноголосно, мушу додати — полягало в тому, що ми завжди повинні були називати своїх матерів злюками. Безглуздо, звичайно... Але ми були дуже малі. Містере Канг, ви можете здогадатися, чим обернулося це "правило"?
— Напевно, ні, докторе Гаршоу.
— Одного разу я спробував виконали нашу домовленість щодо "злюк". Цього виявилося достатньо — і це врятувало мого товариша від подібної помилки. Мені ж це принесло лише тепле знайомство нижньої частини мого тіла з персиковою різкою. І на цьому було покладено кінець рішенню щодо "злюк".
Джубал прочистив горло:
— Хвилинку, містере Кант. Знаючи, що хтось обов'язково порушить це неіснуюче питання, я намагався пояснити своєму клієнту деталі Рішення Ларкін. Спершу він не зміг зрозуміти, чому всі думають, що цю юридичну вигадку можна застосувати до планети Марс. Врешті-решт, Марс заселений давньою і розумною расою — значно давнішою, аніж ваша, сер, і, можливо, значно мудрішою. Але, коли він зрозумів суть справи, це його розсмішило. Так і було сер, — у хорошому сенсі цього слова: саме розсмішило. Одного разу, лише одного, я недооцінив можливості мами у покаранні зухвалого малого хлопчиська. Той урок був дешевим, але безцінним. Проте ця планета не може дозволити собі такого уроку, принаймні у планетарному масштабі. Перед тим як ми спробуємо поділити землі, які нам не належать, ми повинні переконатися у тому, що персикова різка не висить у марсіанській кухні.