Ні, Джубал не купився б на теорію "випадковості", популярну серед людей, які називали себе науковцями. Випадкова можливість — це недостатньо точне пояснення для існування Всесвіту. Справді, випадкова можливість — це недостатньо точне пояснення випадкової можливості: жоден казанок не може варити сам.
Що ж тоді? Не можна було віддати перевагу "хоча б гіпотезі"; лезо Оккама не могло розрізати головну проблему Природи Божественного Розуму (можеш називати його як хочеш, ти, старий негіднику; це коротке, просте, англо-саксонське визначення, так і не здолане чотирма посланнями, — чудовий ярлик для того, чого ти геть не розумієш).
Чи були якісь підстави для того, щоб віддати перевагу будь-якій прийнятній гіпотезі, коли ви просто не розумієте проблеми? "Ні!" І Джубал відразу ж визнав, що впродовж свого тривалого життя він цілковито, абсолютно не зрозумів основних проблем Всесвіту.
Тож фостеріти могли мати рацію. Джубал не міг навіть вказати, в чім вони, власне, помиляються.
Але, жорстоко нагадав він собі, у нього залишилося дві речі: його власний смак і його власна гордість. Якщо натомість фостеріти мали монополію На Правду (як вони це стверджували), якщо Рай був доступний лише фостерітам — тоді він, Джубал Гаршоу, джентльмен, вільний громадянин, обирав вічність, сповнену болісного прокляття, обіцяного усім "грішникам", які заперечували Нове Одкровення. Тоді він не зміг би побачити відкритий Лик Божий... Але і його зору було достатньо, щоб точно визначити своє місце серед людей — а саме цього фостеріти, в біса, не могли досягти.
Проте він бачив, що Майка вони дійсно збили з пантелику. "Відправлення в Рай" у призначених заздалегідь часі та місці фостерітів здавалося йому добровільно запланованим "відділенням від тіла" — яке, Джубал не сумнівався, було прийнятним звичаєм на Марсі. Особисто Джубал мав темні підозри в тому, що кращий термін для того, що робили фостеріти, — "убивство", але це ніколи не було доведено і рідко виносилося на загал. На це не можна було навіть натякнути — навіть у ті часи, коли цей культ був молодим та відносно невпливовим. Сам Фостер був першим, "хто пішов у Рай" за розкладом, — помер публічно, ту хвилину, яку сам напророкував. З того першого випадку для форстерітів це стало знаком особливої благодаті... І минуть роки, перш ніж якийсь слідчий чи окружний прокурор матиме необережність всунути носа у ті смерті.
Не те щоб Джубалові було якесь діло до того, випадкові вони чи зумисні. На його думку, гарний фостеріт — це мертвий фостеріт. Тож нехай будуть.
Але все це було важко пояснити Майкові.
І не варто обманюватися: ще одна чашка кави не полегшить ситуації.
— Майку, хто створив світ?
— Перепрошую?
— Озирнися. Все це. І Марс також. Зірки. Все. Тебе, мене, будь-кого. Нас створили Старійшини?
Майк здавався спантеличеним:
— Ні, Джубале.
— А ти колись замислювався над цим? Чи ні? Звідки взялося Сонце? Хто розмістив на небі зірки? Хто дав усьому початок? Усьому цьому. Будь-чому; цілому світу, Всесвіту... Тому місцю, де ти і я ось тут зараз говоримо.
Джубал замовк, дивуючись сам собі. Він хотів використати звичайний агностичний підхід... І раптом усвідомив, що сам себе примушує йти за тим, чого його колись вчили, відверто іде у захист, протирічить сам собі, намагаючись підтримати релігійні вірування, яких сам не дотримувався, — але яких дотримувалася більшість людських істот. Він з'ясував, що став мимовільним адвокатом всіх ортодоксів своєї власної раси — хоча і сам не знав, від чого ж він їх захищав. Від нелюдської точки зору?
— Як на це питання відповідають твої Старійшини?
— Джубале, я не ґрокнув... що це питання. Вибач.
— Що? Я не ґрокнув твоєї відповіді.
Майк довго вагався.
— Я спробую. Але слова... Неправильні. Не "розміщення". Не "створення". Світ є. Світ був. Світ буде. Зараз.
— І він був від початку, є зараз і завжди буде: Світ без кінця...
Майк радісно посміхнувся.
— Ти ґрокнув!
— Я не ґрокнув, — похмуро відповів Джубал, — я цитував щось... Гм... Що казали Старійшини.
Він вирішив повернутися назад і спробувати інший підхід. Очевидно, Бог-Творець не був найлегшим аспектом божественного, — принаймні для того, щоб спробувати його пояснити Майкові як вступ... Оскільки не схоже було, що Майк розуміє саму ідею Створення. Що ж, Джубал не був впевнений, що сам це розуміє: адже вже дуже давно він домовився сам із собою сприймати без пояснення Створений Всесвіт по непарних числах, а вічний та нестворений Всесвіт, що ковтає власний хвіст, — по парних. Оскільки гіпотези, що були однаково парадоксальні, чітко уникали парадоксів одна одної, то й він, звісно, залишав собі вихідний кожного високосного року — для відвертої соліпсичної розпусти. Відклавши це риторичне біблійне питання, він не повертався до нього більше тридцяти років.
Джубал вирішив спробувати пояснити всю ідею релігії в її найширшому розумінні, а потім, пізніше, взятися за поняття Творця та Його аспектів.
Майк швидко погодився з тим, що знання буває різного обсягу — від малого, яке навіть пташеня може ґрокнути, до великого, яке з ідеальною повнотою можуть ґрокнути лише Старійшини. Але Джубалові спроби провести межу між малим та великим знанням так, щоб "велике знання" мало людське значення "релігійних питань", не мали успіху, — тому, що одні релігійні питання не мали для Майка значення (як ось "Створення"), а інші видавалися такими "малими", з такими очевидними відповідями, що були відомі кожному пташеняті, — ну, як ось життя після смерті.
Джубал був змушений облишити це і перейти до різноманітності людських релігій. Він пояснив (чи намагався пояснити), що люди мають сотні різних способів, за допомогою яких навчаються цих "великих знань", і у кожного — власні відповіді, і кожен стверджує, що знає істину.
— Що таке "істина"? — запитав Майк.
("Що таке істина"? — запитав римський суддя і вмив руки після незручного питання. Хотів би Джубал і собі так вчинити.)
— Відповідь є істиною, якщо ти говориш правду, Майку. Скільки у мене рук?
— Дві руки. Я бачу дві руки, — виправився Майк.
Анна підняла очі від в'язання:
— За шість тижнів я зможу зробити його Свідком.