— Тримайся на ногах. А зараз спробуй стояти самостійно, — керував Нельсон.
— Не бійся. Ми підхопимо тебе, якщо це знадобиться.
Він намагався стояти самостійно — слабкий молодий хлопець з нерозвиненими м'язами та надрозвиненою грудною клітиною. На "Чемпіоні" його підстригли, а бакенбарди прибрали. Його найяскравішою рисою було м'яке, невиразне, майже дитяче обличчя — з очима, які могли б належати дев'яносторічній людині.
Він, злегка тремтячи, трохи постояв сам; потім спробував йти. Зробив три невпевнені кроки і життєрадісно, дитинно посміхнувся.
— Хороший хлопчик! — підбадьорив Нельсон.
Він спробував зробити ще крок, але раптом сильно затремтів і несподівано впав. Вони ледь встигли його підхопити.
— Чорт! — вилаявся Нельсон.
— Він знову впав у цей свій стан. Ось, допоможи мені покласти його у ліжко. Ні, спочатку наповни його.
Фрейм так і зробив, ввімкнувши воду. Коли зовнішній шар піднявся до шести дюймів, вони перетягли Сміта в ліжко. Це було дуже незручно, тому що він застиг у позі ембріона.
— Підкладіть йому під шию подушку, — давав вказівки Нельсон. — І покличте мене, коли він вийде з цього стану. Або ні, дайте мені поспати — мені треба поспати. Хіба щось тебе стурбує. Ми пройдемось з ним знову вдень, а завтра розпочнемо регулярні тренування. За три місяці він зможе лазити по деревах, як мавпа. З ним усе нормально.
— Так, лікарю, — із сумнівом відповів Фрейм.
— І ще: коли він отямиться, покажіть йому, як користуватися ванною. Нехай санітар вам допоможе; не хочу, щоб він впав.
— Так, сер. Гм, а яким чином... Я маю на увазі — як?
— Що? Ну звісно ж, покажіть йому! Продемонструйте. Скоріше за все, він не зрозуміє багато з того, що ви скажете, — але він хапає все нальоту. Він самостійно прийматиме ванну вже до кінця цього тижня.
Сміт пообідав без допомоги. Трохи згодом прийшов санітар, щоб забрати тацю. Чоловік роззирнувся навколо, а потім підійшов до ліжка і схилився над ним.
— Послухай, — пошепки сказав він. — У мене є гарна пропозиція для тебе.
— Перепрошую?
— Угода, вигідна справа, спосіб, завдяки якому ти легко заробиш купу грошей.
— Гроші? Що таке "гроші"?
— Не зважай на філософію, гроші потрібні усім. А зараз слухай. Я повинен говорити швидко, тому що мені не можна бути тут довго. Я представляю "Незрівнянні сенсації". Ми заплатимо тобі шістдесят тисяч за ексклюзивну історію. Це буде неважко: у нас є найкращі автори-примари. Ти просто говори і відповідай на запитання, а вони зліплять все докупи. — Він витягнув аркуш паперу. — Просто прочитай це і підпиши. Перша частина оплати при мені.
Сміт взяв аркуш і задумливо розглядав його, тримаючи догори дриґом.
— О Боже! Ти не читаєш англійською?
Сміт досить добре зрозумів це, щоб відповісти:
— Ні.
— Що ж... Ось, я прочитаю для тебе, потім просто постав відбиток пальця у квадратику, і я засвідчу це. "Я, що підписуюсь нижче, Валентин Майкл Сміт, відомий як Людина з Марса, даю згоду і віддаю "Неймовірним сенсаціям" з обмеженою відповідальністю усі ексклюзивні права на свою справжню історію під заголовком "Я був ув'язнений на Марсі" в обмін на..."
— Санітаре!
Лікар Фрейм стояв у дверях кімнати спостереження, аркуш зник у кишенях чоловіка.
— Проходьте, сер. Я просто забираю його тацю.
— Що ти читав?
— Нічого.
— Я бачив тебе. Байдуже, негайно вийди звідси. Цього пацієнта не можна турбувати.
Чоловік підкорився. Доктор Фрейм зачинив за ним двері. Сміт нерухомо лежав півгодини, але хоч як намагався, так і не зміг ґрокнути все до кінця.
Розділ 4
Джилліан Бордмен була висококваліфікованою медичною сестрою. Інтерни-бакалаври вважали її компетентною в багатьох галузях, а от жінки дуже недолюблювали. Проте це не шкодило ані їй, ані її хобі — чоловікам. Коли до неї дійшли чутки, що у спеціальну палату К-12 помістили пацієнта, який ніколи в житті не бачив жінки, вона не повірила. Коли детальні пояснення все-таки переконали її, вона твердо вирішила це виправити. У той день Джилл чергувала як старша на поверсі в тому крилі, де перебував Сміт. Щойно з'явилася нагода, вона пішла подивитися на дивного пацієнта.
Вона знала про правило "ніяких відвідувачів-жінок", проте, хоч і не вважалася відвідувачкою, пропливла повз вартових морських піхотинців, навіть не намагаючись скористатися дверима, які вони охороняли: піхотинці, як вона з'ясувала, мають сталу звичку розуміти накази дослівно. Замість цього вона пройшла у сусідню кімнату спостереження. Лікар "Тед" Тадей чергував сам.
Він подивився на неї.
— Ти ба, це ж "Ямочки на щічках"! Привіт, солоденька. Що привело тебе сюди?
Вона сіла на край його столу й потягнулась за цигарками.
— Для тебе "міс Ямочки на щічках", друже, — але я на роботі. Цей візит — частина обходу. Як твій пацієнт?
— Не забивай цим свою ясну голівоньку, крихітко, ти за нього не відповідаєш. Глянь у журналі наказів.
— Я читала його. Але хочу глянути на пацієнта.
— Одним словом — ні.
— О, Теде, не вказуй мені на правила. Я ж тебе знаю.
Він замислено вдивлявся у свої нігті.
— Ти коли-небудь працювала з лікарем Нельсоном?
— Ні. А що?
— Якщо я дозволю твоїй маленькій ніжці переступити поріг, то вже завтра вранці опинюся в Антарктиді, де працюватиму наглядачем пінгвіненят. Тож забирай звідси свій задок і йди наглядай за іншими пацієнтами. Я не хотів би, щоб він бачив тебе навіть у кімнаті спостереження.
Вона встала.
— Лікар Нельсон часто сюди заходить?
— Не дуже — якщо я не покличу його. Він досі відсипається.
— Тож звідки тоді така жага до виконання обов'язків?
— Це все, сестро.
— Дуже добре, лікарю! — сказала вона і додала: — Падлюко.
— Джилл!
— А ще — чванькуватий нікчема.
Він зітхнув:
— У суботу ввечері все в силі?
Вона знизала плечима:
— Думаю, що так. У ці часи дівчині не можна вередувати.
Джилл повернулася на свій пост, з'ясувала, що терміново її ніхто не викликав, і витягла перепустку. Вона програла битву, але не війну: тому що згадала, що палата К-12 поєднана дверима із сусідньою кімнатою, котру інколи використовують як залу засідань — коли палату займає VIP[3]. Зараз нею не користувалися ні як частиною палати, ні окремо. Вона зайшла туди. Охоронці біля дверей не звернули на неї уваги, навіть не підозрюючи, що їх обійшли.