Коли Бен не з'явився, вона обережно запитала свого помічника на комутаторі, і її запевнили, що, поки вона була зайнята десь в іншому місці, ані Бен, ані хто-небудь інший не мав наміру побачити Людину з Марса. Це змусило її замислитись: оскільки Бен не назвав час, у неї склалося враження, що він збирається штурмувати цитадель якомога раніше.
Уже скоро Джилл відчула, що мусить розвідати ситуацію. Під час перерви вона постукала у двері кімнати спостереження персоналу, потім зазирнула всередину і вдала здивування:
— О! Доброго ранку, лікарю. Я думала, тут містер Фрейм.
Лікар за столом спостереження видався їй дивним. Він відвернувся від дисплеїв із фізичними показниками, глянув на неї, а потім, змірявши її поглядом, посміхнувся.
— Я не бачив лікаря Фрейма, сестро. Я лікар Браш. Можу чимось допомогти?
Це була типова чоловіча реакція, і Джилл заспокоїлась.
— Нічого особливого. Сказати по правді, звичайна цікавість. Як там Людина з Марса?
— Що?
Вона посміхнулася і підморгнула.
— Для персоналу не секрет, лікарю. Ваш пацієнт... — Вона вказала на внутрішні двері.
— Хм? — Він здавався наляканим. — Вони тримають його в цій палаті?
— Що? Хіба він зараз не тут?
— З точністю до шостої цифри після коми. Місіс Роуз Бенкерсон, пацієнтка лікаря Гарнера. Ми привезли її сьогодні вранці.
— Справді? Але що тоді трапилось з Людиною з Марса? Куди його перевели?
— Не маю ані найменшого уявлення. Скажи, я що, справді пропустив Валентина Сміта?
— Він був тут учора. Це все, що я знаю.
— І це справа лікаря Фрейма? Щастить же деяким. Поглянь-но, над чим я застряг.
Він увімкнув "Нишпорку Тома" над столом; Джилл побачила там цілу конструкцію, так ніби дивилася на неї зверху: водне ліжко, у якому плавала крихітна літня жіночка. Здавалося, що вона спала.
— Що з нею?
— Е-е-е... Сестро, якби вона не мала більше грошей, ніж повинна мати одна людина, ти могла б назвати це старечим маразмом. Тому що вона тут, щоб просто відпочити та пройти медичний огляд.
Джилл іще кілька хвилин потеревенила з Брашем, а потім прикинулася, що побачила вогник виклику. Вона повернулась на свій пост, витягла нічний журнал: так, ось воно: В. М. Сміт, К-12 — переведення.
Нижче було дописано: Роуз С. Бенкерсон (місіс) — червона К-12 (дієтичне харчування призначене лікарем Гарнером, розпоряджень немає. Медсестра не несе відповідальності).
Дізнавшись, що вона не відповідає за багату літню дівулю, Джилл подумки повернулася до Валентина Сміта. Щось у справі місіс Бенкерсон здавалося їй дивним, але вона ніяк не могла зрозуміти, що саме, — тож відкинула ці думки й обдумувала те, що цікавило її насправді. Чому вони перевезли Сміта посеред ночі? Напевно, щоб уникнути можливих контактів зі сторонніми людьми. Але куди його забрали? У звичайному випадку вона просто зателефонувала б до реєстратури і запитала, але Бенові думки вкупі з фальшивою телепередачею минулого вечора надто стривожили її для того, щоб показати цікавість. Тому вона вирішила почекати до обіду і спробувати щось дізнатись за допомогою сарафанного радіо.
Але спочатку Джилл пішла до телефонної будки на поверсі, звідки зателефонувала Бенові в офіс. Їй сказали, що вістер Кекстон щойно поїхав з міста на кілька днів. Вона ледь не втратила дар мовлення, але потім опанувала себе і попросила передати Бенові, щоб він їй передзвонив.
Потім вона подзвонила йому додому. Там Бена теж не було, і вона залишила таке саме повідомлення.
Бен Кекстон не гаяв часу: він готувався до спроби зустрітися з Валентином Майклом Смітом. Йому пощастило запросити Джеймса Олівера Кавендіша Справедливим Свідком. На відміну від будь-кого іншого, авторитетність Кавендіша полягала в тому, що юрист би і не знадобився — літній джентльмен безліч разів свідчив перед Вищим Судом Федерації, і подейкували, що кількість заповітів у його пам'яті становила не те що мільярди — трильйони. Кавендіш навчався абсолютного запам'ятовування у самого видатного доктора Семюеля Реншоу, а його вміння віддавати гіпнотичні накази перевіряли члени Фонду Рейна. Його денна зарплатня чи доля з цього становила більше, ніж Бен заробляв за тиждень, — але Бен очікував, що всі витрати візьме на себе синдикат "Пост": у цій справі найкраще не було занадто гарним.
Кекстон підібрав молодшого Фрізбі з "Бідл, Фрізбі, Бідл і Рід", юридичної фірми, яка представляла синдикат "Пост", а потім іще двох молодших чоловіків, які зайшли за Свідком Кавендішем. Одягнений у простору довгу (від підборіддя і аж до щиколоток) мантію, Кавендіш нагадував Статую Свободи. Його постать відразу привертала увагу. Ще до того, як вони подзвонили Кавендішу, Бен пояснив Марку Фрізбі, що саме хоче зробити, а Фрізбі вказав йому на те, що на це в нього немає ні статусу, ні прав. У присутності Справедливого Свідка вони узгодили протокол, проте не обговорили, що можуть побачити чи почути.
Таксі висадило їх на даху Центру Бетесди; вони спустилися до кабінету директора. Бен показав свою візитівку й сказав, що хоче зустрітись з директором.
Владна жінка з гарно відточеною вимовою запитала, чи йому призначено. Бен відповів, що ні.
— Тоді, боюся, ваші шанси побачити доктора Брумера мізерні. З якого ви приводу?
— Просто передайте йому, — Кекстон говорив голосно, щоб всі інші теж почули, — що Кекстон, автор "Воронячого гнізда", тут, разом з юристом і Справедливим Свідком, щоб взяти інтерв'ю у Валентина Майкла Сміта, Людини з Марса.
Вона майже втратила професійну зарозумілість. Але опанувала себе і холодно відповіла:
— Я повідомлю йому. Присядьте, будь ласка.
— Дякую, я почекаю прямо тут.
Вони чекали. Фрізбі запалив сигару, Кавендіш чекав зі спокійним терпінням того, хто вже бачив усі вияви добра та зла і тепер вважав, що це те саме; Кекстон нервував і намагався не гризти нігті. Нарешті снігова королева за столом проголосила:
— Містер Берквіст прийме вас.
— Берквіст? Ґіл Берквіст?
— Гадаю, що його ім'я — містер Ґілберт Берквіст.
Кекстон думав про це — Джил Беркіст один з численних приплічників Генерального Секретаря Дугласа, чи "виконавчих помічників". Він спеціалізувався на супроводі офіційних відвідувачів.
— Мені не потрібен Берквіст. Я хочу побачити директора.