— Нещасний Джубал! Ніхто ніколи перед ним не вибачався, — тож він мусив вибачитися сам перед собою.
— І тепер — сарказм! Не дивно, що я стільки часу нічого не робив.
— Не сарказм, бос. Лише власник знає, де йому тисне черевик.
— Мої вибачення. Добре, ось твір. Починай. Заголовок: "Остання склянка перед тим, як піти".
Прощатись можна у петлі
і виспатись на пласі.
Та отрута все прощає тобі, вбиваючи пристрасті й страхи.
Вбиває й постріл нанівець,
й спочинок після допиту.
Та став отруту на стілець, щоб припинились клопоти.
Вулкан зігріє й спалить вщерть,
Газ душу заспокоїть,
але аптека саму смерть продасть у гарній упаковці.
Тебе сховає монастир,
коли від правди бридко.
Та лікар може дати мир, мов чарку на доріжку.
ХОР: Шепіт видихом стертий, крик затихне в вустах.
Смерть шипить, мов змія, чи грюкоче, як танк,
та приємніше, врешті замикаючи цикл,
взяти чашу отрути, що в друга просив.
— Джубале, — стурбовано сказала Анна, — у тебе діарея?
— Як завжди.
— Це теж у ту ж картотеку?
— Що? Це у "Нью-Йоркер". Під звичним у них псевдонімом.
— Вони повернуть рукопис.
— Вони його куплять. Це нездорово; тож вони куплять.
— Крім того, тут щось не те з ритмом.
— Звичайно ж, щось не те! Тобі потрібно дати редактору можливість щось змінити — інакше він засмутиться. Після того, як він додасть туди щось своє, смак сподобається йому ще більше; тож видання це купить. Послухай, моя люба, я успішно уникав чесної роботи задовго до того, як ти народилася, — тож не намагайся вчити вченого, тим більше старшого за тебе. Хочеш, я поняньчуся з Еббі, поки ти надсилатимеш копію в редакцію? Гей! Зараз же час годувати Ебігейл, — хіба ні? І не ти була "Сюди", а Дорказ, — я згадав!
— З Еббі нічого не станеться, якщо вона почекає кілька хвилин. Дорказ прилягла. Ранкова нудота.
— Маячня! Якщо вона вагітна, тоді чому б їй не дозволити мені зробити аналіз? Анно, я можу помітити вагітність на два тижні раніше, ніж будь-хто інший, — і ти про це знаєш. Думаю, що я мушу бути рішучим з цією дівчиною.
— Джубале, ти її не чіпатимеш! Вона боїться, що не завагітніла... І їй якомога довше хочеться думати, що це таки сталося, — поки вона не переконається в зворотньому. Хіба ти нічого не знаєш про жінок?
— Гм... ні. Але я поміркую над цим. Ну нічого, добре; я її не чіпатиму. Але чому ти не принесла наше маленьке янголятко, щоб поняньчитися з нею тут? У тебе вільні обидві руки, коли я тобі щось диктую.
— По-перше, я рада, що цього не зробила, — вона могла б зрозуміти, що ти говорив...
— Виходить, я погано на неї впливаю, так?
— Вона ще надто мала, щоб розуміти солодкий сироп підтексту, бос. Проте справжня причина в тому, що ти нічого не робиш, коли я приношу її, а просто граєшся з нею.
— Хіба можна придумати кращий спосіб збагачення марних годин?
— Джубале, я ціную той факт, що ти так захопився моєю донькою; думаю, що вона дуже схожа на мене. Проте ти проводиш увесь час, або граючись з нею... або побиваючись. І це погано.
— Як скоро ми отримаємо виплати?
— Це не стосується справи. Якщо ти найближчим часом не почнеш писати свої оповідання, то це викличе ментальний закреп. Дійшло вже до того, що Дорказ, Ларрі та я гриземо нігті, — а коли ти вигукуєш "Сюди", ми починаємо тремтіти з полегшенням. Ось тільки це завжди фальшива тривога.
— Чи є в банку гроші, що можуть оплатити рахунки, які тебе непокоять?
— А що непокоїть тебе, бос?
Джубал задумався. Чи варто їй говорити? Жодних сумнівів, що батьківство Ебігейл встановлено, у його голові, в її імені; Анна вагалася між "Ебігейл" та "Зенобією" і вирішила дати малечі обидва імені. Вона ніколи не згадувала про значення цих імен — і, очевидно, не знала, що ці значення йому відомі.
Анна м'яко продовжила:
— Ти не обдуриш нікого, окрім себе, Джубале. Дорказ, Ларрі та я знаємо, що Майк може про себе подбати... І тобі теж слід про це знати. Проте тому, що ти так через це нервував...
— Нервував? Я?
— Ларрі потайки встановив у своїй кімнаті стерео, і хтось із нас трьох завжди дивився новини. Кожен випуск. Не тому, що ми непокоїлися, — бо це не так, принаймні для всіх, окрім тебе. Але, коли Майк з'являється в новинах, — а, звичайно ж, таке трапляється, бо він і досі Людина з Марса — ми дізнаємося про це ще до того, як ті безглузді вирізки потраплять до тебе. Хотіла б я, щоб ти більше їх не читав.
— Як ти можеш знати все про кожну вирізку? Я подолав чимало проблем, щоб побачити те, чого ти не знала. Я думав.
— Бос, — втомлено сказала вона, — комусь потрібно розбирати сміття. Думаєш, Ларрі не вміє читати?
— Ага. Відколи пішов Дюк, той занудний потаємний сховок працює неправильно. Чорт, нічого не працює!
— Все, що тобі потрібно зробити,— це написати Майку, що ти хочеш, щоб Дюк повернувся. І він одразу ж тут з'явиться.
— Ти ж знаєш, що я цього не можу зробити.
Те, що Анна говорила чисту правду, загнало його в глухий кут... А вслід за цією думкою прийшла несподівана й гірка підозра.
— Анно! Ти й досі тут тому, що Майк сказав тобі залишитися?
Вона негайно ж відповіла:
— Я тут, тому що хочу тут бути.
— Гм... Я не впевнений, що це чесна відповідь.
— Джубале, інколи я хотіла б, щоб ти був достатньо юним для того, щоб я могла відлупцювати тебе різкою. Можна я спочатку закінчу думку?
— Надаю тобі слово.
Чи був би будь-хто з них тут? Чи вийшла б Мар'ям заміж за Стінкі й поїхала б у Бейрут, якби Майк цього не схвалив? Ім'я "Фатіма Мішель" може бути підтвердженням віри, яку вона прийняла, — та бажанням її чоловіка вшанувати свого найближчого друга? Чи, може, це код — такий відкритий, як і подвійне ім'я Еббі, — одне з яких стверджує, що Майк був кимось більшим від хрещеного для доньки доктора та місіс Махмуд? Якщо так, — то чи знає Стінкі, що носить роги? Чи він носить їх зі смиренною гордістю, мов святий Йосип? Гм... Але потрібно дійти якогось висновку, — наприклад, про те, що Стінкі знав про кожну хвилину життя своєї гурії: адже водне братерство не припускає дипломатичних пробілів у будь-якому важливому питанні. Якщо це й, звісно, справді було важливо, — в чому Джубал сильно сумнівався і як лікар, і агностик. Проте для них це було б...